Глава 13. Тіні

— Якщо ми знайдемо спосіб зробити це безпечно...

Рорі не встигла відповісти. Десь за кам'яною стіною знову пролунав низький гул. Цього разу він був сильнішим. Підлога ледь помітно здригнулася під ногами. Рорі автоматично перевела погляд на карту. Темна зона, яка ще кілька хвилин тому знаходилася далеко за межами королівства, змінилася. Вона рухалась. Не швидко. Але невпинно.

— Наоліне...

— Бачу.

Він уже стояв біля карти. Рорі підійшла ближче. Кілька десятків світлових точок, що позначали територію королівства, світилися холодним блакитним. За ними — темрява. Величезна, майже жива пляма, яка повільно просувалася крізь підводний простір.

— Вони справді йдуть сюди.

— Я ж сказав.

— Ні, — Рорі похитала головою. — Я маю на увазі дещо інше. – Вона збільшила карту. — Подивись на траєкторію.

Наолін нахилився.

— Вони рухаються не прямо до кордону.

— Саме так.

Рорі провела пальцем по світловій лінії.

— Вони обходять зовнішній захисний контур.

— Вони не можуть його обійти.

— Чому?

— Бо він...

Наолін замовк. Рорі повільно повернула голову.

— Бо він що?

— Він старший за саме королівство.

— І?

— Тіні не можуть його перетнути.

— Але вони вже всередині.

Наолін нічого не відповів. Рорі відчула, як у грудях неприємно стислося.

— Тоді вони не зайшли через кордон.

— Ні.

— Їх хтось впустив?

Наолін подивився на неї. Цього разу його мовчання було відповіддю.

— Ти думаєш, серед вас є зрадник.

— Я думаю, — повільно сказав він, — що хтось порушив правило, яке не можна було порушувати.

— Це звучить як «так».

— Це звучить як те, що нам поки що не варто робити висновків.

— Зручно.

Наолін кинув на неї короткий погляд.

— Ти завжди сперечаєшся?

— Тільки коли люди приховують від мене важливу інформацію.

— Я не людина.

— Не чіпляйся до формулювань.

На секунду між ними запала тиша.

І Рорі майже побачила, як кутик його губ ледь помітно смикнувся.

— Ти нестерпна.

— Дякую.

— Це не був комплімент.

— Я вирішила сприйняти його саме так.

Він похитав головою і знову повернувся до карти. Рорі теж перестала жартувати.

— Мені потрібен доступ до ваших даних.

— Яких саме?

— Усього, що ви знаєте про Тіні.

— Усе?

— Абсолютно все.

Наолін довго мовчав.

— Навіщо?

— Щоб порівняти це з моїми записами.

— Ти думаєш, твоє обладнання може щось показати?

— Не просто показати. Воно вже показало.

Вона підійшла до іншої частини панелі.

— Коли я вперше зафіксувала аномальні сигнали, вони повторювалися через однакові проміжки часу.
Наолін насупився.

— Які проміжки?

— Спочатку двадцять сім хвилин.

Він різко підняв голову.

— Потім?

— Потім двадцять шість. Потім двадцять чотири. А перед самим зануренням — дев'ятнадцять.

Наолін наблизився.

— Чому ти не сказала про це раніше?

Рорі подивилася на нього.

— Бо ти не дуже залишав мені час на презентацію моєї наукової роботи.

Він проігнорував сарказм.

— Це не випадкові сигнали.

— Я теж так думаю.

— Це ритм.

Рорі завмерла.

— Що?

— Вони використовують ритм.

— Для чого?

— Для зв'язку.

Рорі швидко повернулася до панелі.

— Тоді покажи мені, як ви його розшифровуєте.

— Ми не розшифровуємо.

— Чому?

— Бо ніхто ніколи не намагався.

Рорі повільно усміхнулася.

— Тоді вам дуже пощастило, що я прийшла.

— Не впевнений, що це слово підходить.

— А яке підходить?

Наолін подивився їй прямо в очі.

— Проблема.

Рорі пирхнула.

— Взаємно.

***

Наступні кілька годин вони майже не розмовляли. Рорі сиділа біля світлової карти, переносячи дані зі своєї пам'яті на локальну систему королівства. Спочатку вона не була впевнена, що це взагалі можливо. Але коли її файли з'явилися на чужому екрані, дівчина відчула знайоме хвилювання. Те саме, що завжди охоплювало її перед відкриттям чогось нового. Тільки тепер це було не нове явище. Це було щось живе. Щось, що полювало на неї.

— Ось. – Рорі збільшила один із графіків.

— Дивись.

Наолін став поруч.

— Що?

— Цей сигнал.

— Я нічого не бачу.

— Саме це і дивно.

Вона наклала кілька графіків один на один. Лінії почали збігатися.

— Сигнал повторюється не через однаковий проміжок часу.

— А через що?

— Через однакову зміну частоти.

Наолін нахилив голову.

— Поясни простіше.

— Вони не повторюють сигнал. Вони його змінюють.

— Навіщо?

— Щоб його почули.

— Хто?

Рорі мовчала. Потім повільно збільшила останню ділянку.

— Я думаю... вони не шукають тебе.

Наолін застиг.

— Що?

— Вони використовують тебе як орієнтир.

— Це неможливо.

— Чому?

— Бо я не маю з ними зв'язку.

— Можливо, не маєш свідомого.

Наолін дивився на неї.

— Що ти хочеш сказати?

Рорі повернула екран до нього.

— Пам'ятаєш, коли ти торкнувся моєї підлодки?

Він кивнув.

— Ти сказав, що відчув їх.

— Так.

— А вони могли відчути тебе?

Наолін нічого не відповів.

Рорі продовжила:

— Якщо між вами є якась біоелектрична взаємодія, вони могли відстежувати тебе через сигнали, які ти навіть не помічаєш.

— Ти думаєш, вони використовують мене як маяк?

— Можливо.

— Тоді чому вони йдуть до тебе?

Рорі опустила погляд на карту. Вона вже знала відповідь. І саме тому не хотіла її озвучувати.

— Бо я була поруч із тобою.

Наолін повільно стиснув щелепу.