- Тобто ви мене звільнюєте? Але за що? - Міра стояла перед боссом, дивлячись здивованими очима на чоловіка. Вона ніяк не очікувала таких слів, коли прямувала в його кабінет. "Вас звільнено, прошу звільнити робоче місце до кінця робочого дня". Звичайно, дівчина не була дурною (інакше б не протрималася тут і тижня), вона розуміла, що шеф ніколи особливої симпатії до неї не відчував, але за рекомендацією його сестри, яка одночасно займала посаду його заступника, а колись викладала в університеті Міри, взяв дівчину на роботу. Та в свою чергу робила все, щоб директор не пошкодував про свій вибір, І варто сказати, що робила вона це досить успішно. Жодного запізнення, жодного зауваження чи штрафу за півроку важкої праці. Та ось вона стоїть посеред кабінету з тільки-но закінченим планом роботи в руках, не в силах повірити в реальність того, що відбувається. В голові почали проминати усі останні дні роботи, усі бесіди, усі виконані завдання. Що, що могло служити причиною такому звільненню?!
- Я, здається, українською мовою до вас говорю, і якщо не помиляюся, вона вам є рідною. Що вам не зрозуміло? - пан Самойлов дивився на дівчину, як на набридливу муху, від якої хочеться скоріше позбутися.
- Я не розумію причини вашого рішення! Я ж нічого не порушила, не зіпсувала жодного документу! - хоча Міра розуміла, що навряд чи чоловік змінить рішення після її слів, але не могла змовчати.
- Так, але й великої користі ви теж не приносите. Я дав вам шанс, бо не було іншого виходу. Зараз я знайшов більш достойну кандитатуру на це місце, - усе це було сказано з такою байдужістю, з таким холодом в погляді, що дівчина здригнулася. - Тому я не бачу сенсу в подальшому діалозі. Це моє остаточне рішення. Прошу вибачення за цю квапливість, але на цьому все, - звичайно, ніякого сорому чи співчуття пан Самойлов не відчував, це були лише сухі слова. - Свій розрахунок за цей місяць ви можете отримати в бухгалтерії, - увага чоловіка повернулася назад до паперів.
Міра вийшла з кабінету, розуміючи, що більше нічого від нього не почує. Жодних пояснень, жодних емоцій. Яка ще кандитатура?! Це було її місце! Чому він взагалі шукав ще когось замість неї?
Погано працювала, недостатньо корисна. В це смішно вірити. Адже чому ж тоді досі піввідділу працюють, при цьому не виконують своїх обов'язків?
Міра зайшла в бухгалтерію за зарплатнею. Жіночка, яка вислухала її прохання, здивовано подивилася на неї. Авжеж, що могло такого статися, що її звільнили. Але, на щастя молодиці, не почала розпитувати, а мовчки оформила усі документи та нарахувала гроші. Тепер треба складати речі. Міра повернулася до свого колишнього робочого місця, дістала пакет та почала складати усі свої речі, ковтаючи в собі бажання розплакатися на цьому самому місці.
- Білоус, що ти робиш? - до столу прямувала Катя, єдина подруга Міри з роботи. Вони завжди ходили разом на обідню перерву до кав'ярні напроти офісу, а корпоративи завжди закінчувалися тим, що вона перла на собі п'яну Катю та допомогала дістатися домівки.
"Тепер цього не буде",- подумала про себе Міра.
- Збираю речі. Мене звільнено, - просто відповіла, бо розуміла, що тягнути з цими словами немає сенсу. Насправді, все й так зрозуміло.
- Але чому? - Катерина дивилася на неї очима розміром з п'ять копійок.
- Можеш сходити спитати пана Самойлова. Мені він не відповів на це питання, - дівчина продовжувала сортувати свої та речі компанії, стримуючи всі емоції при собі. Це був не найкращий час для істерії.
- Я не вірю, це точно якийсь жарт. Скажи, що ти пожартувала і просто їдеш у відрядження, - дивно, але на очах подруги застигли сльози. Міра помітила це, відволіклася від своєї справи та взяла Катю за руку.
- Катю, ну яке відрядження? Хто збирає весь робочий стіл, але залишає документи, щоб поїхати у відрядження? - дівчина старалася сказати це лагідно, навіть посміхнулася, як змогла.
- Я не вірю. Ну що тепер робити? - Катя в пориві обійняла дівчину. Та в свою чергу відчула вологу на своєму плечі.
- Ну досить. Я жива та здорова, просто так склалося. Все буде добре, - вона лагодила дівчину по спині, заспокоюючи.Така цікава картина: звільнили її, але вона заспокоює подругу. - Годі, тобі ще сьогодні працювати.
- Обіцяй, що зателефонуєш ввечері та усе розповіси про цю ситуацію! - Катя витерла сльози, але сум в очах виднівся дуже добре.
- Обіцяю, - Міра ще раз посміхнулася, потім повернулася до свого заняття, поринаючи у важкі роздуми.
***
За дві години Міра стояла в своїй кімнаті з двома пакетами речей, думаючи, що робити далі. Вона розуміла, що місяць завершується і їй потрібно платити за новий, і хоча тих грошей, які вона сьогодні отримала, вистачить за наступний місяць квартплати, але на життя навряд чи залишиться багатенько. Варто шукати нову роботу вже сьогодні.
Міра кинула пакети на ліжко, сіла за стіл, включила ноутбук (старенький, вона думала купити новий в наступному місяці, але схоже, що доведеться з цим почекати) та почала шукати. Так пройшли ще дві години. Нс столі лежав відкритий блокнот, на якому було записано декілька вакансій, закреслених червоною ручкою (там вже знайшли працівників). В браузері було двадцять закладок, а в дівочій голові повний безлад.
- Так, я зрозуміла. Дякую, на все добре, - дівчина поклала слухавку та відкинула смартфон на ліжко, в блокноті закреслила ще один варіант. Це було останнє місце, яке вона знайшла та яке їй підходило. Вона вперлася ліктями на стіл, долонями зарилася в волосся, прикриваючи локонами доріжки сліз, які вже не здатна біла стримувати.
- От що тепер мені робити? - це було сказано тихо, на одному диханні, але слова були сповнені відчаю, який дівчина ніяк не могла зупинити.
В кімнаті залунала легка мелодія. Міра перевела погляд на телефон. То був її старший брат Саша. Варто відповісти. Дівчина витерла сльози, прочистила горло та взяла слухавку.
- Так, Саш, ти щось хотів? - дівчина старалася сказати це легко та спокійно. Не вийшло.
- Міра, що сталося? Ти плакала? - невідомо, як у нього це виходило, але брат завжди легко розумів сестру. Це була єдина людина, яку вона жодного разу в житті не змогла провести. - І не варто мені брехати, що це нежить. Ми з тобою пройшли це в початковій школі.
- Та нічого, не хвилюйся, - говорити брату про звільнення здалося дівчині принизливим та надто непосильним.
- Сестро, кажи. Я добре тебе знаю, ти ніколи не розпускаєш нюні через дурнощі. Я уважно слухаю.
- Мене звільнили, - випалила на одному дусі вона. І правда, промовчати вона ще могла, а от збрехати старшому брату - ні.
- За що? - його голос був металевим. Вона розуміла, що зараз чоловік прагнув стримувати емоції, щоб думати розсудливо.
- Я не знаю. Я не знаю, - ніби дамбу прорвало: сльози полилися з новою силою, так, що дівчині доводилося витирати їх рушником, щоб щось бачити.
- Ти вдома?
- Так.
- Я зараз приїду. Чекай мене за півгодини, - Саша кинув слухавку. Тепер Міра розуміла, що їй потрібен її старший, дорослий, мудрий брат. Він завжди їй потрібен в такі моменти. І він завжди поруч в такі моменти.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.