Глава 21. Та, що повернулася

До палацу вони поверталися мовчки. Рорі пливла поруч із Наоліном, але цього разу між ними не було звичної напруги від невисловлених запитань. Було щось гірше. Вони обоє знали, що відповідей стало ще менше. Позаду них пливла його сестра. А точніше — те, що від неї залишилося. Її шкіра все ще зберігала знайомі риси, волосся плавало у воді майже так само, як у Наоліна, а очі іноді ставали людськими. А потім у них знову проступала темрява. Рорі не могла перестати дивитися на неї. Наолін помітив це.

— Не дивись на неї так довго.

— Чому?

— Бо ти намагаєшся знайти в ній ту, ким вона була.

Рорі перевела погляд на нього.

— А ти?

Наолін не відповів одразу.

— Я роблю це вже три роки.

Цих слів вистачило. Вони виринули з тунелю просто перед внутрішньою брамою палацу. І одразу зрозуміли, що їх чекали. Десятки охоронців стояли вздовж входу. Зброя була напоготові. Коли Наолін наблизився, передній ряд розступився. Але ніхто не опустив зброю. Тарен, один з охоронців, стояв посеред проходу, схрестивши руки на грудях. Його погляд спочатку ковзнув по Наоліну. Потім по Рорі. А потім зупинився на жінці позаду них. Вперше за весь час Рорі побачила, як із його обличчя зникає звична насмішка.

— Це неможливо, — тихо сказав він.

Наолін проплив повз нього.

— Як бачиш.

Тарен швидко переглянувся з іншими охоронцями.

— Командире...

— Відкрити ворота.

— Вона не може пройти всередину.

Наолін зупинився.

— Вона моя сестра.

— Вона Тінь.

У проході запала тиша. Рорі відчула, як Наолін напружився. Його голос, однак, залишився спокійним. Небезпечно спокійним.

— Повтори.

Тарен ковтнув.

— Я сказав, що вона...

— Я почув.

На мить здалося, що між ними справді спалахне конфлікт. Але Рорі втрутилася першою.

— Якщо вона хотіла нас убити, ми б зараз не стояли тут.

Усі погляди повернулися до неї. Один із молодших охоронців тихо пробурмотів:

— Саме так говорила б Тінь, якби хотіла потрапити всередину.

Рорі примружилася.

— А ти завжди говориш те, що думаєш?

Хлопець розгубився.

— Я... ні.

— Шкода. Я вже подумала, що ми подружимося.

Тарен пирхнув. Навіть Наолін ледве помітно смикнув кутиком губ. Молодий охоронець почервонів.

— Це Ліан, — сказав Тарен. — Не звертай уваги.

— Запізно, — відповіла Рорі.

— Я все ще тут, — тихо озвався Ліан.

— Тепер я точно тебе запам'ятала.

Напруга на кілька секунд ослабла. Але тільки на кілька. Тарен знову став серйозним.

— Рада чекає.

— Нехай чекає.

— Наоліне...

— Вони чекатимуть.

Він узяв Рорі за руку. Не питаючи. Але цього разу вона сама переплела пальці з його.

— Ходімо, — сказала вона.

***

Рада зібралася у великій залі. Рорі вже знала це місце. Високі колони, світло біолюмінесцентних рослин, кам'яні сидіння півколом. Але тепер усе виглядало інакше. Після відкриття дверей. Після появи сестри Наоліна. Після того, як Тіні назвали її тією, що повернулася.

На центральному місці сиділа Ейріс — найстарша з членів Ради. Праворуч від неї — Сейра. Вона дивилася на Рорі так, ніби особисто звинувачувала її в усіх бідах цього королівства. Поруч сидів Каель. Молодший за інших, із надто спокійним виразом обличчя. Рорі він чомусь одразу не сподобався.

— Ти привів її на засідання? — запитав Каель.

— Вона має право бути тут, — відповів Наолін.

Рорі ледь підняла брову.

— О, нарешті хтось це сказав.

Каель усміхнувся.

— Вона мені подобається.

— Не поспішай, — сухо сказав Наолін.

Тарен, який стояв біля входу, тихо пробурмотів:

— Я починаю розуміти, чому командир останніми днями виглядає так, ніби хоче втопити половину Ради.

Наолін повернув голову. Тарен підняв руки.

— Я замовк.

Рорі не втрималася від усмішки. Сейра, однак, не оцінила гумору.

— Ми тут не для жартів.

— Зазвичай я теж, — відповів Наолін.

Ейріс підняла руку, припиняючи суперечку. Її погляд зупинився на сестрі Наоліна.

— Це справді вона?

Наолін кивнув.

— Так.

— І вона говорить?

— Так.

— Вона пам'ятає тебе?

Пауза.

— Так.

Ейріс перевела погляд на Рорі.

— А тебе?

Рорі відчула холод.

— Вона назвала мене...

— Як?

Рорі мовчала кілька секунд.

— Та, що повернулася.

У залі пройшов шепіт. Сейра різко підвелася.

— Ось!

Наолін подивився на неї.

— Що саме?

— Ви чуєте? Вона повернулася! Тіні знали, що вона прийде!

— Це не означає, що вона їм служить.

— А що це означає?

Ніхто не відповів. Рорі подивилася на Ейріс.

— Я хочу знати те саме.

Старша членкиня Ради довго дивилася на неї.

— Скільки разів ти занурювалася до цього?

— До цього місця?

— До глибини.

Рорі задумалася.

— Багато.

— Наскільки глибоко?

— По-різному. Залежно від експедиції.

— І ти ніколи не чула голосів?

Рорі завмерла. Наолін повернув голову до неї.

— Що?

Вона не відповіла. Перед очима раптом промайнув спогад. Темна вода. Світло ліхтаря. Манометр. Тиша. А потім... тук. Вона тоді подумала, що це корпус апарата. Тук. Ще раз. А потім — звук, схожий на шепіт. Рорі ніколи не могла розібрати слова. До сьогодні.

— Був один раз, — тихо сказала вона.

Наолін підійшов ближче.

— Коли?

— Під час попередньої експедиції.

— Чому ти не сказала?

Рорі подивилася на нього.

— Бо я думала, що це обладнання.

— Що ти чула?

Вона заплющила очі. І згадала.

— Моє ім'я.

У залі стало абсолютно тихо. Каель перестав усміхатися. Тарен повільно випростався біля дверей. Ейріс зблідла.

— Яке саме?

Рорі відкрила очі.

— Рорі.

Сейра похитнулася назад.

— Це неможливо.

— Чому? — запитала Рорі.

Ейріс не відповіла. Наолін дивився тільки на неї.