4.

     Гортаючи в пам’яті кадри минулого, я незчулася як міцно заснула. Прокинулася від стуку у двері. Але це був не просто стукіт, це був сильний гуркіт, який було легко сплутати з початком воєнних дій. Трішки прийшовши до тями від сну, я швидко підірвалася з ліжка та побігла відкривати двері, адже, мені не хотілося проблем із сусідами. Мигцем глянула на годинник у коридорі – всього 22:30, та, причесавши пальцями рук неслухняне волосся, відкрила двері.

    На мене рішуче насувалися до болі знайомі туманні очі. Влад… Узявши моє обличчя в долоні, він швидко поцілував мене в губи і відразу відсахнувся. Його очі допитливо вдивлялися в мої, чекали на реакцію. Хвилина, дві, три… Хто першим порушить мовчанку?

─ Проходь… - стиха мовила я, вказуючи на свою кімнату.

     Влад безмовно пройшов і відразу всівся на край мого ліжка, а я залишилася стояти біля дверей. Ніхто більше не хотів порушувати мовчанку. Я дивилася на Влада і обдумувала те, що трапилося. Його ж очі оцінююче бігали по всій кімнаті, більше навіть не намагалися зустрітися з моїми.

─ Ти мене не чекала… - ствердно мовив Влад, розірвавши своїм голосом тишу, але так і не дивлячись на мене.

─ Не чекала…

─ Ти можеш забути про те, що сталося. Але мені було необхідно це зробити. Пробач…

     Я розуміла, що Влад має на увазі поцілунок. Мої щоки відразу зашарілися, але вибачатися йому не було за що. Для мене поцілунок став доказом того, що я від себе хотіла сховати – Влад сподобався мені. Дуже. Я вже хотіла йому про це сказати, як він промовив:

─ Нам потрібно бути друзями…

  Перше, що я подумала: «Як не провалитися крізь землю?». Ще попередньої ночі я була впевнена, що Влад може бути мені лише другом. А всього хвилину назад  була готова признатися у симпатії. Я знову навигадувала собі більше, ніж може бути між нами. Я образилася на Влада, але вже через мить мене накрило неймовірне полегшення – я й досі була неготова комусь відкритися.

 ─ Хух, - видихнула я і відразу зрозуміла, що такої реакції від мене явно не очікували. Більше того, такий мій прояв емоції дещо образив Влада.

─ Я не думав, що настільки неприємний тобі, - з жалем промовив він.

─ О, ні ти неправильно все зрозумів. Я просто сама не готова до відносин, вони лякають мене, а новий друг не буде лишнім в моєму до біса складному житті.

     На обличчі Влада читалося явне розчарування, але вогник надії досі жеврів у тумані очей.

─ Так, як я ще маю цілу годину на святкування свого дня народження, пропоную провести їх разом, - порушуючи незручну паузу, бадьоро промовила я, - ти не проти?

     Він сплеснув в долоні і підійшов до мене.

─ Лише для цього я зараз тут.

     Майже до другої години ночі ми сиділи і знову невимушено вели розмову. Я дізналася, що Влад із сім’ї військових, що колись він хотів стати музикантом, але батько не дав сину втілити свою мрії в реальність і віддав його до воєнної академії. З тих пір, вони майже не спілкуються. У відносинах  з батьками ми мали дещо спільне.

─ До речі, в мене була наречена, - промовив Влад, - але вона не стала чекати мене з академії. В мене залишилося в місті лише декілька справжніх друзів, які до цих пір підтримують зі мною зв’язок – це Артем, Арсен та Ігор. Та життя йде… Приїхавши цього разу, я зрозумів, що всі ми змінилися, в кожного своє життя, свої турботи, а я занадто довго «консервувався» в армії.

─ Мені здається, що це тобі пішло лише на користь, - промовила я, маючи на увазі спосіб життя друзів Влада. На його обличчі з’явилася болюча посмішка – він розумів про що я кажу.

─ Можна незручне питання? – промовив Влад.

─ Дивлячись, на скільки  воно буде незручним…

─ Чому тобі важко почати відносини?

Я знала, що рано чи пізно, Влад про це запитає, тому мала намір розповісти йому про свій біль. Більше того, я хотіла це зробити, мені це було потрібно.