Розуміння

З подій у готелі минуло два місяці. Потрохи все місто знижувало температуру, змінювало кольори з яскравих та теплих на похмурі та холодні. За тиждень обіцяли перший сніг, що змусило Міру виділити із зарплатні трохи коштів на нове зимове пальто та взуття. 
Угода з французами не перевернулася для дівчини великою психологічною травмою, а для компанії - бідою. Білоус вирішила назавжди стерти спогад про нахального блондина. Цьому допоміг і Добровський, який таки змусив свого іноземного партнера звільнити Гая. Хоча Базиль сильно й не сперечався: дізнавшись про поведінку зама, тут же вигнав та вибачився перед директором, а пізніше, при нагоді і перед самою Мірою. 
Що більше турбувало дівчину так це те, що після неприємного інциденту Віктор Олегович почав приділяти їй куди більше уваги. Чи то йому сподобалася роль героя, чи то хвилювався за неї, та все ж регулярно двічі на день вона його бачила та й спілкувалася. Хоча з самого початку бували часи, коли вона його й два дні не бачила. Та тепер увага директора почала ставати звичною справою. То він залишить для неї каву на столі, ніби то взяв, коли собі замовляв. То консультувався з приводу найменшого незрозумілого слова в документі. То залишав малі доручення через Ксенію Миколаївну. Та один день Міра, скоріш за все, буде пам‘ятати ще довго. 
Це був початок листопада. Дівчина перший раз одягла не легкий плащ, в тепле пальто. На вулиці лив дощ, а в офісі бушувало торнадо через новий проект. Ось-ось планувався запуск роботи, для кожного знаходилися доручення. В такі дні Міра так заморювалася, що додому ледве добиралася через біль в ногах та спині. На щастя, сьогодні основною роботою дівчини було перекладання та редагування паперів. Тож з 8 ранку до 5 вечора дівчина сиділа за столом, не піднімаючи голови. Об‘єм роботи був настільки великим що в неї, що й в колег, що довелося навіть пропустити обід. Далі пролетіли ще година, потім друга. Коли Білоус нарешті закінчила заплановану на день роботу та підняла погляд, із здивуванням зрозуміла, що офіс пустий. Абсолютно. Ні Лізи, ні Ксенії Миколаївни. Тільки прибиральниця протирала столи від пилу. Й не дивно, тільки справжній дурень залишиться майже до восьмої години вечора на роботі. У всіх родини, плани, а ось Мірі не було, кули поспішати. 
Та схоже, що не лише вона була такою. За мить двері кабінету директора відчинились і він сам вийшов до дівчини. Помітивши, що не один він такий любитель попрацювати, із подивом у голосі спитав:

• - Що ж вас змусило залишитися тут до такої пізньої години? 
  - Робота, звичайно ж. Та я вже закінчила. Зате на завтра об‘єм завдань менший, - вимикаючи комп'тер, відповіла Міра.
• Добровський про щось задумався, опустивши погляд додолу, а через кілька секунд спитав:
• - Тож ви зараз додому?
• - Так, сьогодні буду зі спокійною душею відпочивати.
• Дівчина встала зі свого місця, почавши збиратися. У цей час у кишені брюк чоловіка залунав рингтон телефону. Директор вибачився перед Мірою та підняв слухавку. Хтось почав щось гнівно доводити Віктору Олеговичу, на що той із подивом за кілька секунд спитав:
• - То це вже треба завтра?... Так, я зрозумів. Звичайно зроблю... Угу, до завтра, - чоловік поклав слухавку, повернув телефон до кишені та ледь відчутно вдарив по стіні, біля якої стояв: - Чорт забирай.
• Поведінка чоловіка явно давала зрозуміти, що приємних вісток телефонна розмова не принесла. Дівчина трохи подумала, чи варто їй втручатися, та все ж поцікавилася, що такого сталося.
• - Та зовсім з цим проектом забув про інтерв'ю. Ксенія Миколаївна ще місяць назад домовилася про те, щоб я відповів на декілька питань одному міжнародному журналу. А я зовсім забув про це. Мені вже прислали питання, треба знайти час, щоб відповісти на них.
• На хвилину в офісі запанувала тиша. Після чого Міра, досить тихо та невпевнено запропонувала:
• - Я могла б вам допомогти, - слова дівчини змусили Добровського підняти на неї здивований погляд. - Я могла б записувати ваші відповіді на запитання, щоб пришвидшити процес.
• - Ви серйозно? - чоловік припідняв бров, не будучи впевненим у рішенні. Білоус кивнула. - Я б звичайно не відмовився від допомоги, якщо вам це не буде важко. Ви власним часом жертвуєте.
• - Я з радістю вам допомогу, - відповіла, а потім продовжила одягати пальто. Тож не побачила, як після її слів на обличчі Добровського ледь помітно проблизнула посмішка, яка в цей раз торкнулася й його холодних очей.
• До цієї справи пара вирішила приступити за вечерею. Чоловік люб'язно запросив Міру в престижний ресторан, пообіцявши за допомогу оплатити рахунок. І хоча дівчина не дуже хотіла бути винною чоловікові, та вибору не мала, оскільки на оплату навіть найдешевшої страви тут їй прийшлось би викласти половину своєї зарплатні. Тож через півгодини пара сиділа за столом біля вікна, вид на місто з якого змусив Міру не відводити очей кілька хвилин та й ще раз у раз повертатися поглядом. Зала була майже пустою, лише в іншому кінці приміщення сиділа старенька пара та про щось весело говорила. Тут панувала напівтемрява, найяскравішим світлом горіла свічка посередині столу. Добровський переслав питання Мірі на пошту і тепер, зробивши замовлення, чекав, поки дівчина відкриє документ на планшеті. Незабаром вона почала читати:
• - І так, перше питання: Вікторе Олеговичу, ви присвятили своїй справі майже 15 років, що становить майже половину вашого життя. Чи виникали у вас колись думки, що ви займаєтеся не тим і чи не хотіли змінити професію? - зачитала Міра та приготувалася записувати відповідь чоловіка. Багато часу на роздуми йому не знадобилося.
• - Ні, це справа, яка надихала мене все життя. Цим я горів ще змалечку, завдяки моїм батькам та тому, скільки можливостей вони дали мені в дитинстві. Тож досить важко викинути в смітник частину себе, чим і стала для мене моя робота, - чомусь відповідь Добровського нагадала Мірі про їх розмову під час поїздки на роботу. Директор звик говорити лаконічно, чітко і часом навіть суворо, але це все так само викликало в дівчини лише відчуття захоплення та поваги.
• - Так як ви багато часу присвячуєте своїй роботі, чи не заважає це вашому особистому життю? - поки дівчина читала питання, відчула, як до щік приступає кров від легкого сорому. Ніби вона сама перейшла грань робочого та особистого. І хоча Міра дуже сподівалася, що це промайне повз увагу чоловіка, адже було досить темно, вона помилялася. Ледь рожеві щічки, які до цього були блідими, викликали в чоловіка незвичний трепіт у грудях, почуття, якому він не дав назви, а проте хотів відчути це знов.
• - Ні. У моєму житті ще не було жінки, яка б змогла зрозуміти мій спосіб життя та прийняти його. А заради пустих та байдужих до моїх бажань та переваг жінок я змінювати ні свою роботу, ні свій характер не збираюся.
• І хоча цього питання не було у документі, дівчина спитала чоловіка:
• - Тож ви швидше розійдетесь з дівчиною, ніж будете змінюватися для неї?
• - Ну чому ж, я готовий йти на певні жертви заради коханої та її комфорту. Але це має свої межі.
• - Тоді якою має бути жінка у стосунках з вами? - Міра не розуміла, що змусило її так зачипати цю тему, проте це питання вона вже задала з піднятим на чоловіка поглядом.
• - Такою ж. Я не хочу, щоб вона змінювалася заради мене, адже не за ідеальну поведінку та слухняність я її покохаю, а за її харктер, бажання та погляди на життя. Вони мають перегукуватися з моїми, щоб наші стосунки витримали труднощі, проте не підстраюватися під мене, - Віктор Олегович також відірвав погляд від вікна та звернув усю увагу на дівчину.
• - Тобто ви не ревнивий чи власний у стосунках чоловік?
• Це питання змусило директора неочікувано для дівчини засміятися та відповісти:
• - О ні... Я дуже ревнивий чоловік. Як би не прикро було це визнавати, проте мій характер має такі неприємні риси, як ревнощі, жадібність та ммм... мабуть емоціональну залежність. Якщо щось стає дорогим мені, я зроблю усе, щоб не відпустити це від себе та не прогаяти справжній скарб. Це я кажу, як про матеріальні цінності, так і про людей...
• Від відповіді шкіра у Міри стала гусячою. Десь на підсвідомому рівні промайнула думка, що їй би дуже хотілося зустріти чоловіка, який буде так ставитися до неї, так цінувати стосунки. Проте те, що її директор вже на четвертому десятку так і не знайшов жінку, почуття б до якої були б такими ж пристрасними, як його слова, підтверджувало, що знайти свою другу половинку - надзвичайне щастя, однаково недоступне усім. Міра вирішила повернутися нарешті до питань. 
  - Ви виросли у повній родині. Ваші батьки користувалися повагою серед своїх колег та людей, які їх знали. Якою є ідеальна родина для вас? - дівчина перевела погляд на свого боса, помічаючи стиснуті кулаки та гострий погляд. Та призначався він не їй. Чоловік дивився повз Міру, підбираючи найточнішу відповідь на однозначно неприємне йому питання. Хоча дівчина не знала, як і коли загинули батьки пана Добровського, вона відчувала його біль щоразу, як тема торкалася родини. І тоді у машині, і зараз.
• - Мої батьки дійсно були найкращими для мене, - через первний час відповів трохи нижчим і сухішим голосом. - І я хотів би побудувати таку ж міцну сім‘ю, як і вони. 
  Далі питання стомувалися переважно компанії та планів на майбутнє. Усі відповіді для Міри, як особистого перекладача, не були відкриттям. Протягом так званого інтерв‘ю вона думками все поверталася до родини чоловіка. Міра не звикла сувати носа в чужі справи, їй завжди вистачало й власних турбот, проте чомусь свого директора їй хотілося зрозуміти краще. Може, тому, що часом він нагадував їй старшого брата, коли той був зайнятий роботою і хмурив такі ж густі брови, може, усе тому, що дівчина звикла бачити його сильним і холодним, як айсберг, а тут ніби насмілилася проникнути в глибини його думок. Нехай і не дуже глибоко, та все ж дізнатися про нього більше за інших колег. 
  Коли з питаннями було покінчено, Білоус відправила документ з відповідями одразу Ксенії Миколаївні і приєдналася до смачної вечері. Салат «Цезар» виявився надзвичайно смачним, як і біле вино. Усе, як вона й любила. 
  - Міро, а розкажіть мені, як би ви відповіли на ці питання, - розірвав тишу Добровський, зиркнувши своїми темними очима. 
  - Тобто? - розгубилася Міра. - Я все ж гірше знаю про справи компанії, ніж ви. 
  - Я не про це. Я про стосунки, родину... - чоловік відклав виклу з ножем, відкинувся на спинку крісла та відпив кави. Хоча йому й хотілося випити коньяку чи портвейну, йому ще належало відвести Міру додому та самому добратися. - Мені здалося, що вас дуже зацікавила ця тема. 
  - Мабуть як і кожну жінку, - спробувала відсміятися Білоус. Та уся увага Віктора Олеговича була зосереджена на ній, переводити тему він явно не збирався, тож ігнорувати цікавість чоловіка не вийшло. - Що ж... Мої батьки працюють вчителями. Так вони й познайомилися. Мама викладала літературу, коли тато переїхав сюди та пішов працювати вчителем фізики. Вони одразу знайшли спільну мову, почали ходити на побачення і через два роки з‘явився мій старший брат Саша, а ще через кілька і я. Я можу сказати про батьків так само, як і ви. Мені пощастило, що вони були досить мудрими, щоб виростити своїх дітей так, щоб ми не сварилися, не заздрили один одному, не боролися за перше місце у серцях мами і тата. Навіть в дитинстві ми завжди дружили. Саша всюди водив мене за собою, не дозволяв іншим ображати мене у дворі, а потім у школі, - поки вона говорила, старалася не згадувати Максима, який так само був поруч з ними і захищав малу Міру. - Я також хотіла б мати таку ж міцну родину, яку створили мої батьки. Щоб найважчим у стосунках було розставання. 
  - І були варіанти, з ким побудувати родину? - питання було оголошено, ніби просто до теми. Білоус і здогадатися не могла, наскільки чоловіка дійсно цікавить відповідь.
• - Не так щоб це дійсно був серйозний варіант. По суті, я мала лише одні серйозні стосунки... ну і пару побачень, - додала дівчина, бо подумала, що це може виглядати, ніби вона легковажна і секс не завжди пов‘язаний із стосунками. - Він був хороший, добрий, милий, дуже розумний і легкий у спілкуванні. Тому і сподобався мені. Це була перша справжня закоханість у моєму житті. На фоні несерйозних хлопців з університету і тих, з ким зводили мене подруги, він був ніби принц. Насправді, ми не одразу почали зустрічатися. Спочатку йому сподобалася моя подруга та так, що я була впевнена, що немаю й шансу, - Міра понурилася з головою у спогади, забуваючи, що перед нею сидить бос, а не друг чи брат. Що це не побачення, а ділова вечеря. І що йому банально може бути нецікаво. - Мабуть, я півроку засинала із сумними думками, як і він, бо моїй подрузі був зовсім інший типаж чоловіків до смаку. І через це ми часто говорили наодинці. Зустрічалися потай від наших друзів. Це почалося, коли він один раз на п’яну голову почав мені жалітися. Він розказував, як йому важко, а я слухала і намагалася дати якусь пораду, хоча всередині вся палала від ревнощів. Одного разу я не витримала. Ми, як це було звично, сиділи в ресторанчику напроти університету, пили пляшку найдешевшого червоного. Він вкотре говорив, як йому було важко, коли він зустрів мою подругу вранці, бо побачив її з іншим. А потім почав те, від чого я ледь плакати не почала. Він сказав, що я йому стала справжнім другом і що ні з ким він не може говорити про те, що мені розповідає з легкістю. Ось тут я вже й підскочила, схопила келих вина, випила до дна і почала говорити все, що було на душі! - Міра засміялася, згадуючи повні подиву очі Жені. - Під кінець він був весь червоний, а я, ніби прокинувшись нарешті після страшного сну, зрозуміла, шо наговорила, схопила сумку і вибіжала з кафе. Після ми не бачились з тиждень. Потім він зупинив мене в університеті, відвів поговорити. І якось так сталося, що через місяць ми почали зустрічатися.
• Білоус підняла погляд на Віктора Олеговича. Той дивився похмуро з-під насуплені брови. Міра нарешті осягнула, кому вона тільки що розповіла одну з найінтимніших історій з життя. Вона вже думала вибачитись, коли чоловік спитав:
• - Мені здалося, що він якийсь тюхтій. Він тебе кинув?
• - Ні, я його. Він не тюхтій, просто надто часто підлаштовується під інших і обставини. Я зрозуміла це вже у стосунках. Глибоких почуттів у нього до мене не було, я так і залишилася йому подругою. Мабуть, йому просто було мене шкода... Я звикла не довіряти людям на сто відсотків та не усіх пускати у серце, навіть якщо ми давно знайомі. А у нього це вийшло. В один момент я просто зрозуміла, що маю відпустити його, поки не пізно. Колись йому сподобається інша дівчина так сильно, як колись моя подруга і тоді я залишуся сама. Тому я сама порвала з ним, хоча стосунки буди прекрасними і він ставився до мене з ніжністю та тою любов‘ю, на яку він був здатен. 
  - Тоді він точно тюхтій, якщо просто відпустив тебе, нічого не питаючи.
• - Чому ж? Просто я вигадала, що мої почуття давно перегоріли, мені приглянувся інший хлопець і нам час відпустити один одного. Мені допомогло те, що я була примою у шкільному театрі, - знову посміялася Міра, а за мить перестала. - Хоча, може я була не настільки переконливою, просто він вирішив зробити вигляд, що повірив і вийти жертвою, яку кинули... Тоді він і правда тюхтій... - Міра підняла погляд на Добровського, кілька секунд вони мовчки обмінювалися поглядами, та за секунду на їх обличчях заграли скромні посмішки, а ще за мить залою розкотилася пара тихих чоловічого та жіночого сміху. 
  - Це був дійсно не варіант, - промовив Віктор Олегович. 
  - Я не згодна. Я і зараз думаю, що він буде хорошим чоловіком і найкращим батьком для когось...
• - Але не для тебе, - перервав її директор. - Ти була головною у цих стосунках. З тебе вони почалися і тобою і закінчилися. Я не вважаю, що патріархат в родині - це добре, так само як і матріархат. Союз чоловіка і жінки має бути таким, де вони доповнюють один одного. У вас цього не було, ніскільки я зрозумів з розповіді. 
  - Тобто ви думаєте, що він просто мені не підходить? - з цікавістю спитала Білоус. Тепер вона не соромилася відкрито говорити про такі речі з Добровським, адже той сам підтримував розмову. 
  - Саме так.
• - І якого ж мені варто шукати, на ваш погляд?
• На вустах чоловіка заграла задумлива посмішка. Рука гладила підборіддя, а погляд грузно та повільно бігав по обличчю Міри. Від нього по рукам та спині пробігли мурахи. 
  - Той, хто буде тебе любити. Ти не створена для стосунків, де кохає лише один з двох, бо виросла у люблячій та міцній родині. Ти сильна, про це говорить і твоє резюме, і твоє вміння починати і закінчувати справу. Але я бачу, що не кар‘єристка і не за власним бажанням показуєш свою силу, а просто, щоб захиститися. Тобі потрібен захист. А чоловік захищає лише тоді, коли любить. Тому ти його кинула. Бо знала, що за ці стосунки завжди будеш боротися лише ти. А ти цього не хотіла.
  Далі стояла тиша. Міра була вражена. Віктор Олегович, її бос, людина, яка бачила її лише на роботі і яку, на думку дівчини, вона зовсім не цікавила, змогла сказати те, що вона й сама боялася сказати собі. Чи знала вона, що Женя її не любить, коли вони почали зустрічатися? Звичайно знала, вона ж не перший рік живе на світі і не один роман прочитала. Так чому вона тягла так довго, щоб потім самій же це й зруйнувати? Мабуть, бо хотіла вірити, що вона омине долю нещасливого кохання та сама буде здатна обрати собі другу половинку. Та все ж, схоже на те, що нашу половинку обирає за нас хтось інший, той, з ким не зможеш поторгуватися. 
  - Так, не хотіла. Як й будь-хто...
• - Іронія життя, - дивлячись на Міру з саркастичною посмішкою, промовив у відповідь Добровський. - Ми усі надзвичайно розумні для того, щоб давати поради іншим, писати книги про кохання і психологію стосунків. А втім не взмозі змусити серце битися повільніше, коли дивимося на когось, чиє серце не б‘ється в один такт з твоїм...
• Вкотре слова чоловіка влучали в яблучко. Білоус вже хотіла спитати, який же життєвий досвід змусив бути і цинічним, і романтичним одночасно, але її перервав гудок телефону. Дзвонили Віктору Олеговичу і схоже, що дзвонили з терміновим питанням. Той знову похмурився і, перепросивши, відійшов, щоб відповісти. На тому й закінчилася їх інтимна розмова. Чи думала Міра про те, що було б неймовірно цікаво почути історію цього чоловіка, поки вони мовчки їхали у його машині? Чи була вона згодна з його словами по відношенню до неї? Чи уявила на крихітну мить, як було б комфортно і затишно під захистом такого сильного чоловіка, як він? Якщо вже сьогодні Міра вирішила бути чесною із собою, то вона б могла відповісти на всі ці питання згодою...