Глава 11. Правила Наоліна

Рорі мовчала всю дорогу назад. Це було незвично навіть для Нао-ліна. Зазвичай вона ставила запитання одне за одним, сперечалася, обурювалася або намагалася знайти спосіб обійти будь-яку заборону. Тепер — мовчала. Наолін кілька разів кидав на неї погляд. Нарешті не витримав.

— Ти злишся.

— Ні.

— Злишся.

— Дуже.

— Я так і подумав.

Рорі різко зупинилася.

— Ти сказав, що я залишаюся під твоєю відповідальністю.

— Так.

— Що це означає?

— Що поки ти тут, я відповідаю за твою безпеку.

— А моя свобода?

Наолін мовчав.

— Я так і думала.

Вона розвернулася й попливла далі.

— Рорі.

— Що?

— Це краще, ніж альтернатива.

Вона зупинилася.

— Яка?

Наолін не відповів. І цього разу Рорі зрозуміла без слів. Смерть. Вона повільно видихнула.

— Вони справді хотіли мене вбити?

— Деякі.

— А ти?

— Ні.

— Чому?

Наолін подивився їй просто в очі.

— Не знаю.

Рорі насупилася.

— Не знаєш?

— Спочатку ти була проблемою.

— А тепер?

Він мовчав довше, ніж потрібно.

— Тепер ти моя відповідальність.

Рорі відвела погляд. Чомусь ці слова прозвучали зовсім не так хо-лодно, як мали б. Вони повернулися до кімнати. Охоронець пропу-стив їх без жодного слова. Рорі озирнулася.

— Я хочу поговорити.

— Говори.

— Про твоє королівство.

— Ні.

— Я ще навіть не поставила питання.

— Я знаю.

— Ти жахливий.

— Знаю.

Рорі сіла на край м'якого ліжка.

— Добре. Тоді про тебе.

Наолін залишився біля входу.

— Що саме?

— Хто ти?

Він мовчав.

— Вони всі встали, коли ти зайшов.

— Так.

— Тебе слухають.

— Так.

— Ти можеш змусити інших русалів підкоритися.

— Іноді.

— Ти знаєш територію королівства краще за всіх.

— Так.

Рорі примружилася.

— Ти не просто охоронець.

Наолін подивився на неї.

— Ні.

— Тоді хто?

Він не відповів.

— Наолін.

— Рано.

— Рано для чого?

— Для цієї розмови.

Рорі невдоволено фиркнула.

— У вас тут усі так люблять говорити загадками?

— Ні.

— Тоді тільки ти?

— Переважно.

Вона не стримала посмішки. Наолін помітив це. Але перш ніж він устиг щось сказати, по всьому королівству пролунав глухий звук. Один. Другий. Третій. Рорі миттєво підвелася.

— Знову?

Наолін уже був біля виходу.

— Залишайся тут.

— Навіть не починай.

— Рорі.

— Ти не можеш просто залишати мене кожного разу, коли щось трапляється!

Він повернувся.

— Саме тому я й кажу залишатися.

— Я можу допомогти.

— Чим?

— Не знаю!

— Тоді не заважай.

Рорі образливо замовкла. Наолін помітив її вираз. На секунду його погляд пом'якшав.

— Я повернуся.

— Ти обіцяєш?

Він завмер. Наче саме слово його здивувало.

— Так.

І зник за завісою. Рорі залишилася сама. Вона кілька секунд дивилася на воду за входом. Потім повільно сіла. Але спокій тримався недовго. Десь далеко знову пролунав удар. Потім крик. Потім звук, схожий на металевий скрегіт. Рорі підвелася.

— Чорт...

Вона підійшла до завіси. Охорони не було. Рорі озирнулася. Порожньо.

— Це дуже погана ідея.

Вона пропливла вперед. Коридор був порожнім. Дівчина рушила туди, звідки долинали звуки. Чим далі вона просувалася, тим сильнішою ставала вібрація. І раптом Рорі почула голос. Не Наоліна. Той самий.

— Рорі...

Вона завмерла.

— Хто ти?

Тиша. А потім відповідь:

— Той, хто знає, чому ти тут.

Рорі відчула холод.

— Я тут, бо мене викрали.

— Ні.

— Тоді чому?

Голос став тихішим.

— Бо ти потрібна їм.

— Кому?

Відповіді не було. Натомість у кінці коридору щось блиснуло. Два сріблясті ока. Рорі зробила крок назад. І в ту саму мить позаду неї пролунав голос Наоліна.

— Рорі.

Вона різко обернулася. Наолін стояв за кілька метрів. Його груди важко здіймалися. На плечі була подряпина, а на кінчиках пальців виднілися темні кігті. Він подивився на неї. Потім — у темряву за її спиною. І його обличчя стало кам'яним.

— Я сказав тобі залишатися в кімнаті.

Рорі хотіла відповісти, але побачила його очі. Не злі. Перелякані.

— Наоліне...

Він швидко наблизився й став перед нею, закриваючи собою коридор.

— Не дивись туди.

— Але...

— Рорі. — Його голос став тихим. — Зараз ти робиш саме те, що я кажу.

Дівчина вперше не сперечалася. Бо за його спиною в темряві знову блиснули очі. І цього разу їх було не двоє. Їх було десятки.