25

Ви думали про те, наскільки ви щасливі? Що найбільше потрібно для щастя? Чи щастя – просто жити? Ми часто хочемо більше від життя: круту тачку, найновіші гаджети, стильний одяг, дім, чим більший рахунок в банку. А насправді, комусь просто не вистачило часу. От як мені з Матвієм.

Наші відносини ставали схожими на подружнє життя двох молодих людей. Все відійшло на інший план – навчання, мій вступ до ВНЗ, робота Матвія… Нас більше не лякала відстань. Часті візити хлопця додому та мої до нього, дозволили насолодитися один одним досхочу. І якось все само по собі налагодилося. Моє здоров’я набагато покращилося, а все тому, що я відчувала абсолютне щастя.

Забувши про інцидент із ноутбуком, я знову почала активно писати. І вже наступний номер журналу «NoVa Мова »  красувався і моєю поезією. Мене більше не хвилювали мої однокласники, адже, на такі дрібниці не залишилося часу. Про невдалу дружбу з Тонею та сутичку з Карімовим я й думати забула, а варто було б…

Матвій повністю розпрощався з групою і весь вільний час працював у лабораторіях різного призначення. Навчання хлопцю також перестало бути пріоритетним. Мені здається, що з кожним студентом так буває – ти віддаєшся навчанню, а бюрократизм, робота, фінансова обмеженість спонукають до дій. І було б добре, якщо ці дії текли у «правильне» русло. Одиниці обирають працю, більшість – «витягує» кошти зі своїх батьків та тратить їх на гулянки. Матвій відносився до тієї меншості, яка шукає себе у роботі. До того ж хлопець мав стимул – ми домовилися, що після мого вступу, будемо жити разом. А на це потрібні кошти і Матвій, як справжній чоловік, узявся їх заробляти. Не можна сказати, що він став багатим, але забезпечити себе міг повністю.

З відчуттям впевненості, я можу сказати, що той час став найціннішим і найкращим у моєму житті. Мені не хотілося кращого, більшого. Я хотіла зберегти те, за що так довго боролася, чого чекала.  Моя сім’я Матвія прийняла вже давно, а сім’я хлопця звикала до мене поступово. Спочатку, ми зустрічалися дуже офіційно, за запрошенням. На 8 Березня сім’я Нестеренків запросила мене на вечерю. Я бачила, як батьки Матвія намагалися мене прийняти, але їхні переконання говорили – ще рано. Вони не вірили нашим щирим почуттям і бажанню в майбутньому побутувати свою сім’ю. Але я їх і в цьому розуміла – ми ще дуже юні і все може статися… Першою «здалася» Антоніна Михайлівна. Можливо, як мати, вона відчула стан сина і те, що я не граю з його почуттями. Почалися зустрічі без присутності Матвія. Коли я з’являлася у місті, Антоніна Михайлівна завжди запрошувала мене на каву. Пробачить мені Бог, я з рідною мамою спілкувалася набагато менше.  Під впливом дружини, серце Романа Генадійовича  теж розтануло. Його день народження ми святкували разом. Нестеренки стали мені другими батьками, вони хвилювалися за мене, підтримували, за що я їм вдячна дотепер.

Час збігав невпинно. Підготовка до ЗНО та й, загалом, закінчення навчання вимагало багато зусиль. Я не знаю, як мені вистачило сил на все, але я впоралася. Навіть, з незадоволеними поглядами однокласників змогла впоратися. Весна, як і зима, швидко пролетіли і прийшов час, коли я закінчила (нарешті!) школу. Бали ЗНО я мала непогані, звісно, не найкращі, але мені було достатньо для того, щоб сміливо подавати документи у столичні ВНЗ.

Випускний я не хотіла святкувати, але батьки з Матвієм зуміли мене вмовити. Я, навіть, брала участь у підготовці свята. Сукню допомогла мені обрати мама Матвія, яка слідкувала за новинками моди, і я могла здивувати «подруг» своїм «луком».

Варто казати, що сімнадцятирічна я зовсім не нагадувала дитину? А стильна зачіска, макіяж, сукня, підбори робили мене справжньою жінкою. Я стояла у своїй кімнаті, одягнена в довгу атласну сукню-рибку  смарагдового кольору, з розпіркою спереду вище коліна. Щоб акцентувати увагу на вирізі на спині, моє, вже достатньо довге волосся, закололи на бік, уклавши красивими хвилями. Рудуватий колір волосся гармонував з кольором сукні та золотистими прикрасами, що доповнювали образ. А високі підбори ще більше витягували мій силует. На цей раз, макіяж не вийшов стриманим – кольори в тон сукні прикрасили мої очі сяйвом смарагда та червоною помадою на губах. Так і не впізнавши в дзеркалі ту, яка сиділа десь далеко всередині, я зібралася з силами і вийшла до батьків та Матвія, які вже  довго на мене чекали.

Кожній дівчині приємно, як нею захоплюються. Особливо, коли це людина, яку ти любиш. От так і я: побачивши реакцію на мою появу Матвія, дуже зраділа, задовольнивши своє его результатом. Мій хлопець і без всяких костюмів, був привабливим, на нього часто звертали увагу дівчата. Тому, побачивши прибраного в тон мого наряду Матвія, я зраділа, що зможу виглядати гідно поруч.

Не гаючи часу, ми відправилися на урочистості. А біля школи на мене чекав справжній сюрприз, через що мені мало не довелося змивати макіяж. Матвій вирішив зробити подарунок і запросив на випускний Дениса, Софію, Іванну та Єгора, і всі вони чекали на мене з букетами та подарунками. Були на святі і батьки Матвія. Після урочистої частини, я мала трішки часу, щоб поспілкуватися з друзями, яких ще від новорічних свят не бачила.  

Я була безмірно вдячна Матвію, що влаштував для мене  такий сюрприз. Хотілося поговорити з кожним, але на мене ще чекала нудна фотосесія та святкування у ресторані. Я не хотіла проводити своє дитинство саме в компанії однокласників, але батьки змусили «віддати шану традиціям». Зневажливого чи зверхнього ставлення до них  я не мала, але і спільних тем для розмов також. Після закінчення Софією школи, я так і не знайшла свою «компанію». Близькі мені люди саме в цей момент були десь в іншому місці. І, доки я намагалася не померти з нудьги, з нетерпінням чекали на мою появу.