Холод і острах

На думку Міри, перший робочий тиждень минув надто швидко. Хоча, скоріш хаотично. За роботою дівчина не помічала, як спливали робочі години. Так минули вівторок, за ним середа та четвер, а в п‘ятницю Білоус з‘ясувала, що важливим партнером компанії є ОАЕ, а у найбільшому місті Дубаї було заплановано у найближчі роки відкрити філіал. Тому дівчина вирішила взятися за вивчення ще однієї мови - арабської, чим і займалася у вільний від роботи та побутових справ час. Вона зареєструвалася на он-лайн курсах і тричі на тиждень займалася з викладачем, а також самостійно почала вивчати лексику. Так як така робота була не новою для дівчини, вона без проблем втягнулася у завдання та вже сама почала отримувати насолоду від отримання нових знань.

За кілька днів Міра познайомилася ще з кількома працівниками з одного поверху, та багато уваги їм не приділяла, бо загалом вони працювали або у різних відділах, або їх робота особливо не перетиналася, тож і приводу багато бачитися та говорити не було. Проте з першими знайомими, тобто з Лізою, Марком та Костею, вона продовжила підтримувати дружні стосунки та ходити разом на обід. Виявилося, що всі вони були на кілька років старші за неї, проте ця різниця була не значною та не приносила проблем. 

Міра все частіше знаходила підтвердження своєї теорії про те, що її блондинистій колезі подобається Макс. За тиждень дівчина ще кілька разів перетиналася в офісі з другом, проте справ було багато і бесіди молодих людей тривали недовго. Та усі рази, що Ліза зупинялася поруч з ними, Білоус помічала її напружений погляд. Хоча це дівчина пробувала приховати, та все ж на її обличчі виднівся вираз «чому він так приділяє їй увагу, а не мені?». Зрозуміло, що Мірослава не могла пояснити колежанці причину такої уваги, адже для себе вирішила, що ніхто не має сприймати її як протеже Максима, а як самостійну і розумну співробітницю, якою вона і була. Тож вона лише намагалася не провокувати дівчину, хоча та й не висловлювала своїх обурень. З хлопцями проблем не виникало зовсім. Вони легко прийняли Міру до свого кола,  не цуралися допомагати та не забували забирати її на обід. 

З паном Добровським дівчина майже не перетиналася. Як і казала їй Ксенія Миколївна, якої, до речі, досі не було в офісі, бос - великий працелюбець і має справ не менше, ніж інші. Швидше навпаки, коли дівчина приходила на роботу, зазвичай директор вже сидів у кабінеті, а коли вона вимикала комп‘ютер в кінці дня, Віктор Олегович, здається, ще не поспішав додому. Разом з ним затримувалася і Ліза, на яку в ці дні навалилися обов‘язки не тільки власні, а й Ксенії Миколаївни. Чому тої не було, блондинка й сама не знала. Вона тільки раділа тому, що за словами Віктора Олеговича, за додаткові робочі години вона отримає й додатковий відсоток до з/п. 
Наближався час приїзду французьких партнерів компанії. І хоча на компанію працювали й інші перекладачі, у тому числі й ті, для кого французька мова була першою, Віктор Олегович вирішив випробувати Міру. Вирішивши, що дівчині достатньо було тижня для того, щоб звикнути та братися за важчі завдання, він поставив її до відома через Лізу, що в наступну суботу дівчина разом з директором та головним архітектором, тобто Максимом, рушить у відомий столичний готель, де зупинилися партнери та де відбудеться зустріч. Тому дівчині довелося на час закинути вивчення арабської мови та повторити французьку граматику та лексику, тож кожен вечір закінчувався переглядом одного, а часом і двох французьких фільмів, у плей-лист дівчини додалося кілька французьких пісень. Результатом стало те, що часом Міра на питання Лізи чи Кості чи ще когось відповідала французькою, чим дуже смішила колег. 
У п‘ятницю, за день до довгоочікуваної події, весь офіс кипів. Такого ажіотажу дівчина не бачила ще з початку роботи у компанії. Працівники готували та перевіряли документи сто разів, а Віктор Олегович то метався у справах містом, то зачинявся у кабінеті у горі папок та дзвінків. Єдиним, що трохи полегшувало ситуацію було те, що нарешті повернулася Ксенія Миколаївна, гарна та ділова, як і при першій зустрічі з Мірою. Хоча Білоус трохи смутили якісь вимучені очі жінки, ніби всередині неї боролися янгол та демон, не давали думкам прийти до порядку. Хоча, швидше за все вона просто була замотана у справах, які накопилися під час її відсутності. Адже зрозуміло, що Лізі не могли поручити усю купу обов‘язків Ксенії Миколаївни, до яких вона не звикла. Жінка нікому не сказала, де вона була та чим займалася усі ці дні, а ніхто і не наважувався питати, хоча Міра чітко бачила по очах колег, навіть Марка, що їм цікаво знати. Та жінка користувалася великою повагою у колег, тому ніхто не приклеювався до неї з розпитами. 
І ніби нічого такого не сталося, і дівчина мала б забути про свої сумніви вже у найближчий час, якби не розмова, свідком якої вона проти волі стала. 
Була десь третя година дня, коли дівчині потрібно було передати певні папери до іншого відділу. Вона могла це зробити через пошту, та вирішила спуститися сама, щоб трохи перепочити та розім‘ятися. Тож вона сходами спустилася на поверх нижче та попрямувала довгим коридором до начальника відділу. Та шепіт, який межував з приказним тоном, змусив дівчину уповільнитися, а потім і зовсім зупинитися. Зліва, там, де коридор вів до зали для конференцій, стояли, судячи з голосів, дві людини - чоловік та жінка - та гнівно намагалися щось довести один одному. Мірі знадобилося лише кілька секунд, щоб зрозуміти, що то були Віктор Олегович та Ксенія Миколаївна. Міра надто близько стояла до пари, а у коридорі було досить сильне ехо, тож дівчина без проблем могла розчути, що вони кажуть.

• - ... Вікторе Олеговичу, ви переходите усі межі, - досить гучно та гнівно промовила жінка, чим сильно здивувала Міру. Адже вона перший раз чула, щоб хтось такти тоном посмів звернутися до директора.
• - Люба моя, це ви переходите усі межі,  - надто спокійним голосом відповів чоловік, та дівчина досить добре вивчила його, щоб зрозуміти, що він у гніві. - Те, що я ще тебе не звільнив, а лише дозволив дати нам час, щоб видихнути, не означає, що ти маєш право так зі мною говорити.
• Звільнив? Про що він? Міра чомусь була впевнена, що саме цю жінку Добровський звільнив би в останню чергу. Що ж такого сталося, що між ними з‘явився такий конфлікт. 
  Взагалі дівчина думала швиденько піти геть або позначити якось, що вони не одні, адже лізти в чужі справи вона не звикла. Та між її начальником та колегою розгорівся такий конфлікт, що Міра боялася навіть поворухнутися та вирішила залишитися, щоб у разі чого зупинити сварку. 
  - Я лише хочу її захистити. Те, що ти робиш, Вікторе, неправильно. Не втручайся в її життя! - Ксенія Миколаївна зовсім забула, що вони все ще знаходилися на роботі, і не боялася вже кричати на чоловіка. А коли вона звернулася до нього на ти, шкіра Міри покрилася мурахами. Хто вона? Куди втручатися? Які дійсно стосунки між ними? Що з усім цим робити дівчині? Шалена кількість питань, на які вона не знала відповіді.
• - Не забувай своє місце. Це ти не будеш втручатися в мої справи і заважати мені, - чоловік, на відміну від опонентки, продовжував говорити спокійним голосом, проте увесь він ніби сочився гнівом та отрутою, небезпекою, яку Добровський ледь стримував у собі. - Ще раз підеш наперекір мені і я зруйную твоє життя, змушу усіх відвернутися від тебе і кинути. А ти знаєш, що я це можу зробити і навіть знаєш як я це зроблю. Тож не раджу тобі це перевіряти. 
  Від слів чоловіка Мірі стало зле, вона знайшла підтримку в стіні, на яку сперлася, аби не впасти. Розмова затихла, дівчина чула лише тихі схлипи жінки та важке дихання директора. Міра зрозуміла, що час щось робити, поки її не розкрили. Вона тихо повернулася до середини коридору, чуючи знову голоси, проте вже не розуміючи, що вони говорять. Далі вона витягла телефон з кишені, приклала до вуха та зробила вигляд, що говорить з кимось. Вона гучно пішла вперед.
• - Так, я зрозуміла. Тоді зустрінемося після роботи, я тобі віддам блокнот. Все, я на роботі, перенаберу тебе пізніше, - коли дівчина ніби поклала слухавку, повз неї швидким кроком прошмигнула жінка, опустивши голову вниз, прикриваючи мокрі очі. За кілька секунд з‘явився й чоловік, він йшов, не поспішаючи та дивлячись прямо в очі Міри. Дівчина тихо привіталася з директором, а побачивши, що він призупинився, зробила те ж саме. 
  - Готові до зустрічі? - спокійним, навіть надто легким та невимушеним тоном спитав, ніби це не він кілька хвилин тому погрожував жінці розправою за те, що вона могла видати якийсь його секрет. Тепер же від нього майже не відходила аура небезпеки, та дівчина все ще здригалася, згадуючи його слова. 
  - Так. Я впевнена, що все буде гаразд. Усі документи впорядку, тож якщо вони завтра не спробують нас надурити, все буде ідеально, - Міра намагалася говорити як можна впевненіше, щоб він і не міг подумати, що вона про щось знає.
• - Мені потрібно, щоб навіть якщо вони і спробують це зробити, то це у них не вдалося, - пронизуючі очі ніби випивали всі соки з дівчини, ніби шукали потайну правду, сумніви та переживання. Міра знову здригнулася.
• - Щось прохолодно, треба було кофту взяти, - легко посміхнувшись, збрехала вона. - Я гарантую вам, Вікторе Олеговичу, що зроблю усе необхідне від мене. Я добре володію французькою, дуже її люблю і готуюся до цієї зустрічі щоденно, тому не варто так хвилюватися. Я вже не перший раз на подібних переговорах і ще жодного разу зі мною не траплялися конфузи.
• - Сподіваюся, що ви не помиляєтеся, - чоловік почав іти вперед, та раптом зупинився і промовив, змусивши Міру обернутися до нього: - Не перевантажуйте себе сьогодні перед роботою та випийте чаю чи кави, завтра ви потрібні мені бодрою та здоровою, - натякнув на зауваження Міри про прохолоду. 
  Чоловік пішов далі, а Міра ще хвилину змушувала своє серце перестати так тьохкати від подиву та страху. 
  До свого робочого місця дівчина повернулася за двадцять хвилин і знайшла там чашку гарячої кави. Скуштувавши, дівчина приємно відмітила, що то було латте. Якраз повз проходив Костя, якого дівчина зупинила та подякувала за напій. Та на її подив, парубок здивовано подивився на дівчину та сказав, що не ходив сьогодні за кавою через завантажений графік. Хлопець пішов по своїх справах, залишивши дівчину у сумнівах. Крім нього ніхто, здається, не знав про улюблений напій Міри, та все ж вона спитала ще Ксенію Миколаївну та Лізу з Марком. Та ті з не меншим подивом, ніж у Кості, відповіли, що не розуміють, про що говорить дівчина. 
  Тож Міра повернулася до свого столу та присіла в крісло, відчувши, що щось впирається в спину. Виявилося, що на спинці стільця лежала шерстяна ковдра, м‘яка та тепла у шотландську клітинку. На думку одразу спала одна шалена, проте не безпідставна здогадка. Міра перевела погляд на кабінет Віктора Олеговича, який зараз був пустий, а трохи пізніше з розмови Лізи дізналася, що його вже сьогодні на роботі не буде. Тому дівчині лише залишалося думати, чи правильно вона вирішила, чи варто подякувати чоловіка. Та й взагалі, як ставитися до нього, адже його розмова з Ксенією Миколаївною та цей малий жест до неї ніяк не хотіли ліпитися разом. А ще з легким роздратуванням Мірослава подумала, що ковдра та кава чомусь зовсім не зігрівають, а навпаки змушують  шкіру покриватися мурахами та здригатися кожного разу, як думки з роботи поверталися до холодних очей Віктора Олеговича.