Розділ 3

Від Алекса 

Ранок, як і більшість моїх ранків, почався з тяжкого, розчавленого похмілля.

Ледь розплющивши очі, я одразу помітив її — дівчину, повернуту до мене спиною. Чорне, неслухняне волосся розсипалося по подушці, покриваючи мої плечі.

Якщо чесно, я ні чорта не пам’ятав про вчорашній вечір.

З горла вирвався глухий стогін, коли я піднявся з ліжка. Голова тріщала й розколювалася від найменшого руху.

Підхопивши штани та сорочку з підлоги, я поспіхом почав одягатися. Хотів вийти на балкон, але в очах раптом потемніло, і я втратив рівновагу, зачепивши рукою келих із червоним вином, що стояв на приліжковій тумбочці. Він із глухим стуком перекинувся.

Різкий звук розбудив її. Дівчина тихо застогнала і, протерши очі, повільно підвелася, приймаючи сидяче положення. Я відчув короткий укол провини, що розбудив її, але швидко приглушив це безглузде почуття.

— Привіт, — почала вона сонним, ледь чутним голосом. — Ти налякав мене.

— Вибач, — сухо відповів я, витягуючи пачку сигарет і дістаючи одну. — Не хотів тебе будити. Але якщо ти вже встала, то, думаю, тобі вже час.

Я кинув швидкий, значущий погляд з її обличчя на двері.

— Перепрошую? — продовжила вона. Її голос став раптом гострішим і тверезішим. — Ти зараз серйозно?

— Цілком, — сказав я наостанок, навіть не чекаючи відповіді, і вийшов на балкон.

— Мудак, — пробурмотіла вона собі під ніс перед тим, як я зачинив за собою скляні двері.

Я посміхнувся. Так, я мудак. Сплю з дівчатами з клубу, і що тепер? Навіть не пам'ятаю, як їх звати, а іноді взагалі забуваю запитати.

Закурюючи сигарету, я втягнув терпкий присмак тютюну. Він допоміг промалювати в голові події вчорашнього вечора. Згадую, як знайшов цю даму. Коли я зайшов у VIP-зал, наші вже всі були на місці. А ця дамочка, щойно побачила мене, почала потроху перелазити з колін Матвія на мої. Трохи повела стегнами, і я привів її сюди, де ми дуже гарно провели час.

Я швидко прийняв душ, зібрався і вилетів із квартири в темпі вальсу. Дорога до машини була нервовою — мене вже чекав батько у своєму темному, похмурому кабінеті з ранковою лекцією. Тиждень завжди починається з однієї й тієї ж теми: "Що ти, в біса, витворяєш?". Я вже звик.

За декілька хвилин я був у батьківській компанії. Адміністраторка та всі присутні працівники дивилися на мене з неприхованим жалем. До біса їхній жаль.

Я зайшов у кабінет, де, як завжди, були зачинені жалюзі. Батько сидів за великим довгим дерев’яним столом. Молодший Тарас Вікторович, як завжди, не в дусі. Чому молодший? Тому що мій дід теж Тарас Вікторович.

— Що ти в біса витворяєш?! — рявкнув він.

Мені було байдуже.

— Що я витворяю? — поставив я питання на питання. Взяв зі столу склянку та віскі, сів навпроти нього і, наливаючи собі, став чекати відповіді. Відчув полегшення, коли теплий напій обпік горло.

— Ти мало того, що переспав з Вікою, так ще й вигнав її! — Його голос дзвенів від злості, але я спокійно зробив ковток.

— З якою Вікою? — знову поцікавився я, справді не розуміючи, про що він говорить.

— З донькою Лева! Ну скажи, мало тобі повій у клубі? Чому обрав саме Віку? — Він намагався говорити спокійно, але я знав: він лише накопичує сили для чергового крику.

— Вона теж не свята, — не стримався я і сказав це, не подумавши.

За кілька секунд я отримав у морду.

— Ти хоча б пам’ятаєш, що я нещодавно говорив тобі, що хочу з нею одружитися?! — знову загримів він.

Я тільки посміявся. Він бачив її та себе? Старий дід, а вона — дівчинка років дев'ятнадцяти, ну максимум двадцяти двох.

Наше "спілкування" закінчилося одним синцем у мене під оком. Прогрес. Бували часи, коли все обличчя було в синцях.

Увечері того ж дня я поїхав в аеропорт. Забирав Артема, мого друга, який прилітав з України. Разом із ним прилітали дві його знайомі дівчата на навчання. Як я зрозумів, одна з них йому подобалася, але вона мала в голові лише думки про навчання.

Мені недовго довелося чекати. Я помітив Артема, який тягнув із терміналу дві великі валізи.

За ним одразу йшла висока, ефектна дівчина з довгим, густим чорним волоссям, що спадало водоспадом по плечах, і поглядом, повним нетерпіння та впевненості. Вона несла лише невелику сумку.

А позаду них, майже непомітно, йшов низького зросту "ангел". Вона самостійно тягнула свою рожеву валізу, виглядаючи повною протилежністю попередньої дівчини: тендітна, з великими, можливо, трохи наляканими очима і обережною поставою.

Тоді я ще не розумів, що цей "ангел" стане моїм найбільшим пеклом та болем.