Глава 8. Полонена

Темрява поглинула її швидше, ніж Рорі встигла зрозуміти, що саме відбувається. Вода була всюди. Навколо. Під нею. Над нею. Вона спробувала вдихнути. І не змогла. Паніка прийшла миттєво. Рорі смикнулася, намагаючись вирватися з рук Наоліна, але він лише міцніше притиснув її до себе. Вона знову спробувала вдихнути. Легені вимагали повітря. Груди стиснуло. Рорі почала битися ногами, але Наолін не відпускав. Його рука лежала на її спині, друга підтримувала за талію. Вона вже майже втрачала орієнтацію. І тоді сталося щось дивне. Холод пройшов крізь тіло. Не зовні. Зсередини.

Рорі різко вдихнула. І замість води в легені потрапило повітря. Вона завмерла. Вдих. Ще один. Повітря було холодним, але справжнім. Рорі відкрила очі. Наолін дивився на неї. Його сріблясті очі були зовсім близько.

— Що ти зробив?..

Він нічого не відповів. Просто продовжив рухатися вниз. Рорі хотіла знову запитати, але побачила світло. Спочатку одне. Потім друге. Десятки. Сотні. Вони світилися між скелями, підводними рослинами й величезними темними арками. Рорі перестала рухатися. Перед нею відкривалося місто. Ні. Це було більше, ніж місто.

Цілісна система. Величезні споруди здіймалися просто з дна. Частина була видовбана в скелях, частина нагадувала природні печери, а між ними тягнулися вузькі проходи, в яких постійно рухалася вода. На поверхнях росли організми, що світилися м'яким блакитним світлом.

Десь далеко пропливали істоти. Русалки. Русали. Їх було багато. Занадто багато. Рорі дивилася на них, забувши навіть про страх. Вона автоматично почала запам'ятовувати деталі. Різна довжина хвостів. Різні відтінки шкіри. У декого — плавники вздовж передпліч. У інших — невеликі зяброві щілини біля шиї. У кількох Рорі помітила гострі вуха.

А потім один із них повернувся до неї. Його зіниці звузилися. Ікла виступили вперед. Рорі мимоволі відступила. Наолін одразу встав між ними. Русал опустив голову. Підкорився. Рорі подивилася на Наоліна.

— Ти хто?

Він не відповів. Замість цього повів її далі. Вони пропливли через величезну кам'яну арку. За нею почалося те, що нагадувало центральну площу. Тут було тихо. Надто тихо. Всі дивилися на Рорі. Деякі з цікавістю. Деякі зі страхом. А деякі — з відвертою ненавистю. Рорі повернула голову до Наоліна.

— Чому вони на мене так дивляться?

— Бо ти людина.

— І що?

— Ти не мала сюди потрапити. - Він зупинився

— Я не знала, що це місце існує. - Рорі насупилася

— Це не змінює того, що ти його знайшла.

Вона хотіла відповісти, але Наолін уже рухався далі. Вони зупинилися біля великої споруди, вбудованої в скелю. Вхід охороняли двоє русалів. Коли вони побачили Наоліна, одразу розступилися. Рорі це помітила. Вона вже почала розуміти. Йому підкорялися. Не тому, що боялися. А тому, що він мав право вимагати цього.

— Наолін.

Голос пролунав позаду. Він зупинився. До них наближалася жінка. Старша. Її волосся було майже білим, а очі — темними, майже чорними.

— Ти привів її сюди. - Вона подивилася на Рорі. Потім на Наоліна.

— Так.

— Навіщо?

Наолін мовчав кілька секунд.

— Вона порушила межу.

— Яку ще межу? - У Рорі всередині все стиснулося

— Ту, яку люди не повинні перетинати. - Жінка подивилася на неї.

— Я не знала про неї.

— Саме тому ти небезпечна.

— Логіка просто чудова. - Рорі гірко усміхнулася.

— Рорі. - Наолін різко глянув на неї.

— Що?

— Мовчи.

— Ти серйозно? - Вона витріщилася на нього.

— Так.

— Вона смілива. - Жінка ледь помітно усміхнулася.

— Вона необережна, — відповів Наолін.

— Я дослідниця. - Рорі відчула, як у ній закипає злість.

— Ти проникла на територію, яку ми захищаємо.

— Я нічого не знала про ваше королівство!

— Тепер знаєш.

Настала тиша. Рорі дивилася на нього. І вперше за весь час побачила в його обличчі не загадковість. Не турботу. Не страх. Владу. Холодну й беззаперечну.

— Що тепер? — тихо запитала вона.

— Тепер ти залишаєшся тут. - Наолін дивився прямо їй в очі.

— Що?

— Ти — порушниця.

— Я не твоя полонянка.

.​— Це вирішую не я. - Наолін трохи нахилив голову

.​— А хто? - Рорі видихнула

— Королівство. - Він подивився на жінку поруч.

І вперше Рорі зрозуміла. Вона не потрапила в інший світ. Вона потрапила в чужу державу. І тепер була її полонянкою.