Розділ 13

Сава

Придурок. Що я, бляха, зараз сказав?

Слова вилетіли раніше, ніж я встиг їх обдумати. Просто помітив, як вона ніяковіє, і чомусь захотілося побачити це ще раз. Мене й самого дивувало, наскільки мені подобається спостерігати за тим, як вона червоніє. Це було дивне задоволення. Раніше такого ніколи не було, і я не знаходив цьому логічного пояснення. Хоча… можливо мене просто забавляла ця мала.

Я озирнувся на неї. Вона все ще сиділа за столом і дивилася у тарілку, крутячи виделку в пальцях. Міг тільки сподіватися, що вона не надала цим словам значення. Бо якби вона попросила пояснень, я не зміг би відповісти. Бо і сам не знав, що на мене найшло.

Телефон на стільниці раптом задзвонив. Я глянув на екран, навіть здивувавшись, що цього дзвінка так довго не було.

— О, брат твій дзвонить, – встиг тільки сказати, як Аліса зірвалася з місця. Вона майже перекинула стілець, кинулася до мене і схопила мене за рукав футболки обома руками.

— Не бери, – прошепотіла вона швидко, з панікою в очах. — Або бери, але нічого йому не кажи про вчорашнє. Будь ласка.

Вона стояла так близько, що я бачив, як швидко піднімаються й опускаються її груди. І благально дивилася на мене знизу вгору. Я на секунду завис, дивлячись у ці широко розплющені очі. Раніше не помічав, що вони в неї такі великі, а тепер, коли вона стояла так близько і дивилася знизу вгору, це якось само впало в очі.

— Навіть не знаю, – хмикнув я, дивлячись на телефон, що продовжував вібрувати. — Що ти можеш мені запропонувати, щоб я тримав рота на замку?

Вона розгублено моргнула, явно не очікуючи такого повороту. Я й сам не очікував.

— Ти про… – почала вона обережно, не розуміючи, куди я веду.

— Про угоду, – пояснив я, насолоджуючись тим, як в її голові явно крутяться найрізноманітніші здогадки. — Мовчання не буває безкоштовним.

Побачивши, як швидко вона знову почервоніла, я розсміявся.

— Приготуєш мені вечерю, – сказав я, розвіюючи її хтиві підозри, і, не чекаючи на реакцію, підняв телефон і прийняв виклик. — Слухаю, Бром.

Аліса застигла поруч, міцно тримаючись за спинку стільця. Вона не рухалася, не дихала, здається, взагалі забула, як це робиться. Я бачив, як вона закусила губу, дивлячись на мене так, ніби від мого наступного слова залежало її життя.

— Сав, – пролунав у слухавці бадьорий голос Кості. — Як у вас справи? Як Аліса?

— Чому ти в мене питаєш? – я сперся плечем на холодильник, дивлячись просто на неї, поки говорив. — Спитай у сестри.

— Щоб вона мене задушила по поверненню? – засміявся Костя. — Знову образиться, що я її контролюю, перевіряю кожен крок.

Я мимоволі усміхнувся, бо це зовсім не було схоже на ту дівчину, що зараз дивилася на мене своїми величезними темними очиськами.

— Все нормально, – відповів я спокійно, не відводячи погляду від Аліси. — Ходить на навчання. Ввечері вдома сидить.

— Нічого дивного? – обережно перепитав Костя.

Дивного? Крім того, що вона напилася і боготворила мої руки?

Я на секунду затримав погляд на Алісі. Вона стиснула губи, ледь помітно похитуючи головою.

— Ні, – відповів я нарешті, спостерігаючи, як вона опускає плечі.

— Добре, – з полегшенням видихнув Костя. — Ну гаразд, не буду більше відволікати. І дякую, Сав. Я ціную, що ти за нею наглядаєш. Ти справжній друг.

Останні слова якось дивно кольнули. Ніби Бром навмисне нагадував про закон недоторканності, що Аліска всього лише молодша сестра друга.

— Нема за що, – сказав я і скинув виклик.

Я повільно опустив телефон на стільницю, дивлячись на Алісу, яка нарешті видихнула.

— Дякую, – прошепотіла вона, — що нічого не сказав.

— Ми ж домовились, – знизав я плечима, підходячи ближче і дивлячись на неї згори вниз із награною серйозністю. — Мовчання в обмін на вечерю.

— Гаразд, буде тобі вечеря, – пробурмотіла вона, закотивши очі. — Що ти хочеш?

— Морепродукти, – відповів я одразу, без вагань. — Люблю морепродукти.

— Звісно, любиш, – пробубніла вона собі під ніс, сподіваючись, мабуть, що я цього не почую. — Ще б омарів попросив. Багатії такі багатії.

Я розсміявся голосніше, ніж збирався. Здається, дехто з похмілля почувався сміливішою.

— У Вуглика є зубки, – хмикнув їй в спину, коли вона розвернулася, змахнувши волоссям, і пішла до своєї кімнати.

Я ж залишився стояти на кухні сам, дивлячись на порожній коридор, і знову спіймав себе на тому самому дурному відчутті задоволення. Ніби щойно щось виграв, навіть не усвідомлюючи, що граю.

Струсивши головою, я налив собі ще кави, вже холодної, і все одно випив, просто щоб чимось зайняти руки. У голові крутилася одна й та ж картинка: Аліска вчора, у півтемряві коридору, тримається за мою шию, шепоче щось про те, який я сліпий, що не бачу її, і сміється своїм п'яним сміхом, від якого мені чомусь стало незрозуміло тепло.

Я тоді відніс її до кімнати, поклав на ліжко, і зрозумів що вона не може спати в брудній сукні. Не знаю чому в той момент так розгубився. Проблем з тим, щоб позбавити дівчину одягу, у мене ніколи не було. Але Аліска не просто дівчина. Тому зібравши з потаємних куточків душі всю чоловічу благородність, я обережно роздягнув її із заплющеними очима, і одразу ж накрив ковдрою. А вона все крутилася, хапала мою руку і бубніла, що я знову за нею прийшов.

Я усміхнувся мимоволі цьому спогаду і пішов до холодильника перевірити, чи вистачить продуктів хоча б на щось схоже на вечерю з морепродуктами, чи доведеться таки їхати в магазин.

Через годину я знову почув її кроки. Цього разу вже не такі обережні, як зранку. Аліса зайшла на кухню в светрі, що виглядав як сітка і просвічував топ під низом, в короткій спідниці і темних напівпрозорих колготках. І чорт би мене побрав, якщо мій Джон від її вигляду зрадницьки не відреагував. Бляха… Було набагато легше, коли вона виглядала так, як в перший день.

— Куди ти? – прокашлявшись, нарешті запитав я.