3.2 ⭐

— Гнат Михайлович, до вас ваш батько. Він не хоче чекати, — бубніла перелякано у трубку моя помічниця Ксенія. 

— Хай, заходить, — відповідаю, але батька вже не зупинити. Він вривається до кабінету й почав одразу ж сильно кричати. 

— Якого біса ти посварився з Лотоцьким? Він ще може нам стати у пригоді. 

— І тобі доброго ранку, батьку, — відповідаю спокійно. Ніяк не реагуючи на його випади. 

— Ти знущаєшся? Мені дружина Лотоцького все розповіла. Вони просто в шоці від твоєї поведінки. 

— Моєї? А ти точно з Лотоцьким розмовляв? — я запитав примружившись. 

— Так. Досить. Твої погрози його дуже здивували й він взагалі образився на нас. Ти розумієш? Через твої закидони наш проєкт завалено, — промовив невдоволено батько. 

— Батьку, він покидьок. З такими людьми не варто вести справи. А ще він дуже слизький, — сказав я, щоб достукатися до батька. 

— Гнат, у нього є гроші. А отже він може все. Й цю будівлю ніхто крім компанії Лотоцького не хоче брати під реконструкцію. Невже ти не розумієш? Ти мав у ніжки йому кланятися, а не показувати свої амбіції, — обурився батько. 

— Тобто по твоєму підкласти свою дружину йому в ліжко це абсолютно нормально? Так? — не втримався я. — Бо в нього є гроші... 

— Кого? Твою вбогу дружину? Та кому вона потрібна? В неї взагалі ніякого вигляду, — почав насміхатися батько. 

Й мене це чомусь розізлило. Батько завжди ділив людей. На гарних й не дуже. Але попри все Аня звичайна жінка. Хоча ні просто жінка. Я згадав як вона перелякано зиркала на мене після інциденту з Лотоцьким. Ніби зацькований звір. З нею так просто не вийде. Вона не така як інші. Саме тому я не міг знаходитися поруч з нею. 

Бо завжди відчував себе винним. Не порядним. Бо я не вмів й не збирався шукати підхід до неї. Я зітхнув. Батько ніколи не зрозуміє, що якби там не було є мораль. Й хоч якась гідність. 

— Батьку, хочеш сам з ним співпрацюй й налагоджуй бізнес стосунки, а я в такі ігри не граю. Рано чи пізно знайдеться хтось інший замість Лотоцького. 

— Ти ідіот. Який же ти ідіот, Гнат. Ти зі своєю бісовою мораллю далеко не підеш. Тебе просто знищать. Бо це не той світ, сину, — врешті промовив батько. — Можливо ти маєш рацію. Та дозволь мені самому вирішувати, як мені вчиняти. 

— Роби, що хочеш. Та май на увазі, що я більше не на твоєму боці, — зауважив батько. Й зло подивився на мене. 

— Як знаєш, — процідив я крізь зуби. 

— Який же ти придурок, — продовжив батько й нервуючи вийшов з кабінету. 

Я знову сів у крісло й задумався. Що для батька важливіше? Син чи бізнес? Або ж його власні амбіції? У двері тихо постукали. Через секунду до мого кабінету увійшла Ксенія. Вона несла на таці каву та келих коньяку. 

— Бос, вам потрібно розслабитися. Ви так кричали, що я злякалася, щоб чого не сталося, — промовила Ксенія й поклала тацю на стіл. Вона влаштувалася до мене на роботу відносно нещодавно. Але вже встигла показати себе як хороший працівник. 

— Що це? — запитав я коли побачив на таці маленьку акуратну пластмасову коробку. 

— О, вибачте, я забула. Зараз, — Ксенія прийнялася відкривати коробку. У кабінеті завіяло приємним ароматом. — Це печиво. Я сама пекла. Пригощайтесь, — сказала дівчина. 

Як давно я не їв печива.

Шановні читачі будь ласка поставте сердечко ♥️якщо книга вам зайшла. Мені буде дуже приємно. А ще додавайте книгу до бібліотеки, щоб не втратити оновлення. Дякую ♥️ ♥️ ♥️