Погляд

Від автора! Перш ніж ви приступите до прочитання нової частини, я хочу поцікавитися у вас. Чи хотіли б ви бачити вставні зображення до тексту, те, як я уявляю певний епізод. Буду чекати від вас коментарі♥

***

Новий день почався не так, як планувала Мірослава. За вікном тільки почало світати, навкруги панувала повна тиша, а сама дівчина ще бачила десятий сон. Та за мить тишу прервала гучна мелодія, що долунала з динаміків телефону. Міра миттєво прокинулася, перші декілька секунд не могла прийти до тями, але потім вхопила смартфон зі столика та подивилася на екран. Це був незнайомий номер. Міра жах як не любила такі несподіванки, в дитинстві навіть не брала слухавку або передавала телефон комусь з батьків, та часи минають, дівчата ростуть, а рівень відповідальності та самостійності росте разом з ними. Тож дівчина відповіла на дзвінок.

- Я слухаю, - голос ще був сонний, не дивно, адже до підйому лишалося цілих півгодини приємного сну.

- Мірославо, заїдьте до мене перед роботою з угодою, - отакою була відповідь. І хоча цей голос був знайомий лише завдяки одній зустрічі, та вона була дуже яскравою, а сам тембр, якщо бути відвертою, надто красивим, щоб його не впізнати. Міра проковтнула слова про те, що це було дуже некрасиво телефонувати о шостій тридцять ранку. Та насправді, навряд чи вона сказала таке близькій людині, що ж тут казати про роботодавця. 

- Так, звичайно... - та поки дівчина закінчила вимовляти це слово, з телефону почулися гудки. Про себе Міра знову відмітила, що така поведінка була не дуже красивою та ввічливою. І тут постало питання: коли саме Білоус має під'їхати до шефа? Це можна зробити прям перед роботою чи рушати вже зараз. Трохи подумавши, вона вирішила поквапитися, адже невідомо, за скільки пан Добровський буде вирушати на роботу, та й розбудити його вже вона не могла, отже чим раніше, тим краще.

За лічені хвилини дівчина привела себе до ладу, не забувши зібрати волосся у хвіст за порадою Ксені Миколаївни. Поглянувши в дзеркало, Міра відмітила, що виглядала не надто офіційно, при цьому стильно та зібрано. На цей раз сумочку дівчина вибрала трохи більшу, щоб в неї легко помістилися документи та записний блокнот. Хоча дівчина останнім часом надавала перевагу електронним щоденникам, на новому місці їй треба було звикнути до нової системи Macbook, адже сама дівчина користувалася середненьким HP на Windows як вдома, так і на старій роботі. Звичні білі кросівки змінилися на зручні, але більш ділові чорні лаковані лофери. 

Отже вже о 7 годині ранку дівчина вистрибнула з будинку та попрямувала до найближчої станції метро. Перед виходом Міра подивилася домашню адресу Віктора Олеговича та була вражена тим, що чоловік жив майже на окраїні міста. Це було зовсім в іншу сторону від роботи для дівчини. Окрім того, що лише на метро треба було витратити півгодини, так ще й хвилин 10-15 доходити пішки. Будинок чоловіка знаходився в спальному районі серед часних секторів. Навкруги, окрім приватних ділянок, було лише пару крамниць, а трохи далі починався ліс. Хоча Міра і мала відмітити, що район був дуже красивим, тихим та досить новим - ідеальним для особистого життя, проте знаходився дуже далеко від центру, роботи, щоб тут жити. 

"Схоже, йому хочеться тиші та спокою після робочого дня, якщо він при своїх можливостях обрав цей район", - подумала про себе Міра. 

Незабаром вона підійшла до потрібного місця. Вона була права: можливості цього чоловіка вражали. Красивий, явно недешевий паркан відділяв будинок від вулиці так, щоб усякі зіваки не могли сувати свого носа туди. Дівчина не любила такі високі паркани, вони ніби ізолювали дім від усього навколо. На її думку, це виглядало відлюднено. Та схоже, що саме такий стиль життя приваблював пана Віктора. 

Міра зібралася силами та зателефонувала в домофон. Незабаром ворота відкрилися і дівчина без проблем потрапила на територію. Перед нею постала жива мрія кожної дівчини, яка бажає колись знайти свого принца з великим гаманцем та мати величезний будинок з прекрасним садом. От і зараз Міра розглядала мрію десятирічної себе. Довга алея вела до масивних дерев'яних дверей маєтку, а навкруги буяла зелень... У цьому саду чого тільки не було: і яблуня, і персик, і вишня, і шикорий дуб. А всіх видів квітів і не злічити, мабуть. Не такою Мірослава уявляла собі домівку холостого чоловіка.

Стоп! А чи немає у нього родини? Тут на думку спало, що Білоус не звернула уваги на те, чи є обручка у її директора. То, можливо, цей Едем - справа рук його дружини... А втім, немає різниці. Годі витрачати час на такі зайві думки. 

І все ж, поки дівчина підходила до ганку, мозок видавав картинку того, якою має бути дружина такого чоловіка. На думку спадали лише обличчя голлівудських зірок: стильно вдягнених, доглянутих, струнких, яскравих, одним словом, бездоганних. Тут з'явилася картина того, як Віктор Олегович притримує свою жінку за талію на якомусь заході, а потім, коли заграє ніжна пісня, запрошує... ні, бере за руку її та веде в центр, щоб станцювати найдовершеніший вальс. А пісня має бути у виконанні співака з глибоким тембром, схожим на тембр самого Добровського... 

Ні, ні, надто багато зайвих думок.

Як тільки Міра підійшла до вхідних дверей, вони відкрилися та перед дівчиною постала незнайома жінка. Ні, не такою уявляла собі дружину директора. Вона була милою, проте вже у віці, коли все менше думаєш про любов, та не... як правильно сказати... не ідеальною.

- Доброго ранку. Пані Білоус? - звернулася жінка з посмішкою. Дівчина похитала головою. - Я працюю в будинку пана Віктора, він попередив мене про ваш прихід. Прошу за мною.

От в чому справа. Це хатня робітниця. Це більш схоже на те, що собі уявляла Міра. Дійсно, не буде ж Віктор Олегович чи його голлівудська дружина прибирати весь цей великий маєток.  Більш того, це не єдина робітниця у цьому будинку, швидше за все. Тут надто багато роботи навіть для профі.