Змій та тигр

О сьомій годині ранку Міра вже стояла біля плити та готувала сніданок, попиваючи ароматну каву. Вона була не найкращої якості, тож дівчина пообіцяла собі, що при можливості зайде перед роботою до кав'ярні напроти та візьме дійсно справжнє латте. Як би вона не старалася, та весь вчорашній вечір провела у роздумах про пана Добровського, Ксенію Миколаївну, невідому особу, про яку вони говорили, про незначну (насправді ж дуже значну) турботу Віктора Олеговича і ніяк не про зустріч з французькими партнерами. 

О восьмій годині вже зібрана дівчина вийшла з квартири та побігла до кафе, мріючи про міцну каву з молоком та, можливо, запашну булочку з корицею. За півгодини вона вже наближалася до готелю, де запланована зустріч. Будівля вражала своїми габаритами та цікавим дизайном, не дивно, що нею займалася саме їх компанія і чому саме тут зупинилися їх майбутні партнери. Дівчина зупинилася біля входу, ближче до фасаду будинку, щоб не заважати людям йти, та вже за дкулька хвилин помітила знайоме авто, яке припаркувалося біля готелю. З машини директора вийшов він, а також Максим. Віктор Олегович з кимось грізно говорив по телефону, а Максим, тримаючи папери в руках, видивлявся дівчину. Помітивши, чоловіки попрямували до Міри. Пан Добровський поклав слухавку, не спускаючи погляду з Білоус, а Степаненко натяг найширшу посмішку з наявних у нього. 

• - Ну що, готові до роботи, пані Білоус? - привітно спитав Макс, торкнувшись рукою плеча дівчини, та за секунду прибрав, коли до них слідом підійшов Віктор Олегович.
• - Звичайно. Впевнена, що все пройде без труднощів, - відповіла, схиливши голову в знак привітання.
• - Що ж, тоді думаю, нам варто зайняти столик у ресторані та дочекатися наших гостей, - сказав Добровський.
• Пара підійшла до входу, де чоловіки чемно пропустили Мірославу вперед. Слідом зайшов Віктор Олегович, ледь відчутно торкаючись рукою спини дівчини, а останнім зайшов Максим. Готель вражав своїм стилем та вишуканістю всередині не менше, ніж ззовні. Ресторан, куди прийшла компанія, являв собою велике світле приміщення, тож столики знаходилися на такій відстані один від одного, щоб люди не заважали іншим та не робили великого шуму. Офіціант запросив трьох людей до столу на шість осіб. Дівчина сіла поруч з Максимом, а Віктор Олегович зайняв місце на краю стола. Час, протягом якого вони чекали партнерів, промайнув у обговоренні справ компанії, хоча Степаненко не забував без сорому розпитувати Міру про те, як їй нове місце та чи звикла вона. Дівчина відповідала коротко, намагаючись не забувати, що вони не одні. Та що там, про присутність Добровського Міра навіть при всьому бажанні не змогла б забути.
• Приблизно о 9 годині до зали ресторану зайшли двоє чоловіків, які, помітивши директора, попрямували до їх столика. Усі встали, щоб привітатися. Більш молодий блондин з холодними сірими очима привітався як Ален Гай (про себе Міра назвала його Каєм), а дорослий статний брюнет назвався Амеді Базиль. Вони ввічливо поцілували руку Мірі, потисли лодоні Макса та Добровського, після чого сіли напроти Степаненка та Мірослави. Офіціант тут же опинився поруч, приймаючи замовлення. А далі почалася робота Білоус.
• На щастя, чоловіки говорили лаконічно та чітко, тож для дівчини не стало проблемою розуміти їх та перекладати колегам. Виявилося, що Амеді Базиль є директором компанії, а той холодний Кай його замом. Вони виклали свій екземпляр договору та передали Мірі, теж саме зробила вона. Так Міра та Кай почали переглядати документи, поки пан Базиль перейшов на англійську та переговорювався з Добровським та Степаненко. То була далеко не перша зустріч чоловіків, брюнет був старим другом батька Віктора Олеговича і співпраця їх компаній була вигідна обом. Незабаром Ален Гай та Мірослава закінчили переглядати папери, не виявивши ніяких помилок чи спірних моментів. Залишалося лише підписати договір. Загалом на весь процес пішло приблизно до години часу. Та чоловіки не спішили відпускати тепер вже офіційних партнерів. Вони покликали офіціанта та замовили ще по келиху вина та кілька страв за свій рахунок. Усі учасники бесіди перейшли на англійську, залишили справи та говорили на різні світські теми.
• Важко було не помітити зацікавленості Алена Гая по відношенню до Міри. Із самого початку трапези він не відводив очей від дівчини, байдуже відповідаючи на питання інших, ніби випадково торкався лодоні Міри, коли та передавала документи. Чоловік вів себе ввічливо, як це було заведено у його країні, проте від нього відчувався такий холод, що дівчина здригалася кожного разу, як дивилася на нього. Це було схоже на те, що вона відчувала біля Добровського. Проте бос викликав у неї скоріше побоювання та переживання, а цей Кай - страх. І ще дещо... Липке та неприємне... Відразу, таку, коли ти бачиш перед собою добре приготовлену страву, проте не можеш впихнути її в себе, бо туди входить той самий овоч, який ти не можеш їсти з дитинства. Так і зараз Міра не могла витримати погляду чоловіка на собі, відповісти щирою усмішкою на його. Все було якесь неправильне, та Білоус змушувала себе перестати нервувати, адже незабаром усе це закінчиться. І спавді, через півгодини чоловіки вирішили закінчувати зустріч, оскільки усіх ще чекав важкий та довгий день з купою справ. Та вже виходячи з готелю Амеді Базиль зупинився та запропонував усім зустрітитися ввечері у цьому самому місці та відсвіткувати співпрацю. Його партнер з ентузіазмом погодився по причині, як він стверджував, того, що кожного вечора тут грає неймовірно талановитий піаніст, виступ якого він пропустити не може. Максим не побачив жодної причини, чому він мав відмовитися від приємного вечора, Добровський вже не міг відмовити. Хоча Міра про себе відмітила, що погоджувався він дуже неохоче, при цьому з небезпечним прищуром дивлячись на Алена Гая. Міра також погодилася вкрай неохоче, адже сподівалася більше не пересікатися з блондином. Або ж, зважаючи на те, що тепер їх чекаю спільна робота, хоча б не зустрічатися з ним так часто.
• Єдине, що підняло настрій Білоус, те, що Віктор Олегович відпустив її з роботи, подякувавши за проведену роботу. На секунду це насторожило дівчину, адже проводити такі зустрічі ходило в її обов’язки і ніяк не перевантажувадо її. Проте за секунду ця підозра вивітрилася з голови та Міра зі спокійною душею вирушила додому, де дозволила собі поспати зайві дві години, адже була вморена через ранкову зустріч та ходьбу на 10-сантиметрових шпильках. Нарешті Міра мала можливість зустрітися зі своїм братом Сашею. Той страшенно сумував за сестрою і через кожні десять хвилин норовився обійняти молодшу. Він був дуже гордий тим, що зміг допомогти сестрі з роботою, адже судячи з розповідей Міри, їй там подобалося. Та й старий друг Максим завжди був напоготові, на його допомогу можна було розраховувати.
• - А як тобі твій бос? - спитав Саша у перервах між ковтками смачної кави. 
  - Як тобі сказати... - Міра задумалася, як описати коротко усі думки, що були пов‘язані із Добровським. - Він справжній професіонал та завжди говорить коротко та чітко. Він дуже розумний і пристрасно любить свою справу. Мабуть, він працює найбільше у компанії, з нього не бере приклад тільки дурень. Проте він дуже закритий та холодний, у нього немає контакту із співробітниками. Хоча всі його безперечно поважають та цінують можливість працювати поряд з ним, він не підпускає близько до себе. 
  - Це заважає тобі працювати з ним? - брат нахмурився. Сестра багато чого сказала про начальника, проте небагато чого з цього можна було зібрати докупи.
• - Ні, він набагато кращий за мого попереднього директора, Віктор Олегович здраво оцінює роботу підлеглих та справедливо нагороджує або карає. Я стараюся максимально якісно виконувати свою роботу і ще, слава Богу, жодного разу не чула зауваження. 
  - Він тобі до смаку... - Саша прищуром подивився на дівчину та спитав, ніби розкрив таємницю сестри: - Він тебе зацікавив, чи не так?
• Як тільки до Міри дійшов сенс сказаних слів, вона ошаліло подивилася на парубка. Вона і подумати не могла, що її слова можна так розцінити. 
  - Ні! Ти що?!
• - Але ж ти з таким захватом про нього говориш і весь час ніби хочеш його захистити в очах інших, - з посмішкою відповідає той, не відступаючи від своєї здогадки.
• - Ти з глузду з‘їхав... - на кілька секунд дівчина замовчала, потупивши погляд у напівпорожню чашку. Згадався епізод з розмовою Добровського та Ксенії Миколаївни. А потім розмова в машині по дорозі до роботи. Навіть від самих спогадів руками пробіглися мурахи, а брови нахмурилися. - Ні. Я ніколи не розглядала його в такому сенсі, - нарешті впевнено відповіла, переводячи погляд на брата.
• - Люба моя сестричко, - з щирою посмішкою відповів Саша. - Мабуть ти ще маленька, щоб до цього допетрати сама, проте дев‘ять з десяти не розглядають любов усього свого життя в такому сенсі, але це від нас не залежить. Якби було інакше, то не було таких шедеврів, як «Ромео та Джульєтта» чи «Гордість та упередження». Будь обережною, бо службові романи рідко кінчаються добре, - у відповідь юнак отримав пинок в плече.
•  
• ***
   
• Провівши брата, Міра почала збори до ресторану. Вона обрала елегантну чорну сукню до колін, яка у рамках розумного відкривала бюст, а на ноги взула лаковані чорні лодочки. Волоси залишилися розпущені та м‘яко розтікалися хвилями на плечах, мінімум макіяжу лише трохи підкреслив красиві шоколадні очі та виразні брови. Дівчина лишилася задоволена своїм виглядом і, взявши маленьку темно синю сумочку, рушила до готелю. Коли Міра прибула в назначену годину, майже всі вже зібралися. Проте не вистачало Максима. Як з‘ясувалося, він не зміг приїхати через якісь термінові справи, тож на вечері були присутні четверо.
• Бесіда досить швидко перейшла з ділової в дружню і вже навіть пан Добровський з ледь помітною посмішкою додавав свої коментарі. Найактивнішим був Амеді Базиль, який у молодому начальнику Міри впізнав його батька та друга француза, тому швидко його погляд потеплішав, а розмова позбулася офіціальності. І дівчина прекрасно провела б вечір, якби не знову холодний білокурий Кай напроти. За другим, третім, четвертим бокалом погляд Алена Гая потупішав, а думки Міри затуманилися. Незабаром дівчина попросила вибачення та вирушила геть із зали. Алкоголь сильно вдарив у голову через те, до дівчина майже нічого не їла в цей день. Тому вона вирушила на свіже повітря на терасу, яку помітила, коли йшла до ресторану. На щастя, тут було пусто. Міра набрала повними грудями прохолодного повітря. Погода була прекрасною, як і вид на вечірню столицю. Міра не помічала, як довго стояла на терасі. Схоже, що досить довго, оскільки через певний час до неї приєднався Віктор Олегович, якого дівчина помітила не одразу.
• - А ми вас загубили, - чоловічий бас позаду налякав Міру. У ту ж секунду вона повернулася обличчям до чоловіка, а впізнавши, заспокоїлася.
• - Не хотів вас налякати, - з ледь помітним вогнем в очах промовив. Що саме виражав цей запал в погляді дівчині не давало зрозуміти ні то погане освітлення, ні то випиті чотири келиха червого солодкого. - Так, я б й сам проміняв цю нудну бесіду на цей вид, - погляд чоловіка перейшов на вечірню вулицю на кілька секунд, потім повернувся до дівчини. 
  - Що ви, мені абсолютно не було нудно, просто від випитого вина я вже почала втрачати нитку зв‘язку бесіди,  - з легким сміхом сказала Міра. Чомусь зараз цей вид, алкоголь в крові та той спалах в очах чоловіка витіснили весь сором і залишили голову потожньою та легкою.
• - Розумію, - Вктор Олегович підійшов ближче до краю тераси та дівчини. - Як так стається, що з появою вас у моєму житті я став так часто закінчувати день у хорошій компанії та з підвищеним градусом крові? - риторичне питання, проте Міра його не пропустила.
• - А це погано? Тим паче, я не вірю вам, що для вас такі вечори є новинкою.
• - До цього це була лише частина роботи, - голос чоловіка став тихішим і нижчим, а від того інтимнішим. Це змусило щось зжатися в грудях Міри. 
  - А зараз? - дівчина не могла пояснити, але їй конче потрібно було знати відповідь на це питання. Та Добровський не поспішав. Та варто було йому знайти відповідь на питання Міри, як почувся звук виклику, який змусив відірвати директора погляд від Білоус на телефон. 
  - Вибачте, не можу проігрорувати, - далі вір взяв слухавку та повернувся в хол готелю. 
  Погляд Міри повернувся до будівель напроти. Алкоголь майже вивітрився з голови, проте замість нього з‘явилися тисячі думок та питань. Одне її цікавило найбільше: чи дійсно вона тільки-но фліртувала з паном Добровським? 
  - Я засумував без вас, - ці слова були сказані французькою, голос сталевий, не такий,  як у Віктора Олеговича. То був Ален Гай, абсолютно п‘яний з розфіксованим поглядом та нестійкою ходьбою. 
  - Не варто, я вже повертаюся до вас, - Міра видавила з себе щось схоже на посмішку та постаралася обійти чоловіка, та їй не дали на подив сильні руки, які змусили зупинитися та стати обличчям до обличчя з Каєм.
• - Не варто поспішати так від мене, ми прекрасно можемо провести час, відведений нам, - це був прямий зрозумілий натяк, від якого голову заповнило це липке, неприємне відчуття відрази та всього холоду Антарктиди, яке переслідує її від самого ранку. 
  - Ви щось придумали собі, пане. Думаю, нам варто повертатися до наших друзів, - та хватка на плечах стала сильнішою, змушуючи стояти ще ближче до чоловіка. 
  - Не варто робити з себе дурепу, тобі це не личить.
• - Не варто робити з себе мудака, вам це не личить, - не залишилася в стороні Міра.
• - Такою запальною ти мені подобаєшся ще більше, - одна з рук пробіглася станом вниз до сідниці. Міра почала давати відпір, проте це було важко зробити. Підбори та легке сп‘яніння не допомагали в цьому. - Ми приємно проведемо час, - обличчя чоловіка наближалося до Міри, на що та відвертала голову вбік.
• - Негайно її відпустіть! - та не встиг Гай сам цього зробити, як його тут же відтіснили від дівчини. Це був Добровський. Міцно притискаючи слабкого проти нього Алена Гая, він повернув голову до Міри і сказав:
• - Вам треба спуститися вниз та підійти до швейцара, попросіть відвести вас до моєї машини, чекайте мене там. 
  Більшого казати не треба було. Міра вибіжала з тераси з бажанням більше ніколи не бачити цього білокурого на вигляд ангела, проте холодного всередині біса. Недарма вона ще зранку його сторонилася, такі люди відчуваються одразу. У переживаннях дівчина забула попрощатися з Амеді Базилем. Цей чоловік був їй приємним, проте зараз Білоус хотіла лише полишити нарешті це місце. 
  Швейцар без зайвих питань відвів МІру на парковку до вже знайомої машини. Ключів дівчина не мала, доводилося чекати на вулиці. 
  Хвилин через десять, не менше на парковці з‘явився знайомий силует. Коли Віктор Олегович підійшов ближче, то дівчина помітила в його руках свою сумочку, яку залишила за столом. 
  - Ви залишили, - протягнув чоловік, одночасно відкриваючи автомобіль. Спочатку він допоміг сісти Мірі, після сів сам за кермо. Вже за хвилину пара була далеко від готелю, в який після сьогоднішнього, не дивлячись на всю його величність, жоден ще не скоро захоче повернутися. Першим заговорив Добровський:
• - Як ви?
• - Нормально. Дякую вам велике за допомогу, ви вчасно з‘явилися.
• - Міро, якщо вас щось турбує або хочете...
• - Ні, - перебила Міра. - Вибачте, що я вас перебила, проте вам дійсно не слід хвилюватися. Він не встиг мені нічого поганого зробити, я не постраждала. Тому у мене немає ніяких думок з цього приводу, окрім як бажання ніколи не перетинатися з ним в майбутньому.
• - Про це можете не турбуватися, - грізно сказав чоловік. - Якщо Амеді не звільнить його завтра ж, не побачить він нашої співпраці.
• - Що? Що ви таке кажете, це ніяк не має впливати на компанію!
• - А ви вважаєте, що я маю тримати біля себе таку гидоту, як він?! Таких профі як він тисячі що в Україні, що у Франції. Він не вартий того, щоб через нього страждала моя компанія. А моя компанія - це мої працівники. А якщо така мерзота є нормою для французів, то хай і продовжують її вдома. 
  - Але ж...
• - Міро, - перервав її Добровський. Усю розмову він напружено стискав кермо машини та не відривав погляду від дороги. Та зараз він перевів його на дівчину і та здригнулася від того полум‘я в очах чоловіка. Це був не той легкий спалах, що ще годину тому. Тепер це було стихійне полум‘я, яке передбачало лише небезпеку та біль. За секунду погляд чоловіка повернувся на дорогу, а Міра намагалася перевести дух. - Ви не маєте більше взагалі думати про цю падлоту, воно того не варте.
• За півгодини автомобіль під‘їхав до багатоповерхівки, де жила дівчина. Вона ще раз подякувала чоловіка за допомогу та вже думала вийти, коли той сказав:
• - Ви можете взяти вихідний на завтра та перепочити.
• - Ні, - Міра змусила себе впевнено посміхнутися та приховати ту шалену втому, що розтікалася по всьому тілу. - Я вам вже сказала, що завдяки вам нічого страшного не сталося. Я завтра буду о дев‘ятій на своєму місці. Хорошої вам дороги, - дівчина попрямувала до під‘їзду, а звук двигуна машини почула лише коли заходила у фоє будинку. 
  У квартирі дівчина нарешті змогла зняти з себе разом з підборами награну посмішку та витримку. Сил вистачило тільки на те, щоб зняти весь одяг, окрім білизни, завернутися в ковдру з головою та виключити думки хоча б на одну ніч. Цієї ночі їй буде снитися срібний змій, що хоче задушити Міру, та білий тигр, який сильною щелепою відірве змія від дівчини та захистить її в своїх палких та міцних обіймах.