12

─   Нестеренко! Довго ми вже на тебе чекаємо, - єхидно посміхаючись мовив Антон. Він був явно під дією чогось: спиртне або наркотики. Його дружки лише підхопили сміх. – Думав, в столицю звалиш? А от фіга тобі, - показуючи кулака, просичав Антон.

Матвій зліз з байка та сховав мене за свою сину.

─   І тобі привіт! Але я не пам’ятаю, щоб у нас була запланована зустріч!

─   Ми тобі зараз все згадаємо. І мілкій твоїй теж.

Я відчувала, як напружився Матвій, як стиснув кулаки, при згадці про мене. Навіть в темряві можна було розгледіти, як очі налилися гнівом. В обох. Я зрозуміла, що Антон хотів  вивести Матвія з рівноваги, щоб він першим розпочав бійку. Тільки для чого це йому, я нерозуміла.

─   Не ведися на це, - прошепотіла я на вухо Матвію, - вони дразнять тебе.

─   Що ти там «чешеш», - гримнув Антон в мою адресу, - тобі було мало моїх «обіймів» на випускному!? Ха-ха-ха!!! – Карімов зайшовся диким сміхом, а я відчула на собі нерозуміючий погляд Матвія.

─   Ти її торкався?

─   Нестеренко, кому така потрібна? Пташка на хвості принесла, що з дефектом вона в тебе…

Матвій не стримався і вхопив Антона за комір куртки і до них одразу кинулися дружки Антона.

─      Ти не маєш права відкривати свого брудного рота  до Наді і про неї говорити тобі теж заборонено. Якщо хочеш, розмалюю твою фізіономію так, що мама рідна не впізнає. Не смій навіть підходити до моєї дівчини,- Матвій відпустив Антона і підійшов до мене.

Почувши про свою хворобу, мені стало дуже образливо. Я ніколи не потребувала особливої уваги та й мало з ким спілкувалася, щоб розповідати такі подробиці. А тут зовсім незнайома людина користується цим фактом, щоб задіти почуття іншої. Боляче відчувати себе предметом загострення конфлікт. Я намагалася не подавати виду, що слова для мене образливі, але ще більше прижалася до хлопця. Стало навіть трішки страшно – звідки Карімов знає про мене?

  ─   Нестеренко, ти напрошуєшся на неприємності? – запитав поправляючи комір Карімов.

─   Це ти напрошуєшся, але зробити нічого не можеш. Батько по головці не погладить. Хотів запитати, йому було не досить пліток про поведінку любимого синочка на випускному? А, знаю! Ще одна твоя витівка і знову будеш «засланий» у пансіон.

Згадка про пансіон похитнула впевненість Антона, його обличчя стало темним і перекосилося в гримасі ненависті і злоби. Чому він так ставиться до Матвія? За те, що він заступився за Марину? Та ні. Ненависть давня, більше схожа на конкуренцію, на розбірки давніх ворогів, чи на помсту.

Карімов швидко оговтався і не залився в боргу:

─   Я, можливо, нічого не можу зробити…Власноруч. Але от хлопці… - Антон протягнув останні слова і я зрозуміла, що словесною перепалкою все не закінчиться.

Матвій відчув загрозу і заступив мене своїм тілом. Перебираючи в голові варіанти, я шукала як допомогти. Уникнути бійки не вдасться, а кількісна перевага противників не дає шансів на перемогу. Ховаючись хлопцю за спину, я обережно вийняла телефон і написала повідомлення Софії. Я була не досить обережна, тому один із дружків підбіг і вибив з його рук. Я ледве встигла натиснути на значок «відправити».

─     Ти що робиш?- закричав незнайомець. І тут сталося те, чого так чекав Карімов – Матвій кинувся на мій захист і штовхнув кривдника у груди так, що той впав на землю. Довго не роздумуючи, Матвій виліз на нього і почав бити.

─   Матвію, зупинися!  - плакала я і відчувала, що в мене починається  істерика.

─   Льоха, помагай! – репетував з-під  Матвія юнак, але так званий «Льоха» стояв поряд з Антоном і лише задоволено посміхався. Він чекав команди Карімова, а останній переможно насолоджувався дійством.

─   Будь ласка, припиніть! -  у відчаї благала я, і Матвій почув. Він покинув нещасного і підійшов до мене.

─   Надю, йди додому! Все буде добре, - взявши моє  обличчя в руки промовив Матвій.

─   Оце вже ні! Я тебе тут не залишу…

─   Браво! – Антон аплодував. – Яка прекрасна сцена! Ніби з відомого фільму… Мммм, лише не можу згадати з якого. О, я знаю – «Титанік». Ваш корабель йде на дно. Ха-ха-ха… - він насолоджувався всім, що відбувалося, «смакував» момент. Десь поруч піднявся зі стоном і розбитим носом третій.  

─   Ау, корєша! Ви ще пам’ятаєте про мене? Я щоб тут дуба дав, ви б не ворухнулися!

─   Марк, не ний! Підправили тобі трішки носа! Проте, ми тепер знаємо чим можна вразити нашого неприступного містера-ікс.

Я нічого не розуміла з того, що говорив Антон. Ще не встигла зникнути тривога, як з’явилося відчуття невідомості. Я взагалі нічого не знала про життя Матвія в місті. Просто довіряла і думала, що,  крім відомих мені людей, в житті хлопця  нікого немає. Немає ворогів, негараздів. Я дивилася на нього і  ніби вперше знайомилася з людиною.  Такого Матвія мені не хотілося бачити. Якщо він має справи з Карімовим – це вже нічого доброго не віщує. Страх, біль змінилися злістю. Варто було б дочекатися пояснень хлопця, але наступне вибило мене з рівноваги остаточно:

─   Ти думав, що я забув як ти улещувався за Лєнкою, як забрав її у мене, - прогарчав Антон і я одразу все зрозуміла – помста за дівчину. Ось, що вони не поділили. З одного боку –  ніяких справ особисто з Карімовим Матвій не мав і це радувало, а от  згадка про Олену мене засмутила.