9

На годиннику 5 ранку. Моя розповідь захопила обох. Я на хвилинку зупинилася.

─   Я вибачаюсь, а можна дещо незручне питання? -  скориставшись паузою промовив Влад.

─   Давай…

─   Тобі було чотирнадцять років, коли з’явилися такі серйозні відносини? – здивовано запитав хлопець.

─   Так. Але я б більше назвала ці відносини ніжними, дитячими. Серйозність притаманна для відносин дорослих людей, а ми були лише дітьми, які знайшли розуміючу споріднену душу. От і все.

─   І ніякого інтиму?

Я лише заперечливо похитала головою.

─   Кави? – запитала я .

─   Можна! А разом з кавою продовження.

Того дня для мене багато чого було вперше. Перший раз  я була на такій гучній вечірці. Вперше одягла вечірнє плаття та туфлі на підборах. Макіяж і зачіску теж робила вперше. І того дня ми перший раз з Матвієм серйозно посварилися.

На вручення атестатів я не встигла, тому чекала, коли за мною приїде Матвій зі своїм другом. Коли постукали в двері, я підправляла макіяж, тому мені дивним і не здалося, що, вийшовши з кімнати, я застала Матвія в компанії батька та щасливої мами, в якої у руках був подарунковий пакет.

─   Нарешті, наша принцеса зібралася, - радісно промовила мама.

Я перевела погляд на  Матвія, який стояв непорушно і з захопленням дивився на мене. Я теж була вражена виглядом Матвія: темно-синій костюм, сіра сорочка, бордовий метелик та чорні туфлі явно личили юнаку. Волосся зібране в хвіст, як завжди,а на обличчі сяє усмішка. У руках Матвій тримав невеличкий букет із білих, як сніг, троянд. Моїх улюблених…

─   Горе-кавалере, ти хоча б привітався з дівчиною, - засміявся тато.

Ця фраза вивела Матвія зі ступору, запитавши поглядом батька і отримавши таку ж німу згоду,хлопець підійшов до мене та простягнув букет.

─    Привіт, це тобі, – майже прошепотів. – Ти неймовірно виглядаєш.

─   Привіт, дякую…

Моє  синє плаття з коротким рукавом і мереживною спинкою та класичні чорні туфлі-човники гарно пасувало до образу  Матвія. Моє рижувате неслухняне волосся було зібране у високий пучок, очі підведені темним, блакить яких на такому фоні ставала ще глибшою, губи я підвела ніжно-рожевим. Вперше я відчувала себе справжньою леді.

Матвій взяв мене за руку і повів до виходу, зупинившись біля батька урочисто промовив:

─   Обіцяю повернути Надію цілою та неушкодженою. При не виконанні обіцянки, можете мене покарати всіма відомими світу способами.

Батько у відповідь посміхувся:

─    Ідіть уже, Ромео і Джульєтта.

Я попрощалася з батьками і з невеликим тремтінням рушила до автомобіля. За кермом я побачила привітне обличчя, тому стало краще. До того ж рука Матвія приємним теплом заспокоювала мене.

Дениса я знала. Він був старшим за Матвія на два роки, але завжди з повагою ставився як до друга, так і до мене. Якось ми познайомили його з Софією і, інколи, ходили в кіно та кафе вчотирьох. Матвій казав, що Соня дуже сподобалася Денису і щось між ними там таки було. Юнак був вдячний нам, тому не дивно, що допоміг саме він.

Дорогою ми жартували, тому  напруга почала спадати. Всю дорогу Матвій надоїдав мені питаннями про самопочуття, що означало одне – він хвилюється. Щоб відволікти його я запитала:

─   Як тобі вдалося перетягти на свій бік і маму?

─   Декілька днів назад, у місті була презентація кулінарної книги одного відомого італійського повара. Про це я дізнався випадково, а, згадавши, що твоя мама обожнює готувати, зрозумів, що це мій шанс на помилування. У пакунку була книга, підписана для твоєї мами. От і все.

Я з захопленням слухала Матвія і мене раптом огорнула сильна тривога. Відчуття того, що мені таки прийдеться дорого заплатити за своє щастя, накрило мене знову. Усмішка зникла з мого обличчя, натомість, з’явилася сильна туга.

─   Щось не так? – схвильовано запитав Матвій.

─   Все добре. Я просто хвилююся, чи приймуть мене твої однокласники? Як вони сприймуть присутність незнайомки у своїй компанії?

─   Хіба ти тут заради них? Ти МЕНІ потрібна, щоб не зійти з розуму.

За розмовами, я незчулася, як ми під΄їхали до ресторану. Зал був стильно прикрашений:  пастельні відтінки, живі квіти, на стінах чорно-білі світлини життя класу. Серед присутніх я не побачила багато дорослих, що трішки розслабило.

Все виглядало дуже дорого. Офіціанти ходили між столиками, грала жива музика… Ми розмістилися за столиком на вісім персон , де вже були три пари. Матвій мене представив своїм однокласникам і я зрозуміла, що не я одна почувалася тут зайвою – ще одна дівчина, Марина,  прийшла на випускний зі своїм старшим братом-випускником. Виявляється, клас домовився святкувати  закінчення школи у кругу молоді і кожен мав  обов’язково! прийти з парою. Дехто об’єднався у пари з однокласниками, інші запросили свою другу половинку, а такі як Антон (пихатий та розбещений мажор, з ким ніхто не хотів мати справи) вдовольнялися компанією родичів.

Через годину  бар’єри між присутніми були стерті і всі насолоджувалися вечором, згадками, шкільними історіями, планами на майбутнє. Хоча спиртного на столах не було,  настрій був чудовим. Незручним було одне – Антон часто відходив та  залишав Марину одну, а вона явно соромилася. Я вирішила заговорити з дівчиною, ближче познайомитися, але, на мій подив, вона лише  невдоволено зміряла мене зверхнім поглядом і далі грала в мовчанку.