Перший день дійсно найважчий, де б ти не працював. Хоча для дівчини її робота була не новою, та все ж страх помилитися чи не викластися на сто відсотків заважали зосередитися, відволікали та призупиняли роботу. Але з часом цей страх зникав, Міра все більше поринала в роботу, забуваючи звертати увагу на інших. Одного разу до неї підійшов юнак, якому зранку Костя приніс кави. Через певний час дівчина згадала, що бачила його в перший день разом з Віктором Олеговичем. І сьогодні вона звертала увагу, що цей парубок декілька разів заходив до директора. І того разу, коли він підійшов до самої дівчини, він лише став позаду та продивився її роботу. Через якийсь час він ледь помітно кивнув головою, вказав на одну випадкову помилку та пішов по своїх справах. Дівчину здивувала така поведінка, проте вона була вдячна за те, що він просто вказав їй на помилку, а не побіг до когось розповідати про це. Тож вона просто виправила її та продовжила роботу.
Годинник показував 13:01, коли до робочого місця Міри підійшли двоє - Костя та той хлопець, ім‘я якого вона досі не знала. На обличчі першого, як і зранку грала посмішка, а емоції іншого було не зрозуміти.
- Ти йдеш на обід? - спитав Костя, обпираючи руки на поверхні столу.
- Він зараз?
- Так. Ти що, не знала про свою законну обідню перерву? Це ж найважливіше, жінко! - емоційно відповів блондин.
- Так, щось я зовсім за це забула. Тоді так, мабуть йду.
- То ходімо з нами! - знову з радісною посмішкою запропонував. Він все більше нагадував дівчині Максима своїм постійним оптимізмом. - Я, Ліза та Марк постійно ходимо разом. Час від часу ще приєднується Ксенія Миколаївна, але це вже залежить від босса. То що?
Схоже, що Марком був той самий другий юнак. Ну що ж, причини відмовлятися від пропозиції в дівчини не було.
- Давайте. Мені здається, що я б зараз з‘їла цілу піцу сама, - вирішила відповісти Міра у тому ж дусі, легко посміхаючись.
- Тоді бери речі та спускайся вниз. Зустрінемся через 5 хвилин на ґанку.
Хлопці відійшли, а Мірослава почала швиденько зберігати документ та вимикати комп‘ютер.
Через декілька хвилин усі четверо зустрілися біля головного входу в будівлю.
- Зараз ми тебе поведемо в найкращий ресторанчик у цьому районі. І повір, це далеко не означає, що ціни у ньому відповідні, - Костя помигав бровами, чим викликав у Лізи ще один роздратований погляд.
- Зараз тобі він здається кумедним, - промовила вона. - Та через тиждень ти захочеш його вбити та вирвати язика.
- Ну що ти, люба, як так можна? Ти ж ще будеш мене в цей рот цілувати на нашому весіллі, - він склав уста трубочкою, ніби потягнувся за поцілунком.
- Так ви зустрічаєтесь? - здивовано спитала Міра.
- Ага, хіба що у його мріях, - сказала Ліза та пішла вперед. Решта попрямувала за нею.
Через декілька хвилин вони увійшли до дворику, де вже можна було побачити літній майданчик кафе. Інтер‘єр було виконано у прованському стилі, що дуже сподобалося дівчині. Мірі такий дизайн здавався дуже красивим та затишним, тому і власну оселю вона намагалася дотримувати у ніжних кольорах, квіткових принтах з мереживом та деревом замість пластмаси і заліза.
Четвірка зайняла вільне місце на літній терасі. Цікавим було те, що, не зважаючи на те, що ресторан знаходився у дворі біля дитячого майданчику та лавок, де сиділи жителі будинку, людей було багато, тому молоді люди ледь знайшли вільний столик. Підійшов офіціант, якому Костя сказав, що вони замовляють велику Маргариту та три апельсинових соки. Після цього він повернувся до Міри та спитав, що п‘є вона. Та відповіла, що те саме. Офіціант пішов до кухні, а Костя сказав, знову звертаючись до дівчини:
- Тут одна з найсмачніших піц у місті. Ти не пожалкуєш, повір. Ще дякую мені скажеш. Ми часто її беремо на трьох. Та вона така велика, що тобі теж лишиться.
- Тут я згодна з ним, - продовжила Ліза, привітливо посміхнувшись брюнетці. - Вона дійсно дуже велика, одного шматка вистачить, щоб ти зголодніла наступного разу тільки ввечері. А взагалі, тут можна брати все... - дівчина припинила говорити, бо її штовхнув чоловік, що сидів за сусіднім столиком спиною до неї. Він вибачився, а блондинка продовжила говорити. - Все, що бачиш у меню.
Мірі уся ця ситуація нагадала сцени із кіно, де головні герої подорожують Італією і кажуть, що найсмачнішу піцу, «справжню», треба скуштувати саме в цьому закладі. І там завжди багато людей, але не туристів, а справжніх італійців, які прийшли за «справжньою» піцою. Ось і зараз справжні українці прийшли поїсти «справжньої», хоча цього дівчина не знала точно, піци. Це було так природньо, що Мірі спало на думку, що вона хотіла б так проводити обідню перерву кожного дня.
- Як тобі робота? Дуже важко? - спитав Марк. Здається, дівчина перший раз почула його голос. Він був глибокий і хрипкий.
- Нормально. Мені здається, що перший раз завжди важкий, бо ти не тільки працюєш, але й звикаєш до усього. Тому я думаю, що якщо я буду і далі працювати в такому темпі, то звикну через певний час.
- Ти головне, не панікуй. Тоді думки плутаються, як і твої дії незабаром. А Віктор Олегович дуже цінує гармонію та впевненість у роботі. Він сам, як риба у воді, коли бачиш його за роботою, - порадила Ліза.
- Це відчувається у офісі, - погодилася Міра.
- А чого ти взагалі шукала роботу? - спитав Костя.
- Ну, навіть не знаю, як правильно пояснити... Мабуть, то було не моє місце. Я не подобалася боссу, як і він мені. Про гармонію та впевненість там і мови не було, хоча я і викладалася на всі сто.
- Тобто не буде трагічної історії про спробу зґвалтування або ревнощі дружини начальника? - спитав Костя, явно сміючись.
- Костю!
- Ні, не буде. Мене звільнили, але я не можу сказати, що це було пов‘язано з моєю роботою.