Розділ 10

від Алекса

Я прокинувся не від будильника і не від шуму міста за вікном. Я прокинувся від різкого поштовху. Щось м’яке, тепле і пахуче — суміш ванілі та ранкової свіжості — на мить притиснулося до мене, а потім стрімко зникло.

Я розплющив очі й побачив Таїсію. Вона виглядала так, наче щойно побачила привида, хоча цим «привидом» у власному ліжку був я. Її рожева сорочка трохи пом’ялася, волосся розсипалося по плечах, а очі були величезними від переляку.

— О боже! Я заспала! — вигукнула вона, зіскакуючи з ліжка так швидко, наче під нею загорівся матрац. — Чому ти мене не розбудив? У мене ж пари!

Вона почала хаотично бігати по спальні, шукаючи свої речі, наче на кону було порятунок світу. Я лише мовчки спостерігав за цим рожевим вихором, закинувши руки за голову. Голова все ще трохи гуділа після віскі, але бачити її такою було найкращими ліками.

— Таїсіє, заспокойся, — спробував я сказати, але вона мене не чула.

— Де мій конспект? Де туфлі? — вона рвонула до дверей, але налетіла на низький пуф, який стояв біля підніжжя ліжка.

Почувся короткий зойк, і наступної миті Принцеса вже сиділа на підлозі, заплутавшись у власних ногах і ковдрі, яку вона випадково потягнула за собою. Це виглядало настільки безглуздо і водночас мило, що я не витримав. Глухий сміх, який я намагався стримати, вирвався назовні.

— Що ти робиш? — крізь сміх запитав я, підводячись на лікті. — Ти вирішила штурмувати мою квартиру методом саморуйнування?

Вона різко обернулася, розпатлана й розчервоніла, і подивилася на мене так, наче я був головним ворогом народу.

— Тобі смішно?! — огризнулася вона, намагаючись виплутатися з ковдри. — Ти лежиш тут, наче нічого не сталося, а я запізнююся! Весь мій графік... все через тебе і твій віскі!

Я нарешті встав із ліжка. Босий, лише в домашніх штанах, я підійшов до неї та простягнув руку. Вона дивилася на мою долоню так, наче це була змія, але все ж прийняла допомогу. Я одним легким рухом підняв її на ноги, але не випустив її руку.

— По-перше, — я нахилився до її вуха, відчуваючи, як вона мимоволі затамувала подих, — ти нікуди не запізнюєшся.

— Як це? Вже майже дев'ята!

— По-друге, — я відсторонився і подивився їй прямо в очі, не стримуючи широкої усмішки, — сьогодні субота, Таїсіє.

Вона завмерла. Весь її войовничий запал миттєво зник. Вона кліпнула очима раз, другий, наче намагаючись завантажити цю інформацію у свій ідеальний графік.

— Субота? — перепитала вона тонким голосом.

— Саме так. Твій університет сьогодні зачинений, твої викладачі сплять, і єдине, куди тобі треба поспішати — це на кухню за кавою.

Я знову розсміявся, дивлячись на її здивований, майже розгублений вираз обличчя. Вона виглядала такою кумедною у своєму прагненні бути ідеальною студенткою, що я просто не зміг втриматися і злегка клацнув її по носі.

— Розслабся, Принцесо. Сьогодні війни скасовуються. Сьогодні в нас вихідний.

Вона відкрила рот, щоб щось сказати, але тільки тихо пирхнула, нарешті усміхнувшись у відповідь. І в цей момент я зрозумів: цей ранок без бетону та планів був саме тим, заради чого варто було пережити вчорашню ніч.

Ми ледь встигли вийти на кухню, як тишу квартири розірвав безцеремонний дзвінок у двері. Таїсія, яка все ще була в своїй рожевій сорочці, злякано здригнулася.

— Хто це може бути так рано? — прошепотіла вона, ховаючись за моєю спиною.

Я лише зітхнув. Я знав лише одну пару ідіотів, які не мають поняття про особисті кордони. Я відчинив двері, і в квартиру буквально влетіли Артем та Антоніна. Артем сяяв, як новенький цент, а Тоня, як завжди, виглядала так, наче щойно зійшла з обкладинки журналу.

— Громов! Ми вирішили, що суботній ранок без нас — це злочин проти людства! — вигукнув Артем, навіть не дивлячись на моє побите обличчя. — О, Таїсіє, привіт! Сподіваюся, ми не перервали нічого... цікавого?

Таїсія почервоніла до кінчиків вух і пробурмотіла щось про каву, намагаючись непомітно втекти в глиб кухні. Ми всі всілися за стіл. Я сподівався на спокійну розмову, але в Артема та Тоні були інші плани.

Не встиг я налити каву, як ці двоє влаштували справжнє шоу. Артем притягнув Тоню до себе, і вони почали цілуватися прямо за столом — довго, палко, абсолютно ігноруючи нашу присутність.

Таїсія, яка в цей момент підносила чашку до губ, завмерла. Вона скривилася, наче з'їла лимон, і різко відвернулася до вікна.

— Боже, фу! — випалила вона, закриваючи обличчя долонею. — Ви можете хоча б за сніданком тримати себе в руках? Це ж... ну, занадто!

Артем лише весело підмигнув мені, не відриваючись від Тоні, а я відчув, як усередині прокидається бажання піддражнити мою "правильну" Принцесу.

Я нахилився до неї зовсім близько. Так, щоб моє дихання лоскотало її вушко, а Артем з Тонею нас не чули.

— Що таке, Принцесо? — прошепотів я, і мій голос став небезпечно низьким. — Тебе так бентежать чужі поцілунки?

Вона хотіла щось заперечити, але я додав, злегка торкаючись губами її скроні:

— Здається, вчора вночі, коли ти була в моїх обіймах у кабінеті, ти зовсім не скаржилася. Навпаки... ти відповідала мені так, ніби цей "фу" був твоєю найзаповітнішою мрією.

Таїсія затамувала подих. Я бачив, як рожевий колір розливається по її шиї та плечах. Вона повернула до мене голову, в її очах спалахнули іскри — суміш обурення та сорому.

Артем нарешті відірвався від своєї дівчини, важко дихаючи, і подивився на нас своїм фірмовим нахабним поглядом.

— Громов, ти що там їй шепочеш? — зареготав він. — Тася зараз просто вибухне! Ти її вчиш архітектурним термінам чи знову проводиш майстер-клас із «ложечної терапії»?

Таїсія здригнулася і різко глянула на мене. 

— Звідки... звідки він знає про ложку? — прошепотіла вона, червоніючи ще дужче.

Я лише ледь помітно стенув плечима. 

— Цей ідіот витягнув з мене все ще вчора ввечері, коли дзвонив спитати, чи я живий, — відповів я напівголосом. — Артем має талант витягувати з людей те, про що вони хочуть забути.