Матвій пустив мене і, залишивши стояти одну, кинувся вітати вже заручених Дениса та Софію. А я ніяк не могла прийти до тями. Кожне слово Матвія відлунювало в моїй голові стоголоссям. Не знаю чому, але я не раділа. І вже за хвилину передчуття виявилося правим – слідом за Матвієм в кімнату зайшла та сама брюнетка. Дівчина була надзвичайно гарною, вона одразу підійшла до хлопця та взяла його за руку. Я спостерігала за цим всім, ніби в сповільненій зйомці. Мені здавалося, що від того моменту, як я відчула присутність Матвія, пройшло близько двадцяти хвилин, але саме в цей час всі вітали один одного зі святом, відкривали шампанське і я зрозуміла, що лише північ. Хтось з хлопців всунув мені в руки келих шампанського, який я за раз осушила і саме це повернула мене до дійсності. Алкоголь розтікся по моєму тілу приємним гарячим воском. Можливо, для когось бокал шампанського не є чимось суттєвим, але я взагалі не вживаю алкоголь, тому й він одного ковтка я відчула себе п’яною. Минаючи «солодку» парочку, я підійшла до Дениса та Софії, які нарешті звільнилися від всіх. Я привітала та міцно пригорнула подругу і дуже довго плакала разом з нею. Тут до нас підійшла Іванка:
─ Я розумію, тут сльози і все таке, але ж сьогодні свято! Ага! Але ж ніхто не помер! А навпаки - народився. Скоро буде ще одна сім’я. І взагалі, одній з вас , зараз не можна плакати, - подруга грізно поглянула на мене.
Софія поглянула навколо і зрозуміла, що мала на увазі Іванна. Неподалік стояв Матвій, пригорнувши до себе дівчину.
─ Вибач. Я не знала, що він прийде не сам,- винувато промовила Соня.
─ Все добре! Ти ж не винна в цьому.
─ Ну, Соня то не винна, а наречений твій все точно знав! – не змовчала Іванка. Я осудливо глянула на подругу, а вона лише розвела руками.
Нашу розмову перервав Борзий, який впевнено наблизився і став поруч зі мною. У сорочці та брюках він виглядав набагато краще, ніж колись у протертих джинсах і спортивці. Та я ніяк не могла зрозуміти, чи це алкоголь зробив з нього красеня, чи він завжди таким був.
─ Дівчатка, вітаю вас! Бачу сумуєте тут, сльози ллєте… Думаю, підійду, розвеселю.
─ Лише клоуна нам не вистачало! – буркнула Іванна і погляд Борзого одразу впав на мою подругу.
─ Клоуна кажеш… - багатообіцяюче мовив хлопець та взяв її за руку і відвів від нашої компанії. Я не встигла висловити здивування, як Соня теж десь зникла. І виявилося, що на цьому «святі» я одна була без пари. Навіть розмовляти ні з ким не могла, хотілося провалитися крізь землю, зникнути. Я вирішила сховатися на кухні, щоб не привертати уваги до своєї персони.
Я тонула в думках про Матвія. Шок вже минув і тепер на зовні рвалася лють. Я хотіла зайти в ту кімнату, підійти до нього та вліпити такого смачного ляпаса, щоб аж… Хіба можна так вести себе? Одна з нас явно залишається обманутою. Але чи я це, а чи та брюнетка, я не розуміла.
Мої думки були порушені, коли в кімнату хтось зайшов. Я оглянулася і побачила навпроти себе красуню, у супроводі якої прийшов Матвій. «Лише її не вистачало», - подумала я і одразу відвернулася від дівчини.
─ Привіт, - люб’язно почала розмову дівчина.
─ Мг, привіт, - не озираючись, відповіла я.
─ Я так зрозуміла, на теплу розмову ти не налаштована? – вже не так приємно прозвучав голос брюнетки. Я повільно повернулася і кинула на неї оцінюючий погляд. В очах дівчини грала лють разом із страхом, всім своїм виглядом вона дала мені зрозуміти, що має перевагу наді мною. Я намагалася не втратити рівноваги і таким же тоном відповіла:
─ Я думаю, що, так, як ми не знайомі, то й говорити нам немає про що.
Дівчина різко підійшла до мене, а в її очах вже палала лють. Мене ця картина лише порадувала і я потайки усміхнулася.
─ Слухай,ти! – почала наступ суперниця. – Матюша тільки мій! І я його нікому не віддам… - дівчина продовжувала верзти казна-що, а я думала про своє. «Матюша» - як дешево звучить. Невже я справді стою і слухаю цю нісенітницю? Я б ніколи не подумала, що така красива, на вигляд, розумна дівчина може опуститися до того, щоб безпідставно принижуватися перед колишньою хлопця.
─ Як тебе звати? – перервала я шалений монолог брюнетки, що змусило її шоковано застигнути.
─ Вікторія…
─ Шановна Вікторіє! Сьогодні я тут, тому що за довгий час випала нагода побачитися та поспілкуватися з друзями. І я вдячна Денису, що він мало не змусив мене бути сьогодні тут, в такий важливий момент для рідних мені людей. І повір, що більше ніяких планів ні на кого я не мала. Єдине, чого я бажаю – спокою, - залишаючи дівчину на кухні , я оглянулася і додала: ─ Щастя приходить тоді, коли ти перестаєш за нього боротися…
Сил моїх вже не було знаходитися там. Зникнути, не попрощавшись було нерозумно, але необхідно у ту хвилину. Я була дуже зла на все і на всіх. Якщо б у коридорі хтось був, то обов’язково потрапив під «гарячу» руку. На щастя, зібратися мені ніхто не заважав, але я навіть зі спини відчувала погляд Матвія.
Так, як у призначення мого наряду не входила прогулянка морозними вулицями в новорічну ніч, вибравшись з дому, я дуже змерзла. І щоб не захолонути остаточно, я безцільно ходила туди-сюди, остаточно втративши надію зупинити хоч якесь таксі.
─ І для кого була ця вистава? – за спиною обізвався голос Борзого.