3.1⭐

**Гнат** 

      Кімната крутилася переді мною, але все ж таки я не був настільки п'яний. Лотоцький намагався мене напоїти до втрати пульсу. Але йому це не вдалося. Я почув якісь звуки внизу. Насторожився. Це точно він. Треба йти туди. Але Геннадій Іванович має бути впевненим що я сплю й нічого не підозрюю. 

Обережно я встав з ліжка. Голова трохи боліла. Але терпимо. Я вийшов з кімнати й тихо почав спускатися сходами. Раз, два, три.... Внизу було чутно тільки Лотоцького. Й це зрозуміло. Він щось бурмотів стосовно того яка Анна незвична й екзотична пташка. Виродок. Вони були на кухні. Анна стояла в кутку втиснувшись в стільницю. Її погляд був переляканим. Я здогадувався що Лотоцький хоче її. Але не настільки. — Ну ж бо, давай. Не вдавай з себе святу. Якщо ти поступишся мені всього лише раз я підпишу все що потрібно. Це бізнес, кралю. Нічого особистого, — сказав Лотоцький підійшов до Ані й вщипнув її за зад. 

Вона почала вириватися, але схоже це ще більше підстьобувало старого збоченця. Коли цей ідіот почав заламувати моїй дружині руки я вирішив остаточно втрутитися. 

— Хіба так ведуться бізнес справи? Пане Лотоцький? — спитав я холодним тоном. Геннадій Іванович відскочив від Ані наче ошпарений. 

— Гнат Михайлович? Ти ж здається пішов спати? Та й взагалі ти все не так зрозумів. Це все вона винна. Ходила тут цілий день переді мною. Зваблювала мене. От я й не стримався, — виправдовувався Геннадій Іванович. 

— Тут я вам не повірю. Моя дружина не має рис фатальної жінки. Й навряд вона б насмілилася когось зваблювати, — відповів я. 

— А ти що думав сопляк? Я з тобою просто так договір укладу? Мені не вигідний цей проєкт. На ньому я можу прогоріти... Я повинен отримати хоч якусь вигоду. 

— Тоді навіщо ви на це все погодилися? — поцікавився я. 

— Мені було цікаво, що ти можеш мені запропонувати. А потім. Одним словом мені баба твоя сподобалася. Люблю тихих й смиренних, — улесливо відповів Лотоцький. Від його слів мені стало жахливо гидко. Навіть не уявляю, що він збирався зробити з Анною. 

— Аню, йди до нашої кімнати. Збери речі. Ми їдемо звідси, — сказав я до дружини. Вона кивнула. 

— Тільки не здумайте про це комусь розповісти Гнат Михайлович. В мене є зв'язки. Ви пожалієте, якщо щось скажете, — почав погрожувати Лотоцький. 

— Ні, це ви забудьте про мене й мою сім'ю. І якщо ви хочете спокійно жити в цьому місті, то краще вам взагалі не потрапляти мені на очі, — рявкнув я й круто розвернувшись пішов до кімнати, де на мене чекала Аня.