26

Розповідати далі ставало все важче. Я знала, що це мені необхідно, але ніяк не могла зібратися з думками. Не так з думками, як не могла заспокоїти схвильоване серце. Влад терпляче витримав довгу розповідь і вже розумів, що щось неповоротне таки сталося. В очах хлопця я бачила співчуття, але це не так сильно мене бентежило, як було б раніше.  Хлопець мовчав і тоді, коли я збиралася вкотре з силами, щоб продовжити.

Ніхто не обіцяв, що все відбувається так, як ми того хочемо. Та я думала, що таке бажане воз’єднання з коханим нарешті настане. Воно й настало, але було не довгим. А жаль…

Побачивши на моєму пальці каблучку, батьки були ошелешені новиною. Мама все повторювала про те, що такі подарунки не слід приймати, що ще зарано, але, варто було Матвію лише з’явитися у нас дома, як все стало на свої місця. Хлопець  мав неймовірну здатність вселяти впевненість та сміливість в оточуючих. А моя мама стала його найлегшою «жертвою». 

Після випускного, я вирішила трішки відпочити і, нарешті, поїхати до моря. Тим більше, Валерій Миколайович радив зміну клімату, особливо перед навчанням. Батьки мали оплачувати поїздку, але тут знову з’явився Матвій і наполіг на тому, що все оплатить сам. Мовляв, не можна дозволити дівчині платити самій за себе, навіть якщо це її батьки.  Я не задавала багато питань, адже з головою поринула в щастя і  раділа будь-якій змозі побути з коханим. Моя сім’я була не проти таких відносин, але час від часу не забували нагадувати мені про те, як все у світі не постійно і що все може змінитися. Та про що думають закохані? Точно, не про розтавання.  

Кожне літо мого життя, можна назвати доленосним. Одне – зробило з мене сильну особистість, що бореться за життя. Інше – принесло купу розчарувань, а потім стало найщасливішим… Лише літо, на яке я мала багато планів, стало, в певній мірі, останнім для мене, останнім для моєї душі.

Всіма правдами та не правдами, ми з Матвієм змогли втікти від усіх в маленьке затишне містечко на березі Чорного моря і провести разом незабутніх сім днів, які я й досі не можу забути. Перші враження від моря, коханий поряд – що ще потрібно для повного щастя? Ми планували мій переїзд, вибирали час і день, а потім посягнули на «святе» - вибір шпалерів у нашу кімнату. Це було так мило і, водночас, так по-дорослому. Я відчувала, що Матвій саме той! Він став моїм домом, і де б я не була, завжди відчувала затишок . Дні, які ми провели разом, були наповнені коханням, ніжністю та пристрастю, на яку здатні молоді люди.

Гарно відпочивши, ми повернулися додому. Сказати,що я не могла дочекатися від’їзду – це нічого не сказати. Мене вже не лякав навіть вступ до ВНЗ. Кожного дня я подумки збирала валізу, сідала на потяг та, обнявши коханого, вирушала до Києва. Матвій намагався зробити час очікування все цікавішим. Я познайомилася зі старшим братом хлопця - Марком, який вперше за довгий час відвідав батьків разом зі своєю сім’єю. Аліна та Марк дивилися дуже гарно, а їхня дочка Алекс нагадувала ясне сонечко, яке ніколи не хмуриться. Я зрозуміла, що трепетне відношення братів до жінок було дуже схожим і передалося їм від батька. А все діло в хорошому вихованні.

Я була в захваті від усієї родини Нестеренків, і скажу чесно – раділа від того, що можу стати її частиною. Та я вже й так нею майже стала.

В Матвія ніби крила виросли після відпочинку на морі. Він все намагався завершити – пісню, що довго не міг закінчити, справи по-роботі, готувався до мого приїзду в столицю (хоча й дистанційно) . А разом з тим, намагався знайти час і для мене.

Впродовж багатьох років, нашим «таємним» місцем  залишалося узбережжя річки. Там ми могли заховатися від усіх, побути наодинці, помріяти та згадати все, що пережили. У мене склалося таке враження, що те місце просто створене для закоханих, інколи ми бачили біля річки  не одну закохану пару.

Якось ми зустріли ну дуже! не звичну парочку, яка відразу кинулася нам в очі – Тоня і Антон. Просто неперевершена суміш, я лише усміхнулася – яка вони «гарна» пара. З дівчиною я більше не спілкувалася, а Карімова і згадувати не хотілося.  Не знаю, чим я завинила Тоні, але всі плітки у школі про мене йшли з уст дівчини. Як Карімов зміг так вправно знайти собі достойну пару?

 ─ Невже, Антон може так довго мати відносини? – раптом мовив Матвій.

─ В якому сенсі «довго»? – я думала, що вони лише почали зустрічатися.

─ Пам’ятаєш той день, коли ти побачила мене з Вікторією у кав’ярні?

─ Це важко забути…

─ Саме тоді я вперше побачив цю парочку. Дівчина сідала в автомобіль Карімова. Я ще подумав, що він тепер таки зміниться.

Я задумалася, склала два плюс два і:

─ Це саме та подруга, яка після осіннього балу перестала раптово зі мною спілкуватися…  і тепер, я зрозуміла чому саме.

─ Мабуть, не була вона тобі подругою.

─ Мабуть…

Побачивши нас, пара переглянулася і про щось заговорила. Карімов виглядав злим і збентеженим, а у Тоні на обличчі читався справжній переляк. В мене з’вилося певне відчуття, що я щось випустила з виду, щось дуже важливе лежить на поверхні, а я не розумію що. Матвій зустрівся поглядом з Карімовим і між ними  заіскрила ненависть. Було зрозуміло, що прощати давні образи ніхто не збирається. Пробачити для них означало – програти, а жоден з них не міг собі цього дозволити. У Матвія стислися кулаки, він міцніше обійняв мене, вкотре показуючи, що я лише його. Антон у відповідь лише нахабно усміхнувся.  Мені це не дуже подобалося  та нагнітати не хотілося.