2.2. ⭐

   Після того як я обрала чорну атласну сукню з мереживом ми з мамою пішли до кав'ярні. Замовили тістечко та капучино. 

Мати весь час теревенила від чого в мене розболілася голова. Я взагалі не люблю коли багато говорять. Але ж мою матір не зупинити. Вона вважає що завжди має рацію. Це жахливо дратує. 

— Аню, подумай над тим, що я тобі сказала. Я ж хочу для тебе тільки добра, — врешті промовила мама допиваючи капучино. 

Я кивнула й показала що все буде добре. Мати нарешті заспокоїлася. Десь через пів години ми розійшлися. Я пішла додому готуватися до вечері. Макіяж та зачіску я завжди робила собі сама. В мене доволі непогано це виходило. За мною приїхав водій, як і обіцяв Гнат. Я обережно сіла в авто. Воно й пощастило мене в місце призначення. Гнат чекав на мене біля ресторану. Одягнений у найкращий костюм та начищені до блиску туфлі. Можна сказати секс-символ. Чомусь кожного разу коли я його бачила в мене ніби відбирало дихання. 

Бо він як завжди був неймовірно привабливим на відміну від мене. Його широкі плечі та вузька талія. А також плоский живіт та рівні ноги. Знаю що Гнат займався тричі на тиждень у спортзалі. Дивився за собою. Бо мер міста мав тримати марку. Бути ідеальним. Тільки ніхто навіть не здогадувався, що ховалося під цією мішурою. Байдужість та ігнорування. Я зітхнула. Ми з Гнатом так і не стали по справжньому чоловіком та дружиною. Бувши у шлюбі я досі залишалася незаймана. Гнат не хотів мене. І від цього було ще болючіше. 

— Ходімо. Лотоцький вже чекає на нас, — вивів мене з роздумів Гнат. Я взяла його за лікоть й ми разом зайшли до ресторану. Наче любляча пара. Яку нам доводилося грати на публіці. 

— Геннадій Іванович, доброго вечора, — привітався Гнат. — Дозвольте представити вам мою дружину Анну. 

— Доброго вечора, Гнате Михайловичу, радий вас вітати. Приємно познайомитись з вашою супутницею. Вона дуже мила, — промовив Лотоцький. 

Точно підмітив. "Мила" як раз мені пасує. Ми сіли за стіл. Лотоцький нам представив свою дружину Ніну. Приємну жінку років сорока п'яти. Вона намагалася завести зі мною розмову, але в нас слабо виходило. Бо говорила тільки вона. Я тільки кивала. 

— Гнате Михайловичу, як ви думаєте? Чи варто нам реконструювати колишню будівлю мерії? Я готовий за це взятися, — запропонував Лотоцький. 

— Якщо чесно хороша ідея. Будівля вже давно порожня й тому стоїть без діла. Можливо там можна влаштувати дитячий садок або школу, — припустив Гнат. 

— Ні. Не так. Будівля старовинна й привертає увагу. Тому там можна зробити торговий центр або кав'ярню. А можна й все разом, — відповів Лотоцький. По обличчю свого чоловіка я помітила, що йому це не дуже сподобалося. Але самоконтролю Гната можна тільки позаздрити. Він промовчав й тільки посміхнувся. А Лотоцький продовжував розповідати про свої плани. Гнат тільки уважно слухав й спостерігав за Лотоцьким. 

— Що ми все про справи? Давайте краще поговоримо про щось більш приємне. Гнате Михайловичу як ви познайомилися з дружиною? — раптом поцікавився Лотоцький. 

— Якщо чесно я вже зараз не пам'ятаю. Це здається було так давно, — швидко відмахнувся Гнат. В цю мить мені стало дуже образливо. Невже він не міг вигадати якусь історію, щоб не принижувати мене? 

Сльози підступили до очей, але я намагалася їх втримувати.