«Маленьке чудо»

У мої двері хтось подзвонив,  я відчинила і була дуже здивована від того, кого побачила на порозі. Я зовсім не очікувала побачити Хлою.

       - Привіт, - радісно сказала вона.

       - Привіт.

      - Не очікувала мене побачити?

      - О так, дійсно, не очікувала. Проходь, будемо пити каву.

      - Як ти взагалі?

      - Все добре. A в тебе Хлоє, як справи?

      -  Я працюю. Назбирала трішечки грошей і тепер можу поїхати влітку відпочивати.

       - До літа ще довго, назбираєш більше.

       - Ну це так.

      - Як там Меліса?

    - Вступила до вузу, тепер ходить по магазинах приміряє нові наряди, щоб же бути неперевершеною в університеті.

     - Круто. Ну це у неї в крові.

     - Кейт, можна запитання?

     - Так звісно, чому б і ні.

     - Просто вчора, я по дорозі додому зустріла Метью. І він розповів мені про вашу розмову.

     - A, що саме він тобі розповідав?

     - Сказав, що ти про все дізналася і вирішила розійтися з ним.

     - І це все?

    - Так.

    - Ясно.

    - О, а знаєш хто надіслав тобі повідомлення з адресою?

     - Хто?

     - Я, - веселим голосом відповіла Хлоя.

     - Ого, навіщо?

     - Щоб ти сходила туди, ти ж хотіла дізнатися щось із минулого.

      - О так, дякую. Дізналася досхочу. От тільки скажи, чому ж ти мені не розповіла про це раніше?

     - Бо подумай сама, що було якби я тобі розповіла б. Ти ж тоді була закохана в цього Метью і  не вірила б  моїм словам.

     - Можливо…

     - Кейт, а дуже боляче було кинути Метью, кохаючи його ще досі?

     - Хлоє, вибач, але я не хочу говорити про це.

     - Невже ти думаєш, якщо закрити цю тему, біль піде?

  Так, насправді він не піде, але зараз мені байдуже на те, що було вчора. Я не хотіла думати про це знову. Мені хотілося щось нового, щось що більше ніколи не повториться. У моїй голові  виникла чудова ідея, але для цього мені потрібно було кудись поїхати.

     - Знаєш, що я думаю? Думаю, що я хочу побачити море. Я хочу дихати до запаморочення цим повітрям, густим від мірно здригаючої водної гладі, від криків птахів, пронизливих, як останнє одкровення Бога. Я хочу лежати на мокрому прибережному піску, без одягу, без минулого, без майбутнього, і видихати в сире небо, посміхаючись неймовірній свободі кожного руху вітру, що дивовижною рибою струмує по шкірі. Я хочу збирати різнокольорові камені і стирати з лиця бризки води, не відкриваючи очей, не будячи душі, майже не існуючи, майже ставши частиною навколишнього, рухомого, змінного, вологого, солоного, такого далекого і такого зрозумілого. Я хочу загубитися в ласці хвиль, я хочу забути саму себе і просто плисти. Туди, де життя забарвлюється м'яким світлом призахідного сонця.

      - Давай  поїдемо на Західний берег? Там такі гори, і море, повна воля.

     - На Західний берег? Цікаво. Кажеш там гори?

      - Так. Високі верховіття, з яких дивлячись на море відчуваєш себе піщинкою в небі.

      - A ти знаєш, поїхали!

***  

Опинившись у цьому казковому місці, у мене  перехопило подих. Навколо  тебе море і гори. Ти стоїш на цій височині і осінній легкий вітерець обдуває тебе, даруючи легку насолоду. Стоїш на краю гори, дивишся униз і бачиш море. Синє, прозоре море, яке так і манить скупатися. Чомусь одразу, я згадала все те, що відбулося зі мною за остінні місяці і цей нестерпний біль знову почав прорізати шлях до мого серця.

   До мене підійшла Хлоя. Вона почала говорити зі мною, розповідати історії  чужого життя та свого будення. Я  зрозуміла, настільки мені не вистачало людини, із якою можна поговорити.

       - Може колись ми поїдемо з цього містa туди, де живе щастя, мрійливо скaзaлa Хлоя.

      - Хотілось би.

      -  Як ти думаєш Кейт не випадково в житті відбуваються такі ситуації, у яких ти починаєш бачити справжнє ставлення людей до тебе?

      - О так, і часто ці люди приносять найтяжчий в світі урок.