6

Непроста розмова у подружжя затягнулася до глибокої ночі. В кав’ярні вони пробули недовго. Практично відразу після знайомства молодий хлопець, пославшись на невідкладні справи залишив їх. За лічені хвилини настала черга і доньки, котра побігла хизуватися перед своїм подружками новим братом-військовим. Тільки тоді він зажадав пояснень, а вона відповіла що готова розповісти все, але зробить це вже коли вони будуть вдома. Чоловік не заперечував і незабаром вони опинилися в своєму помешканні.

На цей раз за недопиту пляшку кальвадосу взялася Наталя. Наливши два бокали вона простягнула один чоловікові зі словами:

– Візьми, трохи алкоголю нам знадобиться поки я розповідатиму, а ти слухатимеш мою історію.

Андрій Ігорович слухняно взяв бокал однак тільки пригубив трішки його вміст, бо хотів мати ясний розум при цій розмові. Буревій ревнощів вже вщухнув в серці чоловіка, тепер його замінив вихор запитань, на які він з нетерпінням чекав відповідей дружини.

– То може нарешті поясниш, що тут до дідька робиться? – не стримавшись почав першим Андрій. – Звідки взявся той хлопець, якого ти називаєш своїм сином?

– Він з мого минулого, про яке я тобі ніколи не розповідала, – промовила Наталя і одним ковтком випила пів бокалу золотистого напою.

– Чому? – коротко запитав чоловік.

– Бо було соромно зізнаватися в непоправних помилках моєї юності. В ті часи я була молода, нерозважлива і надто наївна та довірлива. В неповних вісімнадцять, навчаючись в університеті, мала необережність захопитися одним хлопцем. Тоді мені видавалося, що це кохання всього мого життя, насправді ж виявилося лише скороминучим зв’язком, що мав свої наслідки. Я завагітніла, та зрозуміла це вже після нашого розставання, коли він покинув мене і робити аборт було вже запізно.

Ці місяці мені важко згадувати, бо для мене це було справжнім пеклом. Я приховувала від усіх свій стан, тож довелося покинути навчання й брехати батькам, що університет посилає мене на півроку стажуватися закордоном. Сама ж тулилася в кімнатці гуртожитку, якою поступилася одна вірна подруга. Про подальше майбутнє намагалася не думати, бо не мала й найменшого поняття, що робитиму з новонародженим немовлям на руках без власного житла і коштів на проживання.

– А що заважало розповісти все батькам і звернутися до них за допомогою? – не втерпів Андрій Ігорович.

– Ех, не знав ти мого батька, – гірко всміхнулася Наталя і спорожнила до дна свій бокал. – Він був справжнім деспотом і заради репутації родини не пожалів би й рідної доньки. Навіть найменший розголос в селі, що я народила байстрюка, означав що дорога туди мені буде закрита назавше. Моя мама була слабовільною людиною, тому б хоч не хоч, а скорилася з його рішення. Тому я боялася навіть словом заїкнутися, про помилку, яку зробила, а не те щоб просити про якусь допомогу від них.

– І як ти виплуталася з цієї непростої ситуації і куди поділа дитину?

– Мені допоміг щасливий випадок, якщо до того що потім трапилося можна використати слово «щастя». Моя вагітність проходила доволі складно тож доводилося часто відвідувати гінеколога. Ось там, чекаючи на прийом до лікаря я й познайомилася з однією хорошою жіночкою. Якось ми розговорилися і вона розповіла мені про свою історію. Розказала про те що давно вже мріє про свою дитину, та через здоров’я якось не виходить і всі спроби досі закінчувалися викиднями. Ось і тепер вона дуже хвилюється щоб знову не трапилося чогось лихого.

Так склалося, що долею нам судилося потрапити в пологовий будинок в один і той самий час. Я привела на світ здорового малюка, а от у моєї знайомої все закінчилося дуже погано й дитина у неї народилася мертвою. Біль, відчай, сльози… Вже не знаю як серед цієї веремії горя у неї народилася ця безумна ідея. Приятелька, що знала про моє непросте становища, запропонувала віддати їй мого хлопчика. Спершу я було вирішила, що вона з’їхала з глузду від емоційного потрясіння, та трохи подумавши зрозуміла, наскільки раціональними є її доводи. Адже, що я могла дати цій малій крихітці окрім поневірянь та злиднів? А там, у новій сім’ї, мій син отримає батьківську любов, сімейний затишок та добробут.

Звісно, тепер, я б ніколи не пішла на такий недостойний вчинок, а тоді… Загнана в куток життєвими обставина була вимушена дати свою згоду. Дальше все було справою техніки. Чоловікові приятельки вдалося підкупити персонал лікарні, і в медичній документації були змінені деякі записи. В кінцевому результаті виходило так, що я народила мертву дитину, а моя приятелька навпаки – здорового малюка. Пологовий будинок ми залишали кожна при своїх, як то кажуть, інтересах. Для мене знову відкривалося вільне, безтурботне життя, вона отримала те чого так сильно бажала.

– І, що, ти більше ніколи не намагалася побачити свого сина? – запитав Андрій Ігорович, ошелешений зізнанням дружини.

– На перших порах ні, бо я взялася облаштовувати власне життя. Потрібно було поновити своє заочне навчання в університеті, влаштуватися на роботу знайти постійне житло. Потім було бажання хоча б дізнатися як він там, але на заваді стала одна серйозна перешкода. Сім’я, якій я віддала свою дитину, змінила місце проживання і виїхала в невідомому напрямку. Всі мої спроби розшукати їх виявилися безрезультатними.

– Могла б звернутися за допомогою до мене, – дорікнув дружині чоловік. – Я маю певні знайомства серед правоохоронних органів, вони б завиграшки справилися з цією справою.