Глава 30. Що ти обереш?

Ранок у палаці почався з тиші. Не звичайної. Напруженої. Такої, в якій кожен звук здавався зайвим. Рорі стояла біля високого вікна й дивилася на воду. Вона майже не спала. Перед очима знову й знову виникало одне й те саме обличчя. Тарен. Відображення у воді. «Не роби висновків». Слова Наоліна досі звучали в голові. Вона повернулася.

— Ти теж не спав.

Наолін стояв біля дверей.

— Ні.

— Через Тарена?

— Через усе.

Рорі підійшла до нього.

— Ти йому довіряєш?

Він мовчав. Цього разу довше, ніж зазвичай.

— Так.

— Але підозрюєш?

— Так.

Рорі кивнула.

— Тоді ми обоє маємо проблему.

— У нас їх уже давно більше однієї.

Вона ледь усміхнулася.

— Це точно.

Наолін підійшов ближче.

— Я поговорю з ним.

— Ні.

— Рорі...

— Якщо він справді щось приховує, він не скаже тобі.

— А тобі скаже?

— Ні.

— Тоді навіщо?

— Щоб подивитися, як він поводиться.

Наолін уважно подивився на неї.

— Ти стаєш небезпечно хорошою в цьому.

— У чому?

— У тому, щоб змушувати мене погоджуватися з тобою.

— Саме тому ти мене й любиш.

Він завмер. Рорі теж. Вона сказала це майже жартома. Майже. Наолін повільно нахилив голову.

— Скажи ще раз.

— Ні.

— Чому?

— Бо ти зараз зробиш із цього щось страшенно серйозне.

— Можливо.

— Наоліне...

Він торкнувся її щоки.

— Тоді не кажи, якщо не готова.

Рорі подивилася йому в очі.

— А якщо готова?

Його погляд став м'якшим.

— Тоді я чекатиму.

Вона сама скоротила відстань між ними й легко поцілувала його.

— Добре.

— Добре, — повторив він тихо.

А потім відступив.

— А тепер підемо ловити зрадника.

Рорі засміялася.

— Романтика з тобою — це щось особливе.

— Я стараюся.

***

Тарена вони знайшли біля східної брами. Він перевіряв зброю.

— Ранній виїзд? — запитала Рорі.

Тарен підняв голову.

— Ні.

— Тоді чому ти озброєний?

— Бо я живу в палаці, де древні істоти говорять зі стін.

— Справедливо.

Наолін підійшов ближче.

— Нам потрібно поговорити.

Тарен одразу відклав зброю.

— Я так і знав.

— Про що? — запитала Рорі.

— Про те, що я підозрілий.

Вона застигла. Тарен усміхнувся.

— Не робіть таких облич. Я не дурний.

Наолін не посміхнувся.

— Чому ти пішов із палацу вночі?

— Я не виходив.

Рорі уважно дивилася на нього. Тарен важко видихнув.

— Я пішов не назовні.

— А куди?

— До нижніх тунелів.

Наолін напружився.

— Навіщо?

— Бо хтось там був.

— Хто?

— Не знаю.

— Тарене.

— Я справді не знаю.

Рорі зробила крок уперед.

— Що ти знайшов?

Він подивився на неї.

— Твоє обладнання.

Вона завмерла.

— Що?

— Старий передавач.

— Де?

— Біля бар'єра.

Наолін насупився.

— Його там не повинно бути.

— Знаю.

Тарен дістав невеликий металевий предмет. Рорі одразу впізнала його.

— Це мій.

— Так.

— Але його знайшли разом із EXP-07.

— Це інший пристрій.

Рорі забрала передавач. На корпусі були подряпини. А під ними — цифри. 07.

— Скільки їх було?

Тарен похитав головою.

— Не знаю.

— Що значить «не знаю»?

— Я знайшов тільки один.

Наолін подивився на нього.

— І ти нікому не сказав?

— Хотів спочатку перевірити.

— Сам?

— Так.

— Чому?

Тарен подивився йому прямо в очі.

— Бо я не знав, кому можна довіряти.

Рорі відчула холод. Ті самі слова. Тільки тепер вони звучали інакше.

***

Вони повернулися до архіву. Передавач поклали на стіл. Рорі підключила його до старого аналізатора.

— Він майже мертвий.

— Але?

— Усередині є запис.

Наолін нахилився. Екран засвітився. Спочатку — шум. Потім голос. Жіночий. Рорі впізнала його. Її власний. Три роки тому.

— Глибина сімдесят один метр. Температура різко падає. Я бачу... світло.

Шум. Потім її голос:

— Там хтось є.

Рорі перестала дихати. Запис продовжувався.

— Я бачу жінку.

Пауза.

— Вона дивиться на мене.

Шум.

— Вона говорить.

А потім прозвучали слова, яких Рорі не пам'ятала.

— «Не дозволяй йому відкрити двері».

Запис обірвався. У кімнаті стало тихо. Наолін не рухався. Рорі повільно повернулася до нього.

— Вона говорила про тебе.

— Можливо.

— Ти не знав.

— Ні.

— Але вона знала, хто ти.

— Схоже на те.

Тарен стояв біля дверей.

— Є ще дещо.

Рорі різко повернулася.

— Що?

— Запис не закінчився там.

Він дістав якийсь кристал.

— Я знайшов його разом із передавачем.

Наолін узяв кристал. Активував. Знову голос Рорі. Але тепер вона говорила інакше. Сонно. Наче не зовсім прокинулася.

— Я знаю, хто він.

Шум.

— Я знаю, хто відкрив.

Пауза.

— Він не хоче цього.

Рорі здригнулася.

— Що?

Запис продовжився.

— Але він зробить це.

Наолін вимкнув кристал.

— Досить.

Рорі подивилася на нього.

— Ні.

— Ти не пам'ятаєш цього.

— Саме тому я хочу почути.

— Ні.

— Наоліне.

— Досить.

Вона підійшла до нього.

— Ти боїшся?

Він подивився їй в очі.

— Так.

Це слово прозвучало так просто, що Рорі завмерла.

— Чого?

— Що все це правда.

***

Того ж вечора вони спустилися до нижнього проходу. Цього разу — втрьох. Рорі. Наолін. Тарен. Міра хотіла піти з ними, але Наолін наказав їй залишитися нагорі.

— Чому? — обурилася вона.

— Бо якщо тут хтось є, я не хочу залишати палац без захисту.

— А якщо саме там небезпечно?

— Саме тому ти залишаєшся.

Міра схрестила руки.