Глава 24. Не твоя кров

«Наолін.»

Ім'я все ще світилися на кам'яній пластині. Рорі дивилася на нього, не кліпаючи. Потім перевела погляд на Наоліна.

— Це жарт?

— Хотів би, — відповів він.

Каель сидів на краю кам'яного столу й розглядав їх обох.

— Я теж спочатку подумав, що це помилка.

— Але? — запитала Рорі.

— Але ім'я написане старою мовою. Його неможливо було додати пізніше.

Наолін забрав пластину. Провів пальцями по символах.

— Це ім'я моєї родини.

Ейріс кивнула.

— Твій рід зберігає це ім'я понад тисячу років.

— А запису скільки?

— Приблизно стільки ж.

Рорі подивилася на них.

— Тобто...

Вона не договорила. Наолін закінчив за неї:

— Мій предок був хранителем Першої Двері.

— А ти?

— Я — останній хранитель.

У Рорі пересохло в горлі.

— Тоді все це... – Вона озирнулася на древні пластини. — Не випадковість.

— Так.

— Мої занурення.

— Так.

— Тіні.

— Так.

Вона подивилася йому в очі.

— І ти.

Наолін кілька секунд мовчав.

— Можливо.

Рорі нахмурилася.

— «Можливо»?

— Я не знаю, чому саме ти.

— Але знаєш, чому ти.

Він не відповів.

— Наоліне.

— Я знав, що мій рід пов'язаний із дверима.

— І не сказав мені?

— Я не знав, що ти пов'язана з ними.

— Ти знав достатньо, щоб здогадатися.

Він підійшов ближче.

— Якби я знав, що це ти, я б не дозволив тобі навіть наблизитися до тієї печери.

— А тепер?

Його погляд став темнішим.

— Тепер я не дозволю їм забрати тебе.

Рорі хотіла відповісти, але в архіві раптом почувся голос Ейріс.

— Досить.

Вона тримала ще одну пластину.

— Нам потрібно перевірити одну річ.

***

Вони повернулися до Ради ще до світанку. Зала була заповнена. Сейра стояла біля центрального столу. Її обличчя було напруженим.

— Я попереджала.

Наолін навіть не подивився на неї.

— Не починай.

— Вона привела Тіні до нас.

Рорі зупинилася.

— Я?

— Саме ти.

— Тіні прийшли сюди задовго до мене.

Сейра стиснула щелепи.

— Ти не можеш цього знати.

— А ти можеш?

— Досить, — сказала Ейріс.

Сейра повернулася до неї.

— Ви бачили записи.

— Бачила.

— Тоді скажіть їм.

Ейріс повільно подивилася на Рорі.

— Ми проведемо перевірку.

— Яку? — запитала Рорі.

— Крові.

Наолін різко повернув голову.

— Ні.

— Чому?

— Бо це небезпечно.

Ейріс підняла брову.

— Для кого?

— Для неї.

— Це лише кілька крапель.

— Ви не знаєте, як її тіло відреагує на стародавню магію.

Рорі подивилася на нього.

— А якщо це дасть нам відповідь?

— Рорі...

— Я погоджуюся.

Наолін стиснув щелепу.

— Ти не мусиш це робити.

— Знаю. – Вона подивилася йому прямо в очі. — Але хочу.

Він кілька секунд мовчав. Потім кивнув.

— Добре.

***

Процедура виявилася значно менш страшною, ніж очікувала Рорі. Ніяких величезних ритуалів. Лише неглибока чаша з прозорою водою і стародавній камінь. Ейріс попросила її покласти руку над водою. Міра стояла поруч. Тарен — біля дверей. Каель спостерігав за процесом із неприхованою цікавістю. Ліан стояв біля нього.

— А що буде, якщо вона вибухне? — тихо запитав він.

Каель подивився на нього.

— Тоді ти нарешті перестанеш ставити дурні питання.

— Це не відповідь.

— Це найбільш корисна відповідь, яку я можу дати.

Рорі почула їх.

— Я вас обох чую.

— Ми знаємо, — відповів Каель.

Ейріс зробила маленький прокол на пальці. Крапля крові впала у воду. Нічого. Абсолютно нічого. Сейра розчаровано видихнула.

— Ось.

Рорі подивилася на неї.

— Що «ось»?

— Вона звичайна.

— Дякую.

— Це не комплімент.

— Я зрозуміла.

Наолін ледь помітно усміхнувся. Потім вода в чаші здригнулася. Усі замовкли. На поверхні з'явилося слабке світіння. Ейріс нахилилася ближче. Світло розповзалося по воді тонкими лініями. Формуючи символ. Той самий. Що був на руці Рорі. Але через кілька секунд світло згасло. Ейріс відступила.

— Що це означає? — запитала Рорі.

Ейріс довго мовчала.

— Що ти маєш зв'язок із Першою «Двері».

Сейра переможно підняла голову.

— Я ж казала.

— Але, — продовжила Ейріс, — не так, як ми думали.

Сейра завмерла.

— Що?

Ейріс повернулася до Рорі.

— У твоїй крові немає русальських домішок.

Рорі кліпнула.

— Тобто?

— Ти людина.

Наолін видихнув. Рорі навіть не усвідомлювала, що весь цей час затримувала дихання.

— Повністю?

— Наскільки ми можемо визначити — так.

— Тоді чому?

Ейріс подивилася на чашу.

— Бо зв'язок не в твоїй расі.

— А в чому?

— У спадку.

***

— Генетична лінія?

Каель повторив слово, яке Рорі щойно пояснила.

— Тобто риса, яка передається від батьків дітям?

— Так.

— Навіть через сотні років?

— Якщо вона закодована в генах — так.

Каель задумався.

— Дивні ваші людські науки.

— Ваші Тіні дивніші.

— Справедливо.

Рорі сиділа біля столу й переглядала записи. Міра принесла їй щось схоже на чашку.

— Це що?

— Напій.

— Який?

— Не знаю.

Рорі подивилася на неї.

— Ти принесла мені невідому рідину?

— Ти живеш у королівстві русалів і тільки зараз почала ставити такі питання?

Рорі понюхала напій.

— Ні, справедливо.

Міра сіла поруч.

— Ти в порядку?

— Не знаю.

— Це чесна відповідь.

Рорі подивилася на неї.

— А ти не боїшся мене?

Міра на секунду задумалася.

— Трохи.

— Чесно.

— Але я більше боюся Наоліна, коли він думає, що хтось хоче тебе скривдити.

Рорі засміялася.

— Це я вже помітила.