Глава 29. Той, хто зрадив

— Залишилося знайти того, хто тримає двері.

Голос Тіней зник. Але його слова залишилися. Рорі дивилася на чорний пил, що ще кілька секунд тому був уламком каменю. Потім перевела погляд на Наоліна.

— «Той, хто тримає двері».

— Я чув.

— Це не обов'язково третій ключ.

— Ні.

— Тоді хто?

Наолін не відповів. Тарен підійшов ближче.

— Мені не подобається, як це звучить.

— Тобі взагалі багато чого не подобається, — сказала Рорі.

— Так. Особливо коли стародавні істоти залишають загадки на стінах.

Каель, який саме підійшов із коридору, кивнув.

— У цьому ми з Тареном одностайні.

— Де Сейра? — запитав Наолін.

Каель на секунду замовк.

— Саме це я хотів сказати.

Наолін підняв очі.

— Її немає в Раді.

— Вона пішла.

— Куди?

— Не сказала.

Рорі відчула неприємний холод.

— А Ейріс?

— Теж зникла.

Наолін завмер.

— Що?

Каель видихнув.

— Я перевірив зал Ради. Обидві пішли приблизно десять хвилин тому.

Тарен насупився.

— Разом?

— Ні.

Рорі подивилася на чорний пил.

— Десять хвилин.

Наолін одразу зрозумів.

— Вони знали.

— Що саме? — запитав Тарен.

— Що цей уламок з'явиться.

Рорі похитала головою.

— Не обов'язково.

Наолін подивився на неї.

— Ти захищаєш їх?

— Ні. Я просто не хочу зробити висновок без доказів.

— Це мудро.

Каель склав руки на грудях.

— А я, наприклад, уже підозрюю половину палацу.

— Тільки половину? — запитав Тарен.

— Я ще не снідав.

Рорі не втрималася від короткої усмішки. Але Наолін не усміхнувся. Він дивився на коридор.

— Ніхто не залишає палац.

— Ти збираєшся закрити всіх? — запитала Рорі.

— До з'ясування ситуації.

— Це називається панікою.

— Це називається безпекою.

— Для кого?

Він подивився на неї.

— Для тебе.

Рорі вже відкрила рот, щоб відповісти. Але передумала. Бо знала: зараз не час сперечатися.

***

Першим перевірили сховище архівів. Потім нижні проходи. Потім старий зал Ради. Ні Ейріс. Ні Сейри. Ні сліду. Міра приєдналася до них біля східного коридору.

— Я бачила Ейріс.

Наолін одразу повернувся.

— Де?

— Біля старого сховища.

— Коли?

— Приблизно пів години тому.

— Вона була сама?

— Так.

— А Сейра?

— Не бачила.

Рорі нахмурилася.

— Що було в руках Ейріс?

Міра замислилася.

— Сувій.

— Який?

— Не знаю.

Каель тихо сказав:

— Старий?

— Дуже.

Наолін подивився на Рорі. Вона вже зрозуміла.

— Архів.

Вони повернулися.

***

Вони опинились в тій частині архіву, де зберігались сувої. Майже всі. Рорі одразу помітила порожній простір.

— Тут чогось не вистачає.

Каель нахилився.

— Чого?

— Третього сувою.

Наолін дивився на полиці.

— Якого?

— Я не знаю.

— Як це?

— Бо його номер стертий.

Вона провела пальцями по дереву.

— Але тут було щось.

Наолін торкнувся полиці.

— Свіжий слід.

Тарен підійшов ближче.

— Коли?

— Сьогодні.

Рорі присіла. На підлозі лежав маленький шматок пергаменту. Вона підняла його. На ньому було лише кілька слів:

«Не шукай третього ключа.»

Вона перевернула шматок. На звороті:

«Шукай того, хто знає твоє ім'я.»

Рорі застигла.

— Що?

Наолін забрав пергамент. Його обличчя стало кам'яним.

— Вони знали її ім'я ще до того, як вона сюди потрапила.

Каель нахмурився.

— Це неможливо.

Рорі повільно похитала головою.

— Ні.

Всі подивилися на неї.

— Можливо.

— Звідки?

— У моїх старих експедиційних звітах моє ім'я було всюди.

— Але їх ніхто тут не бачив.

— Я не про це.

Вона згадала. Перший сон. Перший голос. Перший раз, коли почула своє ім'я під водою.

— Тіні знали мене ще до того, як я дізналася про них.

Наолін стиснув щелепу.

— Хтось міг передати їм інформацію.

— Хто?

Ніхто не відповів. Тиша стала важкою. А потім у коридорі пролунав звук. Кроки. Повільні. Хтось ішов до них. Наолін миттєво став перед Рорі. Тарен вихопив зброю. Каель напружився. З-за повороту вийшла Сейра. Одна. На її обличчі не було страху.

— Ви мене шукали.

Наолін не опускав руки.

— Де ти була?

— Там, де повинна була бути.

— Це не відповідь.

— Я знаю.

Рорі подивилася на неї.

— Ти знала про сувій?

Сейра перевела на неї погляд.

— Про який?

— Третій.

На секунду щось промайнуло в її очах. Рорі це помітила. Наолін теж.

— Ти знаєш, — сказав він.

— Знаю, що такі сувої існують.

— Де він?

— Не знаю.

— Брехня.

Сейра холодно посміхнулася.

— Ти завжди був надто прямолінійним.

— А ти завжди була надто обережною.

— Обережність зберегла мені життя.

— Від кого?

Сейра замовкла. І саме це було відповіддю.

***

— Вона бреше.

Тарен говорив тихо, коли вони відійшли.

— Я теж це відчув, — сказав Каель.

Міра похитала головою.

— Я не впевнена.

Рорі подивилася на неї.

— Чому?

— Сейра завжди ненавиділа людей. Але це не означає, що вона працює з Тінями.

— Це правда, — погодилася Рорі.

Наолін мовчав.

— Ти їй віриш? — запитала Рорі.

— Ні.

— А Ейріс?

— Теж ні.

Тарен підняв брову.

— Отже, ми прийшли до геніального висновку: не довіряємо нікому.

— Приблизно так, — сказав Наолін.

Рорі подивилася на нього.

— А мені?

— Що тобі?

— Ти мені довіряєш?

Він навіть не замислився.

— Так.

— Чому?

Наолін підійшов ближче.

— Бо ти могла втекти.

— І не втекла.

— Ти могла зрадити мене.