Wicked game

Після вечері стосунки між Віктором Олеговичем та Мірою дещо змінилися. Якщо говорити точніше, то змінилося саме ставлення Добровського до дівчини. Ніби її персона його цікавила куди більше, ніж як простого перекладача чи колеги. Кілька разів за два тижні потому чоловік запрошував її на обідню перерву. Білоус щоразу червоніла та відмовляла, запинаючись, що, на жаль, вже погодилася обідати з колегами. По суті, дівчина не збрехала. Адже було б важко пояснити, чому вона обідає з безпосереднім босом. Тим паче важко пояснити те, чого сама не зовсiм розумієш. Та що було не менш дивним, так це те, що чоловіка не зупинила ні перша, ні друга відмова дівчини. Наступного разу чоловік просто взяв слово з Міри, що на наступний день він її бронює заздалегідь. При цьому Добровський не виглядав так, ніби фліртує та запрошує на побачення, що ще більше заплутувало Міру в розумінні мотивів Віктора Олеговича.

І що найдивніше в усій ситуації - це її ставлення до всього. Міра усе життя старалася бути чесною із собою і відповідати не тільки за свої слова та дії, але й за власні думки. Тож її дещо ошелешило розуміння того, що вся ситуація їй подобається. Їй лестила увага чоловіка, хоча в його діях вона не бачила відкритого романтичного підтексту. А одного вечора, вже лежачи у ліжку і обдумуючи, якби правильніше повідомити колегам про те, що обідати вона планує з Добровським, вона на секунду дозволила собі думку, що не хотіла б припиняти цю незрозуміу гру (хоча вона була також непевною, чи є це грою і чи є в ній правила і мета). 

Білоус пропустила момент, коли почала використовувати відмазку "я їду з директором на діловий обід" для колег двічі, а то й тричі на тиждень. За наступні два тижні ланч у !приємній! компанії директора почав ставати нормою, а ще за тиждень їй почали набридати думки, що хотілося б щодня проводити хоч трохи часу за розмовою з Віктором Олеговичем. Одного разу Міра сама собі здивувалася, коли почала потай слідкувати за чоловіком у бажанні дізнатися, з ким і де проводить час директор у дні, коли вона не отримує запрошення пообідати разом. Тим більше їй було важко собі зізнатися у тому, що за якоїсь незрозумілої причини вона раділа від того, що лише через справи компанії він взагалі відмовлявся у ці дня від ланчу. 

В один з таких спільних ланчів Віктор Олегович вийшов на терасу ресторану поговорити по телефону. Він стояв спиною до дівчини, дозволяючи їй безсоромно роздивлятися його силует. На її вустах вимальовувалася ледь помітна посмішка. Коли ці розмови стали такою звичною річчю в житті Міри? Та чи було їй колись ще так легко у компанії чоловіка? Міра поринула у роздуми, наповнені спогадами її перших стосунків. Та чомусь, порівнюючи Добровського з Женею, вона прийшла до висновку, що її офіційний хлопець, в якого вона дійсно була закохана, не давав їй відчувати такий спокій, комфорт, як це виходило у її директора. Чому у малознайомого чоловіка, стосунки з яким приречені бути холодними і діловими, вдається так легко розговорити її на такі інтимні теми, в які вона просвітлювала тільки найближчих. Його поважне мовчання і прямий проникливий погляд, поки вона говорить, сухі, але влучні коментарі змушують Міру не просто перестати говорити, а навпаки, відкриватися ще більше назустріч. Навіть його слабка посмішка у моменти її розмови, коли вона жартує так, що зрозуміти може лише вона, гарантують впевненість, що чоловік її слухає та підтримує.

Вони не говорили про сенс цих зустрічей та характер теперішніх стосунків. Міру все частіше мучили думки, що вони були схожі на двох таємно закоханих людей, які за незрозумілих причин приховують свій зв'язок. Та який саме цей зв'язок? Цього вона сама усе ще не розуміла. Білоус лише здогадувалася, що це проміжний етап. Він буде пройдений і має до чогось привести. Невідомість лякала і інтригувала одночасно. Та, як кажуть, колись усе невідоме стає явним.

Одна з таких зустрічей з директором під час ланчу закінчилася тим, що до їх столику підійшла висока, струнка брюнетка. Точніше підбігла малими кроками на високих підборах та, не соромлячись, крикнула на всю залу:

- Братику! - реакція чоловіка була миттєвою: навіть не дивлячись, хто це крикнув, на його обличчі заграла така тепла посмішка, яку Мірі ще не доводилося бачити. Чоловік наступної ж секунди піднявся зі свого місця і, розкинувши руки у сторони, повернувся до цієї брюнетки та вже широко посміхнувся. Та скочила на нього, руками обійнявши чоловіка за шию, а голову поклавши на широке плече. Віктор Олегович обійняв її у відповідь, навіть трошки підняв у повітря. За кілька секунд молода жінка розплющила очі та перевеле погляд на Міру. Сумнівів у тому, що це його родичка, не залишилось. Адже їй належав такий же проникливий погляд темних очей. Вона була однозначно молодшою за, найвирогідніше, брата, приблизно одного віку з Мірою, може трохи старша. Під прицілом погляду брюнетки Білоус стало на мить некомфортно, вона відчула себе ніби на сцені, коли уся прискіплива увага привернута до тебе. Та це тривало недовго. На обличчі жінки заграла привітна посмішка і вона, нарешті розірвавши теплі обійми, промовила досить низьким для жінки голосом:

- Вибачте, що прервала вас. Це було неввічливо з мого боку, але прошу мене зрозуміти: це усе через те, що я не бачила цього бовдура майже три місяці, - і хоча до директора вона явно звернулася без зайвої поваги, це звернення було наповнене ніжністю. - Я Наталія, молодша сестра Віктора, - вона простягнула тендітну руку з французьким манікюром для привітання. Міра схопилася, миттю підскочила та прийняла привітання Наталії. 

- І ви мене вибачте, що сама не привіталася. Мене звати Мірослава, я працюю перекладачем у компанії вашого брата, - на мить на обличчі брюнетки можна було зловити слабкий подив і вона, повернувши на лице ту саму милу посмішку, сказала:

- Дуже приємно. Ну де б я ще знайшла власного брата, як не в ресторані, куди нас водили батьки, коли ми ще вчилися у школі, - сміх брюнетки був дзвінким та гучним, проте такій красуні можна було пробачити зайвий шум.