20

─ Вибачте, але ми вже закриваємось! – до нас з Владом  підійшла офіціантка.

─ Так-так, ми щось не відчули, як швидко промайнув час, - підіймаючись з-за столу , мовила я.  За мною піднявся Влад, він лише мило усміхнувся офіціантці, а вона вже розцвіла і за мить додала, не спускаючи погляду з хлопця:

─ Тут за рогом є кав’ярня, яка працює довше.

─ Дякуємо, - промовив у відповідь Влад, не звернувши увагу на дівчину. – Ти хочеш додому? – запитав мене, коли ми залишили кафе.

─ Чесно? Ні!

Нашу розмову перервав дзвінок мого мобільного – телефонувала Іванна. Я повернула телефон до Влада і показуючи на екран сказала:

─ Б’ємся об заклад, що сьогодні ця дівчина не ночуватиме дома?

Влад лише засміявся у відповідь і жестом вказав на слухавку.

─ Так! – видихнула я. – Все  дуже передбачувано. Добре. До завтра. Зустрінемося в університеті. До другої пари встигнеш? Згода, я прикрию. Бувай! – весь час, коли я розмовляла з подругою, Влад мене смішив і я вперше за довгий час зрозуміла, що не відчуваю болю, я відволіклася від всього.

Закінчивши розмову з Іванною, я вирішила запросити Влада до себе і він погодився, вдаривши на те, що Артему з Іванною гості зараз лишні. По дорозі додому, ми зайшли в нічний магазин і купили відерце морозиво. Це незвична їжа взимку, але я його просто обожнюю.

Вже дома, хлопець познайомився ще з моєю однією дивною звичкою  - біле ванільне морозиво я запивала чорною кавою без цукру. Така суміш явно розвеселила Влада, але мого «подвигу»  хлопець не повторив. Сьогодні я не стала  вести розмову на кухні, а повела гостя у свою кімнату, де й ми розмістилися на моєму невеличкому ліжку за відром морозива. Гарно вмостившись, я продовжила розповідь, читаючи у очах Влада цікавість. Я відчувала, що розповівши все, я позбавлюся тягара і знову почну радіти життю.

Я сиділа в машині Антона і не могла повірити почутому. Про його почуття мені натякав Матвій, але я думала, що хлопець перебільшує. Та в моїй голові не вкладалося, як можна любити дівчину, разом з тим принижувати за будь-якої нагоди.

─  Не схоже, що твої почуття справжні. Ти завжди знущався з мене. Можливо, і це ти завтра розіграєш проти мене, - я вже відкривала двері, як Карімов ударив щосили кермо двома руками. Я злякалася, але не стала йти. Очі хлопця налилися злістю, відчувалася агресія – таке важко зіграти.

Витримавши паузу і зрозумівши, що я ще не пішла, Карімов почав говорити знову:

─  Я злюся, що ти з ним. Я шаленію, що ти його кохаєш. А ще більше мене охоплює злоба, коли я розумію, що я нічого не зробив для того, щоб ти була зі мною. А тепер я хочу це виправити, - Антон поглянув на мене хижими очима і я зрозуміла свою помилку залишитися з ним. Вже наступної митті Карімов накинувся на мене з поцілунками. Його руки ковзали по моєму тілу і кожен рух відбивався на мені болем. Не знаю яким чином, але мені вдалося ударити хлопця в пах і, поки він приходив в себе, я відкрила дивом не заблоковану дверцю автомобіля та помчала чимдуж додому. Мене не хвилювало й те, що свої речі я залишила в Карімова, головним було швидше заховатися за дверима дому.

До самого ранку мені так і не вдалося зімкнути очей. Всю ніч мене тривожила одна думка – чи залишить мене Карімов у спокої? Я  не могла змиритися з думкою, що дала привід надіятися на взаємність, або ж на просту можливість відносин зі мною. Ні, я не зверхньо ставлюся до інших.  Просто, я й не уявляла, що можу когось зацікавити, а коли цим «хтось» виявляється така жорстока людина, ти шукаєш той момент, коли «неправильно» подивилася, чи привіталася, усміхнулася… Зненавидівши Антона  ще на їхньому з Матвієм випускному, я не могла подумати, що колись він торкнеться мене, поцілує. І що це все дозволю йому я сама. Що тепер я скажу Матвію? А сказати потрібно обов’язково – раптом цей недоумок буде мене шантажувати? Відчуваю себе зрадницею. А головне, що Матвій попереджав мене, що Антон небезпечний, друзі радили не зв’язуватися з Карімовим. А я повірила щирості хлопця. Більше ніколи не вийду нікуди після занять, досить вечірок.

Думки змішувалися у потік, і зупинитися я змогла лише тоді, як в мою кімнату зайшов батько. Я вчасно повернулася на інший бік, прикривши очі. Думаючи, що я сплю, він лише поставив на письмовий стіл мою сумку і пішов. Я одразу кинулася до телефону. Декілька пропущених від Тоні і… все?! Щось все виглядало дуже дивно. Оглянувши все детальніше, я зрозуміла, що з моїм телефоном гарно попрацювали – журнал викликів, повідомлення у соцмережах було видалено. Навіть половина контактів у адресній книзі було стерто. Натомість, з’явився номер телефону Карімова, але про те, що то саме  його номер говорило лише фото хлопця, яке дивним чином потрапило на телефон. Мене охопила ще більша злість. Як він міг лізти до моїх особистих речей? І як про це все розповісти Матвію?

Дзвінок змусив повернутися в реальність. Матвій. Він все-таки відчуває мене. Брати чи не брати слухавку?

 ─  Так!

─  Хм…, - він знає, - привіт!

─  Привіт. Рада тебе чути! – зовсім не схоже на мене.

─  А як я радий, - Матвій злиться. – Особливо я радів, коли вчора почув голос Карімова замість коханої дівчини! – мені кінець. – Я вірю, що всьому є пояснення і чекаю почути правду.

Я мовчала, всі слова стерлися, а в горлі застиг клубок, який ось-ось вирветься назовні слізьми.

─  Вчора я не був таким спокійним, тому чекаю, - відчужений голос коханого привів мене до тями і я переказала все, що вчора сталося. ВСЕ, навіть про поцілунок не забулася.