13

 Мою оповідь порушив звук ключа в замку. Двері обережно відчинилися і Іванна навпочіпки зайшла до кімнати, а за хвилину  влетіла на кухню :

─   Ось ви де! – вигукнула подруга, схрестивши руки на грудях. – Голубки вже прокинулися? Я очікувала побачити вас у горизонтальному положенні і бажано в палких обіймах… - мрійливо продовжила дівчина, театрально зводячи очі вверх.

─   По-перше,  ми не голубки, а по-друге, ми ще й не лягали, - промовила  в тон Іванни я.

─   А чим можна займатися двом красивим молодим людям всю ніч? – не довіряючи нам, продовжила подруга.

─   Точно не тим, що ти подумала, - підіграв Влад, який до цих пір  не промовив нічого.

─   То з вами не цікаво, а я вже думала готуватися до ролі свідка нареченої, - Іванна ввімкнула чайник і всілася за стіл біля Влада. – Ти будеш повним бовдуром, якщо не скористаєшся шансом і не почнеш зустрічатися з Надею, - зненацька мовила дівчина, дивлячись у очі хлопцю. – Вона класна, найкраща подруга на світі. Надя скільки раз витягувала мене з неприємностей, що мені всього життя мало буде для того, щоб віддячити їй.

─   Годі вже! – мені стало не зручно за слова Іванни. Я ніколи не любила, щоб мене вихваляли, особливо перед хлопцями. І я взяла за руку Влада та, рятуючись від подальшого «сватання», потягла до виходу.  -  Влад дуже поспішає – має багато роботи, якраз мав йти, коли ти прийшла.

Подруга все зрозуміла і лише попрощалася з хлопцем. Коли ми вийшли у коридор, Влад задоволено усміхався.

─   Що? – запитала я.

─    Я, звісно, мав плани на сьогодні, але виявляється, що ти про них знаєш більше мого.

─   Вибач… Я не хотіла, щоб це продовжувалося. Ці багатозначні фрази, погляди… не люблю цього. А Іванка живе такими історіями. Ні, ти нічого такого не подумай,  вона не пліткарка, не зла людина. Вона піклується про мене…і…ну…вона…  - я не могла дібрати правильних слів, щоб пояснити свою поведінку.

─   Я все розумію.  Мені було приємно тебе чути, провести таку чудову ніч. Але я виявися повним егоїстом – ти стомлена. Я можу очікувати на помилування?

─   Все добре. Я не стомилася. Ти навіть не уявляєш, як мені потрібно було проговорити в слух те, що мене тривожить.

─   Але розповідь так і не завершилася. Я от що пропоную: так, як я справді маю деякі справи та й поспати не завадило, ми зараз прощаємося,  але у другій половині дня маємо зустрітися. Ти сама обереш, де це має бути, але я неодмінно маю почути, що все-таки сталося. Ну що, згодна?

Я не могла відмовитися. Влад був кращим психологом, ніж всі, з якими я мала справу. В людині цінується вміння слухати, кожен шукає собі того, хто без претензій, запитань просто вислухає. А Влад був саме таким. І за це я була безмежно вдячна йому. До того ж, очі… Вони у Влада горіли цікавістю, щирістю та теплом. Я трішки повагалася, але видихнувши мовила:

─   Я наберу тебе і ми обов’язково сьогодні зустрінемось.

Обличчя Влада розплилося в задоволеній посмішці. На прощання, хлопець міцно обійняв мене і поцілував в щоку. Взявши з мене ще раз обіцянку про зустріч, пішов додому.

Закривши за Владом двері, я  так і залишилася стояти спершися головою на них. Я намагалася знайти в собі ті відчуття, які настигають дівчину при зустрічі з молодим красивим юнаком, але їх не було. Симпатія, яку я відчула вчора ввечері, була лише плодом моєї уяви. Мені давно ніхто не подобався. За відчуттями, ніхто ще й на половину не наблизився до моїх відчуттів до Матвія, який досі в моєму серці. А з Владом все було так не звично, що я подумала – це мій шанс. Але знов і знов, хлопець може бути для мене лише другом.

До розмови з Іванною я не була готова, тому, зрозумівши, що я в коридорі стою занадто довго, швиденько забігла в кімнату і впала на ліжко. Подруга ще не прийшла, як я вже поринула в глибокий сон.

Прокинулася я від дзвінка будильника і, намагаючись не розбудити сусідку, швидко піднялася та побрела на кухню. Я пам’ятала про свою обіцянку набрати Влада, але чомусь не могла наважитися. Завтра потрібно йти на навчання, а я досі не підготувалася до занять. Студенткою університету я була не дуже сумлінною. Мрія поєднати своє життя з літературою так і не збулася і тому, вступаючи на економічний факультет, я не сильно перейнялася своїми успіхами. Я витягувала на стипендію, але це лише тому, що я все менше хотіла залежати від батьків. Приготувавши собі сніданок-обід, я всілася за ноутбук і почала готувати  реферат. Робота йшла повільно, я часто відволікалася, в думках було все, крім економіки.

 Іванка так і не прокидалася, тому я мала час подумати над тим, як моє життя сколихнув Влад. Його поява в моєму житті нагадувала стан, коли ти знаходишся в задушливій кімнаті і починаєш задихатися, а  тут раптом хтось відкриває навстіж вікна і в кімнату вривається свіже повітря. Я не знала ким він є, ким стане для мене, але впевнена була в одному – мені він потрібен. Хоча Влад був дуже красивим, я не розглядала його як потенційного кавалера. Більше як друг, як брат, і це мене невимовно гнітило. Поряд з Владом в моїй голові щораз виникав образ Матвія, який і зараз викликав у моєму серці щем та біль за втраченим.

Я закрила очі і знову повернулася в день, коли востаннє бачила Матвія. Спогади вже не були такими болісними, як раніше, а я на мить ставала щасливою. Хоча б так. Із думок мене вивів телефонний дзвінок, я зрозуміла, що сиджу вся в сльозах. Знову… Зберися Надіє. Долонею я витерла мокре обличчя і, прокашлявшись, підняла слухавку.