Розділ 15

Аліса

Коли я розвернулася від холодильника і побачила, як якась висока білявка буквально впилася в губи Сави, у мене все всередині просто перевернулося. Це був дуже огидний укол десь під ребрами. Я застигла з пачкою креветок у руках, не спроможна навіть поворухнутися.

Першою думкою було просто розвернутися, кинути цей бісів пакет і тихо піти в інший кінець магазину. Але ноги не рухалися. Я стояла і продовжувала дивитися, хоча кожна клітина в тілі кричала, що треба відвернутися.

Зрештою, хто я йому така? Ми просто знайомі, які тимчасово ділять один простір.

Але коли я побачила, як Сава наполегливо відсуває її від себе, а вона продовжує нав'язливо липнути, всередині щось клацнуло.

Мене трусило від страху. Я була абсолютно невпевнена, чи потрібна йому моя допомога. А раптом він зараз відштовхне мене і скаже не лізти не в свої справи? А раптом я зроблю тільки гірше і буду виглядати дурепою?

Ноги самі зробили крок уперед. Я підлізла під його руку і притислася до його боку. Всередині все завмерло від власної нахабності. Але коли Сава не прогнав мене, а навпаки обійняв за плече, по тілу розлилося якесь дивне почуття. Мені було неймовірно приємно відчувати його руку на своєму плечі, навіть якщо це просто вистава. Серце калатало так голосно, що мені здавалося, ніби його чути усім.

Незнайомка витріщилась на нас обох, і я бачила, як в її очах спалахує суміш подиву і роздратування. Коли вона нарешті психанула і пішла, я швидко відсторонилася, заховавши палаючі щоки.

Поки Сава розраховувався на касі, я стояла трохи осторонь, вдаючи, що розглядаю цукерки на стійці біля виходу, а сама тим часом намагалася розібратися у власних відчуттях. Ні, я знала що закохана в нього вже давно, але поряд з ним я дедалі більше стала робити того, що ніколи не зробила б раніше. І я не розуміла, це повинно мене радувати, чи лякати.

Закінчивши, ми вийшли на вулицю. Сава ніс два важкі пакети, а я просто йшла поруч, розглядаючи свої кеди і намагаючись приборкати прискорене серцебиття.

Свіже повітря приємно холодило щоки, і я подумки дякувала Богові за те, що Островський зараз не дивився на мене і не бачив рум'янця на моєму обличчі.

— Гарний вечір, – сказала я, аби просто щось сказати.

— Непоганий, – погодився Сава, перекладаючи пакети в одну руку, щоб дістати ключі від машини. — Хоча міг би бути й спокійнішим.

Ми сіли в машину. Сава поставив пакети на заднє сидіння, а я вмостилася попереду.

— Дякую, – раптом сказав він, коли ми виїхали з парковки.

Я здригнулася від несподіванки і трохи повернула до нього голову.

— За що? – тихо запитала я.

— За те, що врятувала від цієї… липучки, – він хмикнув і на секунду глянув на мене. — Серйозно.

— Та немає за що, – я знизала плечима і відвернулася до вікна, намагаючись приховати посмішку.

— Ні, я серйозно, – наполіг він. — Вона б ще годину висіла на мені, якби не ти.

— Ну, значить, я героїня дня, – сказала я з награною скромністю, хоча всередині все аж засяяло від його слів.

Сава коротко засміявся, і цей звук трохи розрядив обстановку.

Незабаром ми під'їхали до будинку. Сава заглушив мотор, і поки він займався пакетами, я вибралась з машини і пішла до під'їзду, щоб притримати двері. Біля ліфта вже стояла сусідка, яку я вже декілька разів бачила.

— Добрий вечір, – привітно кивнула вона, окидаючи мене цікавим поглядом. — А ви ж та дівчинка, що недавно в Савочки оселилась?

— Добрий вечір, – відповіла я, притримуючи двері ліфта. — Так, це я.

— А з покупками, бачу, – жінка перевела погляд на пакети в руках Сави, який якраз підійшов ззаду. — Господарювати вчитеся?

— Вчуся потрохи, – усміхнулась я, відчуваючи, як щоки знову теплішають від такої уваги.

— Це добре, це правильно, – закивала сусідка, заходячи в ліфт разом з нами. — А то Савочка зовсім один жив, навіть не готував нормально, все кур'єрами та кур'єрами. Тепер хоч буде кому доглянути.

— Галино Петрівно, ми просто сусіди по квартирі, – швидко пояснив Сава, і мені здалося, що в його голосі промайнуло легке роздратування.

— Аякже, сусіди, – примружилась жінка з таким виразом, ніби зовсім не повірила жодному слову. — Молодь тепер це так називає.

Ліфт зупинився на нашому поверсі, і я поспішила вийти першою, аби приховати посмішку, яка вперто лізла на обличчя. Сава йшов позаду з пакетами, і я чула, як він щось буркотить собі під ніс про надто уважних сусідок.

— Вона мила, – зауважила я, поки Сава діставав ключі.

— Вона знає більше пліток, ніж усі новинні канали разом узяті, – відповів він, відчиняючи двері. — До завтра весь під'їзд буде в курсі, що в мене нібито з'явилась дівчина.

— Ой лишенько, який жах, – я драматично приклала руку до грудей. — Що ж тепер робити…

— Тепер доведеться одружуватись, інакше репутація постраждає, – відповів він з незворушним обличчям, заходячи в квартиру.

Я пирснула сміхом, заходячи слідом за ним, і на секунду подумала, що якби він знав, як швидко в мене калатає серце від таких жартів, то, мабуть, перестав би так легко їх кидати.

— Я зараз занесу пакети і від'їду по справах, – сказав він, повертаючись до мене. — Ти розберешся тут сама?

— Так, звісно, – швидко відповіла я, намагаючись, щоб мій голос звучав байдуже.

Але всередині все одразу стиснулося. По справах? Думки миттєво побігли в найгіршому напрямку. Я уявила, що він зараз поїде шукати ту саму білявку з супермаркету, щоб «нагодувати» її вибаченнями, або поїде до якоїсь іншої дівчини. Раптом стало так сумно, що аж горло перехопило. Настрій, який ще хвилину тому був піднесеним, миттєво впав до нуля.

Сава заніс пакети на кухню, поставив їх на стіл і вийняв ключі з кишені.

— Все, я пішов. Не зачиняйся на нижній замок, я скоро повернусь, – сказав він на ходу і зник за дверима.

Я залишилася одна. Стояла посеред кухні й слухала, як його кроки віддаляються сходами вниз. Тепер усе це здавалося безглуздим. Я стояла і просто дивилася на пакети, не розуміючи, з чого почати і що взагалі з цим усім робити.