Підтримка

За годину Міра готувала каву, поки брат сидів за столом на кухні та розглядав варіанти подальших дій. 

- Ти вже шукаєш нове місце? - спитав, коли дівчина поставила на стіл одну чашку з кавою та одну з зеленим чаєм. Їй і самій треба було заспокоїтися, тож вона вирішила, що чай з м'ятою - найкращий варіант. Насправді, Міра відчувала себе вже набагато краще лише від того, що приїхав брат - її опора та вірний друг. Вона знала, що не сама.

- Так, але ще жодної вакансії, яка б мені підйшла. Або вже знайшли людину, або їх не влаштовує, що я не пропрацювала рік і пішла не за власним бажанням, - вона зробила ковток та подивилася на брата. Саша уважно дивився їй в очі, після чого сказав:

- Ти права, шансів знайти пристойне місце власними зусиллями мало. Тобі потрібні зв'язки. Без них ніяк у наш час. Рекомендації часом вирішують більше, ніж освіта та досвід, - він задумався. Мірослава надто добре його знала, щоб думати, що він сказав це просто так. Ні, він явно мав певні думки з цього приводу. Вона чекала, поки він таки скаже, що йому прийшло на думку. 

- Ти пам'ятаєш Макса Степаненко? - та у відповідь похитала головою. - Ми з ним навчалися разом. Зараз він працює в крупній будівничій компанії головним архітектором...

- Чекай, Максим?! - Міра нарешті згадала милого хлопця з яскравими зеленими очима. Ці очі завжди світилися добром та оптимізмом. Він єдиний з компанії брата був їй приятелем. Але після того, як хлопці закінчили факультет архітектури та скульптури, життя повело їх різними дорогами. Саша знайшов себе в роботі з галереями та музеями, а той смішний хлопак виявляється став успішним архітектором.

- Так, той самий. Таки не процейгойкав свій шанс, - відповів Сашко с посмішкою. - Я його нещодавно зустрів на одній з виставок. Ми обмінялися телефонами та трохи поговорили. Так от, він вже чотири роки працює в компанії, не знаю, чула ти про неї чи ні, "Antiquity". Ця компанія дійсно крупна. Мабуть, половина найкрасивіших будівель міста - їх рук справа. Я подумав про те, що можна було б зв'язатися з ним та попросити про допомогу. Мені здається, що в такій масштабній корпорації завжди знайдеться якась вакансія. Ти могла б туди влаштуватися хоча б на перший час, а там шукати щось інше. Головне, щоб заробітня плата була стабільною.

Міра подумала, що це непогана ідея. Багато варіантів у неї немає. Немає гарантії, що роботу вона зможе знайти завтра чи післязавтра. А зробити собі канікули, не маючи збережень на чорний день, вона собі дозволити не може. 

- Це могло б спрацювати. Ти мені дійсно допоможеш цим, - після цих слів Саша дістав смартфон та зателефонував. Через декілька секунд почав говорити:

- Привіт, друже. Так, не загубив твій номер, - посміявся він. - Якщо серйозно, то мені потрібна твоя допомога... Моя сестра Міра, пам'ятаєш  її, нещодавно залишилася без роботи. Не може знайти собі нову. А ти ж розумієш, в нашому світі часом нехтувати не можна, та й гроші лопатою ми не гребемо. Можливо, у тебе в компанії є якась вакансія для неї? - якийсь час повисло мовчання. Через декілька секунд Саша сказав: - Добре, передаю їй слухавку.

Телефон опинився в руках Міри, з динаміка полився знайомий голос.

- Міра, радий знову поспілкуватися з тобою! Я так зрозумів, тобі потрібна допомога, - навіть через відстань Міра впізнала за інтонацією люб'язного, позитивного Макса. 

- Так, я теж дуже рада тебе чути.Мені дійсно вона потрібна. Я була б тобі дуже вдячна.

- Поясни мені, будь ласка, ким ти працювала та через що тебе звільнили. Тільки чесно, сама розумієш, я хочу допомогти, але проблем собі не хочу, - його голос став серйознішим, такого Максима Міра навряд чи чула хоч раз до цього.

- Я закінчила факультет іноземної філології денної форми, а також заочно закінчила спеціалізацію менеджменту. Я працювала на одну не дуже крупну будівельну фірму. Мені дуже пощастило, що мене взяли туди перекладачем. Але нещадавно вигнали. Якщо бути відвертою, то навіть не знаю, за що, - з іншого боку почувся смішок. - Я робила свою роботу добре, жодного разу не чула критики у свій бік. Не запізнювалася, не цуралася різної роботи, на халтурила. Може здатися, що я собі набиваю ціну, але я дійсно не знаю, де зробила помилку.

Знову почувся смішок.

- Сонце, я надто добре тебе знаю, щоб думати, що ти можеш брехати чи схалтурити. Я обіцяю тобі, що спробую знайти тобі місце. Якщо не в нас, то ще десь. Запиши мій номер та надішли в смс свій. Я тебе наберу.

На тому й домовилися. Після того, як Саша пішов додому, Міра продовжила пошуки вакансій. Так і не знайшовши нічого підходящого до вечора, вона відклала цю справу, перекладаючи всі сподівання на допомогу Максима. Батькам дівчина вирішила поки нічого не казати, про це попросила й брата. Вона розуміла, наскільки засмутиться тато та розхвилюється мама. Вона ще не в настільки складному становищі. Впорається. 

***

Ранок почався з смс-ки від Максима. 

"Я влаштував тобі співбесіду в компанію. Приїдь о 12, я тебе зустріну та проведу. Будь діловою та впевненою. До зістрічі."

В наступному смс він прикріпив адресу компанії.

Двчина лежала в ліжку з посмішкою. Вона розуміла, що хоча Макс зміг влаштувати для неї співбесіду, те, як вона закінчиться, залежить лише від неї. Та все ж у серці тепліло хороше передчуття і вона з почала збори. На годиннику стрілка показувала лише 8 ранку, тож часу дівчині вистачало. 

Без 10 хвилин 12 Мірослава стояла біля високої скляної будівлі. Маючи за спиною півроку роботи в будівельній фірмі, вона могла об'єктивно оцінити всю величність та досконалість цієї роботи. Думка, що вона вже завтра може тут працювати, зігрівала. Але дівчина почала відчувати й легкий страх від очікування.

Біля центрального входу зупинилася розкішна машина. Міра не могла точно визначити, наскільки дорогою та сучасною є цей автомобіль, оскільки сама використовувала метро та автобус для пересування містом. Із машини вийшов молодий чоловік в блакинтному костюмі, який цікаво гармоніював з рубашкою в дрібну горошину. В цьому звичайно простежувався легкий та невимушений характер Максима Степаненко. Він зняв сонцезахисні окуляри та поглянув у сторону Міри.