10

Прокидатися бажання не було. Навіть, стук посуду на кухні, голосний плач Сашка та жахливі пісні дитячих мультфільмів не змогли підняти мене з ліжка. Телефон я так і не ввімкнула, хоча дуже хотілося. Напевно, боялася почути дзвінок Матвія і, не стримавшись, відповісти.  Згадавши обіцянку, яку дала Соні, знайшла ще одну причину не вмикати телефон.

В моїй голові роїлося занадто багато питань, на які хотілося почути відповідь саме від Матвія, але, насамперед, я повинна була сама обдумати все, що сталося вчора. Сьогодні ситуація не була такою складною, як вчора. За свою реакцію було трішки соромно і те, що я була не готова до «дорослого» відпочинку, розчарувало мене. Перший вихід «у люди» виявися невдалим. Більше за все, не давало спокою відчуття, що мене зрадили. Звісно, я була неприємно вражена діями друзів Антона, але він же брат Марини! Не завдали б їй шкоди. Чи завдали б? Все-таки, навіщо Матвій поліз у сімейні чвари? До того ж, тепер він буде мати неприємності. Сім’я Карімових славилася своїм вмінням «віддячити» за образи (і не тільки).

А Марина ще та штучка!!! На вигляд, вона повинна бути янголом – світле волосся, блакитні очі та миле обличчя, але її різкість та нервозність відштовхувала. Цікаво, ким був для неї той молодик, що зміг дозволити собі так жорстоко поводитися з дівчиною? І головне – чи сподобалася вона Матвію?

Я не на жарт розізлилася. І злою я була сама на себе, адже завжди зневажала ревнивих дівчат-власниць, а тепер стала схожою на них. На себе тепер я ображалася більше, ніж на Матвія. На очах знову з’явилися сльози, захотілося вибачитися і я вже взяла телефон у руки, як раптом мої двері розчахнулися і в кімнаті з’явилася налякана Софія.

─   І де ти зникла? Я вже думала, що тебе вбили! Хіба можна так довго «маринувати» подругу своїм мовчанням?

─   І тобі привіт! Як бачиш, я ще не прокинулася. Та і настрій не для одкровень…

─   Ну це вже ні! Я повинна почути, що сталося. До речі, Матвій вчора був у Дениса і розпитував, чи він бачив тебе. Прийшлося розповісти все і друзі вперше сильно посварилися. Не потрібно було зникати.

─   Вибачте-пробачте, - розгнівалася я,- якось не подумала про це, бо була сильно налякана і розчавлена! Ти знаєш…- і я розповіла Соні все, що сталося вчора. Подруга слухала  мене і її очі ставали все ширше і ширше. Коли я дійшла до місця де Матвій кидається рятувати Марину, Соня викрикнула:

─   От козел!

Мені стало приємно, що подруга поділяє мої почуття, що я вправі сердитися на Матвія, і це мене трішки заспокоїло.  Завершивши розповідь,  я почула ще багато цікавого про хлопця, що змусило мене посміхнутися. Соня дуже бурхливо реагувала на почуте.

─   Як він міг так поступити з тобою? Матвій же в курсі, що тобі стреси протипоказані. І взагалі, як він міг залишити тебе одну?

Почувши про свою хворобу, я знову засмутилася, і, поки Соня не розпочала сеанс психоаналізу та обстеження мого здоров’я, вирішила вияснити один цікавий факт:

─  Та вже годі про це! Мені стає ще гірше від цих розмов! Краще скажи, подруго, одне – ви з Денисом зустрічаєтеся?

 Соня одразу збентежено притихла, здавалося, що навіть вуха подруги запалали при згадці Дениса. На обличчі дівчини з’явилася задоволена посмішка.

─   Ми часом гуляємо разом. Після останнього спільного походу в кіно, Денис підвіз мене додому і запропонував стати його дівчиною. Я й досі сумніваюся в правильності своїх дій, адже між нами п’ять років різниці, та не можу відмовити собі у приємній компанії такого красунчика.

Я щиро раділа за подругу і була впевнена, що Денис ніколи не відступиться у своїх намірах щодо Соні.  А як щодо обіцянок Матвія? Невже він міг так просто зробити мені боляче? Не повірю. Хочу вислухати, поглянути в очі.  Прощаючись з Сонею, я дала обіцянку не сумувати і гарно відпочити.

День не міг пройти так просто. Одразу після Соні допит мені влаштували батьки. Ще вчора я хотіла поскаржитися батьку на Матвія, а сьогодні вправно склала історію, як я круто відпочила. Не хотілося давати привід батькам злитися на Матвія.

Лише ввечері я наважилася ввімкнути телефон. Як я і думала, повідомлення почали приходити один за одним. В результаті: 12 пропущених дзвінків  від Соні (з нею все вияснили), 18 від Матвія (думаю, що скоро буде і сам дзвінок) і 4 виклики з незнайомого номера. Найбільше мене хвилювало останнє, адже у мене мало друзів і всі їхні контакти я маю.

Роздуми порушив дзвінок телефону – Матвій. Сьогодні я не хотіла влаштовувати «розбір польотів», а сили на те, щоб  при розмові бути спокійною та врівноваженою, в мене не було. Слухавку я так і не зняла. Вже чекала на наступний дзвінок, але на мій подив прийшло повідомлення:

М: «Просто скажи, що з тобою все добре…».

Хвилину вагаючись, я вирішила відповісти:

Н: «Краще не буває!»

М: «Надь… Я  хвилююся»

Н: «Вчора було помітно…»

М: «Пробач мене. Я не хотів тебе ранити. Та й не міг не захистити дівчину. На її місці могла бути ти…»

Н: «Не маю бажання чути про це нічого. Вже пізно. Поговоримо якось згодом»

М: «Я кохаю тебе. Буду чекати. Солодких снів, моя Надія»

Від останнього повідомлення у грудях стало гаряче. Я не могла більше стримуватися і емоції виплеснулися у потік сліз. Я так хотіла почути ці слова, коли Матвій буде біля мене і дивитиметься мені у очі. Я хотіла йому відповісти, але моя гордість не давала шансу серцю здійснити бажане. Все, що я могла зробити – вимкнула телефон і впала в обійми своєї єдиної розрадниці-подушки. Заснула я на диво швидко, але сон був неспокійним і безрадісним – всю ніч снилися жахи, в яких була я, Матвій і…Антон.