23

Відкривши очі, я не одразу зрозуміла, що знаходжуся не дома. Дуже боліла голова та ліве плече. Не одразу я побачила і те, що в кімнаті я виявилася не одна. Біля мене на ліжку спав Матвій і міцно тримав мене за руку. Його обличчя було в крові та садинах, одяг подертий, а сам хлопець виглядав дуже стомлено. Спробувавши піднятися, я зрозуміла, що добряче забилася і кожен мій рух відбивався болем. З моїх губ вирвався мимовільний стогін, який розбудив Матвія. Хлопець підірвався на ліжку і одразу стало зрозуміло, що він дуже стривожений,ба навіть наляканий.

─  Привіт, - промовив тихо юнак та торкнувся долонею до моєї щоки. – Як ти себе почуваєш?

Я дивилася в кохані карі очі і бачила в них море ніжності, турботи… Ніби не було між нами розлуки та негараздів і він досі мій, але ні.

─  Привіт…Все добре¸- відповіла я стиха та відсторонилася від руки Матвія. Як же хотілося пригорнутися до нього, поцілувати, але гордість не давала мені це зробити.

Ми мовчали. Ніхто більше не насмілювався сказати ні слова. Матвій не зводив з мене погляду, а я намагалася  заховати очі, щоб не видати своє хвилювання та бажання. Бажання бути з ним. Напруга в кімнаті сягнула верхньої позначки. В думках, я корила себе за те, що не насмілююсь виказати свої почуття, та здоровий глузд все ж перемагав. Відчувала я й те, що Матвій чекає першого кроку від мене. А я чекала дій від нього. Ось так, два закоханих до безтями серця  не можуть бути разом, лише зважаючи на розум. В тиші, що застигла між нами, я відчувала німе прохання Матвія – «Підніми очі». Я навіть знала яким зараз є обличчя хлопця, як заціплені у чеканні скули, як горять очі. В кімнаті стало так тихо, що я чула надривисте дихання Матвія, чула як б’ється його серце і більше не могла давати відсіч своєму серці,  в бажанні бути разом.

Варто було мені лише підняти очі і зустрітися ними з Матвієм, як хлопець кинувся до мене з обіймами. Такі рідні руки міцно пригорнули мене до себе, владно загребли і не дали шансу втікти. Я знала, що не зможу протистояти їхній владі. Все, що я бажала, було тут і зараз, навіть біль вже не було чутно.

─  Надю, я так люблю тебе! – голос хлопця звучав,як сон і я не одразу зрозуміла, що почула це насправді. – Як би я не намагався забути тебе, викреслити зі свого життя, ти залишаєшся головною моєю мрією. Весь час, що  ми не спілкувалися, я намагався забути тебе, але вже б варто було зрозуміти, що це  неможливо. Зрозумій раз і назавжди – ти моя! Я картав себе за те, що  був ініціатором нашого розриву, мав надію зустрітися і виправити все, але для цього я мав бачити твої очі, відчувати тебе, - Матвій дивився в мої очі і шукав там розуміння, але мій погляд і досі був холодним. Він все зрозумів,  тому відсторонився від мене. 

Моє серце вже давно пробачило Матвія, віддалося йому знову, але була одна «проблема» у всій цій картині – він не сам. Відчуваючи, що потрібно пояснити появу Вікторії в своєму житті, Матвій знову застиг в мовчанні. Я відчувала, як він хвилювався, як боїться остаточно втратити  мене і цей страх не був безпідставним.

─  Вікторія… Хто вона така? - було зрозуміло,  що хлопець боявся цього питання,  але й чекав на нього. 

— Ніхто. Подруга вона мені лише.  Але я так зрозумів,  що Віка надумала собі більше. 

— Чому я взагалі не дивуюся такий відповіді? - в моїх слова лунала іронія. 

Матвій  більше не міг стриматися і почав майже кричати: 

— Я знаю,  що винен.  Сильно!  Але я справді не маю з нею ніяких відносин. І кому,  як не тобі,  розуміти мій теперішній стан.  Так!  Я був злий,  але ж ти розумієш,  що я не міг зрадити тебе!  Віка приїхала зі мною,  ніби до подруги,  але вже тут виявилося,  що ніякої подруги немає.  Я хотів спершу поїхати до тебе та ж не міг я привести незнайому дівчину до себе додому. Тоді в кав'ярні,  ми лише прийшли з вокзалу і вирішували,  що робити далі. Я попросив старого знайомого взяти Вікторію жити до себе і ми чекали на нього,  коли в дверях з'явилася ти.  Я зрадів,  як дурень і навіть не подумав,  як виглядала картина,  що ти побачила.  Погнався за тобою,  а коли ти почала щось говорити про "друга",  про те, що не  варто бути разом,  мене взагалі охопила паніка.  Я ще довго не міг прийти до тями.  Того ж вечора напився до чортиків і лише отверезівши,  зміг зрозуміти,  чому ти саме так говорила. 

— Чому ж не приїхав,  не подзвонив?  - з докором запитала я.  - Ти ж знаєш,  що я б все зрозуміла,  а ти натомість влаштував шоу. Ти не просто "мовчав",  ти привів на вечірку наших спільних друзів іншу дівчину!  До мене підходили всі наші знайомі і і "співчували". Чорт!  Це так низько. 

— Пробач мене дурня!  Я боявся. Просто боявся почути,  що ти не хочеш більше бути зі мною,  - я зрозуміла,  що Матвій говорить щиро.  Лише зі мною він може бути таким. Чи ні? 

— Отже,  ти так боявся,  що вирішив обіймати інші дівчину на очах у всіх наших знайомих? 

Хлопець запустив зранені руки у волосся і прогарчав.  Я ще не бачила Матвія в такому відчаї.  Та мені потрібно було почути пояснення. 

—  Я не знаю для чого зробив це!  - мовив Матвій та запустив кулаком у стіну. З раненої руки хлинула кров,  я скрикнула і різко підвелася та не могла ступити й уроку,  голова паморочилася і я похитнулася,  падаючи на ліжко.  Матвій миттю опинився біля мене і підтримавши посадив мене до себе на коліна.  Я почала плакати.