10.3 ⭐

   Я лежала, ще тремтячи після всього, що сталося, і дивилася в темряву. Моє серце билося так голосно, ніби його міг почути навіть він. Гнат сидів поруч на краю ліжка, і його тінь падала на стіну. Я відчувала, як він напружений, як його руки, покладені на коліна, стискаються в кулаки. Він подивився на мене й тихо промовив: 

— Ти більше не сама, чуєш? Його голос був низьким і рішучим, але в ньому звучала якась тепла нотка, якої я давно не чула. Я кивнула, намагаючись переконати й себе, що справді не сама. 

Проте страх усе ще тремтів десь у глибині мого тіла. Гнат раптом зняв куртку й кинув її на стілець. Він не спитав мене, чи можна залишитися. Просто ліг поруч. Я відчула, як матрац піддався під його вагою. Мені здалося, що разом із ним у кімнату увійшло щось сильне й спокійне, наче захист. 

— Ти засинай, — прошепотів він, і хоча я не могла відповісти словами, мої очі сказали йому все: я боялася заплющувати їх. — Все буде добре. 

Мабуть. Він наче зрозумів. Простягнув руку й торкнувся моєї долоні. Не сильно, обережно, але цього дотику вистачило, щоб у грудях стало трохи легше. Я відчула, як його пальці теплі, і вперше за довгий час захотіла вірити, що я не зовсім самотня. Ми лежали так довго. Я чула, як він дихає — повільно, глибоко. Його присутність заспокоювала мене сильніше за будь-які слова. Він іноді ворушився, немов перевіряючи, чи я все ще тут, чи не зникла кудись у темряву. Я повільно повернулася до нього обличчям. У напівтемряві його риси здавалися м’якшими, ніж завжди. 

Не тим холодним і різким чоловіком, яким він бував удень, а більш людяним, живим. Я хотіла доторкнутися до нього, але зупинилася — боялася, що це зруйнує крихкий спокій між нами. 

— Я не дам тобі скривдити себе, — майже беззвучно сказав він. — Нікому. Його слова врізалися в мою пам'ять. Я не знала, що з цього правда, а що лише обіцянка на хвилину. Але зараз мені цього вистачало. Я знову закрила очі, цього разу трохи сміливіше. Чула, як він пересунувся ближче. Його плече майже торкнулося мого. І від цієї близькості я вперше відчула не тривогу, а тепло. Мої сни цієї ночі були неспокійними, але кожного разу, коли я здригалася, я відчувала його поруч. Він не відходив. І це дивно заспокоювало — я знала, що якби щось сталося, він би встав першим. 

Коли я прокинулася на світанку, кімната була залита холодним світлом. Гнат ще лежав поруч, його рука все ще торкалася моєї. Він спав неспокійно, брови насуплені, немов навіть уві сні він не відпускав напруги ночі. Я дивилася на нього й ловила себе на тому, що відчуваю вдячність. І навіть щось більше, чого не наважувалася назвати. Тоді я зрозуміла: ця ніч змінила нас обох. Він залишився зі мною, хоч і міг піти. І я вперше відчула, що між нами може бути щось інше, ніж мовчазна холодність і відстань. 

Моє нещасне серце знову тягнулося до нього. А всередині ніби щось переверталося. Я зрозуміла що й досі його люблю. Я зітхнула й обережно прикрила очі, дозволяючи собі ще кілька хвилин тиші поруч із ним.