Розділ 16

— Ой! – скрикнула я, роблячи крок назад.

Островський голосно вилаявся крізь зуби, відскочив і почав відмахуватися, хапаючись руками за мокру футболку, яка миттєво прилипла до його тіла.

—Чорт, Вуглик! Ти вирішила зварити мене живцем? – вигукнув він, намагаючись відтягнути тканину від шкіри. — Це ж боляче, біс тебе бери.

— Звісно боляче, це ж окріп, – нарешті вийшла з трансу я, і кинулась до Сави, ледь не плачучи від провини. — Навіщо так тихо заходити?

— Тихо? – обурено перепитав він, все ще намагаючись відірвати мокру тканину від шкіри. — Я, бляха, зайшов і крикнув «Що горить?»

— Не час зараз сперечатися, знімай футболку, поки вона не прикипіла до тіла, – майже гаркнула я, і від власного тону сама здивувалася. Звідки в мене раптом взявся цей командний голос? Здається, паніка вміє робити з людьми несподівані речі.

— Я намагаюсь, вона прилипла, – прогарчав він.

Я підскочила ближче і, не думаючи, схопилася за нижній край тканини.

— Дай я, – видихнула я. — Підніми руки.

Сава на секунду завмер, дивлячись на мене згори вниз якимось дивним поглядом, а потім слухняно підняв руки вгору. Я потягнула футболку. Мокра тканина не піддалася одразу, довелося обережно відліплювати її від шкіри, і з кожним сантиметром Сава втягував повітря крізь зуби.

— Терпи, – прошепотіла я, сама скривившись, наче біль передався і мені.

Нарешті мокра футболка упала на підлогу. Я відкинула її ногою вбік, розвернулася і кинулася до верхньої шафки, де, як я пам'ятала, мала лежати аптечка. Пальці тремтіли, коли я намагалася дотягнутися до коробки, що стояла надто далеко, і мені довелося встати навшпиньки, ледь не перекинувши ще й баночку з крупами поруч.

— Та де ж ти, – пробурмотіла собі під ніс, нарешті вхопивши коробку і мало не впустивши її від поспіху.

— Ти там аптечку шукаєш чи скарб Ель Дорадо? – долинув з-за спини роздратований, але вже трохи спокійніший голос.

— Знайшла вже, знайшла, – видихнула я.

А коли повернулася назад, наткнулася поглядом в голий, підтягнутий… ідеальний прес, на який не звернула уваги хвилину тому. У животі щось перевернулося, ноги стали ватними. На мить я знову забула як дихати, але потім вся увага миттєво прикувалася до іншого. На його грудях розлилася величезна, яскраво-червона пляма. Вона виглядала просто жахливо. Здавалося, що от-от на ній почнуть виступати водянисті пухирі.

— Ти довго ще будеш витріщатися? – перебив тишу його голос, у якому, попри біль, чулися глузливі нотки.

Я труснула головою, повертаючись до реальності, і відчула, як щоки спалахують.

— Вибач, я просто... шукала очима, наскільки все погано, – промимрила я, хоча ми обоє знали, що це неправда.

Швидко відкрила коробку, знайшла баночку з пантенолом і простягнула її йому. Сава подивився на баночку, потім на свої обпечені груди, де кожен рух м'язів явно завдавав болю, і похитав головою.

— Ти це зробиш, – коротко кинув він і зробив крок до мене.

— Я? – пискнула я, і сама здивувалася, який тонкий у мене раптом став голос.

— Тут є ще хтось? – уїдливо кинув він.

У мене буквально затрусилися руки, а долоні стали вологими від хвилювання, зовсім не пов'язаного з тим, що я щойно обварила людину. Я струсила баночку і видавила пінку собі на пальці. Я взагалі не уявляла, як маю торкатися його. Мені було страшно заподіяти йому ще більшого болю, і водночас від цієї близькості в животі все стискалося. Я наказувала собі не нервувати, або принаймні не показувати свій страх так явно. Але це не допомагало.

Я піднесла руку і почала дуже обережно, кінчиками пальців, втирати прохолодну пінку в його палаючу шкіру. Перші секунди я намагалася дивитися тільки на опік. З усіх сил намагалася не опускати погляд нижче, туди, де від пупка під пояс його джинсів сходила тонка чорна смужка волосся.

На секунду я підняла очі, але одразу ж опустила назад, боячись, що він побачить на моєму обличчі все, що я так старанно намагалася приховати.

Його грудна клітка здригалася, а живіт напрягався від кожного мого дотику. Я відчувала під долонею, як шалено калатає його серце. Так само шалено, як і моє власне, і від цього усвідомлення мені стало ще важче дихати рівно.

Я зупинилась, знову повільно підняла очі. І наткнулась на його темний погляд.

— Тобі боляче? – тихо запитала я.

— Ні, – так само тихо відповів він.

Його зіниці були розширені. Він мовчки дивився на мене пару секунд, а потім його погляд повільно опустився нижче… до моїх губ.

Мені на мить здалося, що він зараз нахилиться і поцілує мене. Серце всередині просто завмерло, а потім зірвалося в божевільний галоп. Я не могла поворухнутися і лише дивилася, як він повільно піднімає свою руку.

— Саво... – прошепотіла я, сама не знаючи, що хочу сказати далі. Просити його зупинитися чи навпаки.

Він не відповів. Простягнув долоню і дуже ніжно прибрав пасмо мого волосся, що спадало на обличчя, за вухо. Його пальці на секунду затрималися біля моєї скроні. Від цього легкого дотику по всьому тілу пробігли мурашки. І я втратила здатність говорити, слухаючи в тиші наше дихання.

А потім він наче прокинувся. Його вираз обличчя миттєво змінився, ставши холодним. Сава відсахнувся, зробив крок назад і обірвав цей контакт. Я ж залишилася стояти посеред кухні з піднятою рукою, як дурепа.

— Дякую. Далі я сам, – відрізав він.

Швидко схопив із підлоги свою мокру футболку, розвернувся і, навіть не глянувши на мене більше, пішов до себе в кімнату, гучно зачинивши за собою двері.

Я стояла як вкопана посеред кухні, затамувавши подих, і взагалі не розуміла, що це щойно трапилося. Я точно бачила його погляд. Їй-богу, мені не могло це привиділося. Це не була вигадка чи дівоча фантазія. Між нами щось пролетіло.

Я важко видихнула і повільно поставила баночку на стіл. Потім підійшла до мийки і увімкнула воду. Змиваючи залишки піни, я дивилася, як вода стікає в злив, і відчувала, як на душі стає важко.

Відчуття провини змішалося з якоюсь дивною образою. Я влаштувала пожежу, ледь не спалила його кухню, облила його окропом, а наостанок ще й залишилася кинутою один на один з цим безладом. І, наче цього всього було замало, ще й напридумувала собі казна-що про погляди й дотики, які, можливо, нічого й не значили. Більш безглуздої ситуації годі було й вигадати.