Так виникають теорії

Професор замовк і пильно подивився на мене. «Ну?» у його погляді означало: «Як тобі знахідка? Ти вражений? Й далі відкидатимеш мою теорію?»

- Вражає, - сказав я. – Але спочатку треба дочекатися результатів ґрунтовнішого дослідження...

Я глибоко поважав свого наставника – саме він запалив у мені вогонь, який повинен горіти у кожному дослідникові, особливо у тому, хто займається такою непростою справою, як історія. Однак далеко не всі його теорії викликали моє захоплення, деякі – тільки скепсис. І в першу чергу це стосувалося загиблої цивілізації Намдупа.

Власне, про існування цієї цивілізації свідчило багато пам’яток, навіть ми з професором на останніх спільних розкопках знайшли велетенську руку з факелом із металу, невідомого нашій науці. Все свідчило про те, що цивілізація загинула п’ятнадцять-двадцять тисяч років тому. До нас з тих пір дійшов єдиний радіосигнал, отримані звуки вчені записали як «НАМДУПА». Значення цього слова чи слів поки що не вдалося розшифрувати, але цивілізація отримала однойменну назву.

- Просто ти все одно не віриш, що ця «розумна дощечка» отримана від позаземних цивілізацій? Далі стверджуватимеш, що ті люди могли винайти щось таке, що й досі недоступно нашій науці? – запалюючись, запитав мій наставник.

Ох, як мені не хотілося знову починати цю вже традиційну для нас із професором суперечку, після якої кожен залишиться стояти на своєму.

- То все-таки як ви збираєтеся її відкрити, розшифрувати або увімкнути? – спитав я, намагаючись обійти слизьку тему.

- Мій хороший друг, професор фізики, понад двадцять років працював над створенням джерела, яке генеруватиме електроенергію. Його зусилля зовсім недавно увінчалися успіхом, і станцію вдалося запустити. Якщо всі розрахунки правильні, за п’ять-сім днів ми зможемо зарядити «розумну дощечку», а ще за пару днів – увімкнути її.

Я відчув, як мої брови поповзли вгору. То міфічна «електроенергія», над якою наші вчені хтозна скільки років мучаться в лабораторіях, нарешті доступна? Я скоса глянув на дивну плоску дощечку з потрісканою глянцевою поверхнею, яка могла служити дзеркалом.

- Виходить, древня цивілізація працювала з електроенергією… - слова боязко випурхували з моїх вуст.

- Так! – вигукнув професор. – Працювала з тим, що для нас стільки століть було міфологемою! І ти віриш, що вони самі її відкрили, без допомоги позаземних цивілізацій?

- Заждіть, - шепнув я, знову оминаючи необхідність давати пряму відповідь. – А як же її дзеркальна поверхня? Ми дзеркало винайшли якихось триста років тому.

Мій наставник вскочив зі свого крісла і заходився бігати з одного кутка кабінету в інший.

- І це ще один аргумент на користь моєї теорії! Вони працювали з електроенергією, мали дзеркала, будували велетенські пам’ятники. Ця загибла цивілізація, безумовно, була не менш розвиненою, ніж ми! Але звідки двадцять тисяч років тому могли взятися такі технології? Скільки тисячоліть потрібно було б цим людям, щоб дійти до такого рівня розвитку самостійно, без допомоги позаземного розуму?

- А чому ви категорично заперечуєте мою теорію про те, що наука тієї цивілізації просто пішла іншим шляхом? У них могли бути електричні пристрої, але цілком ймовірно, що ці люди не вміли, наприклад, консервувати енергію Сонця або не досягли жодних успіхів у відкритті телепортації?

- Бо ти говориш несусвітні дурниці! – спалахнув мій наставник. – Хочеш сказати, вони винайшли таку складну річ, як електроенергія, але не змогли сконструювати елементарний телепорт?

- Я тільки кажу, що ми не можемо точно стверджувати, якими були ці люди, що вони вміли і чим взагалі займалися. У нас є лише якихось пару десятків археологічних знахідок і купа легенд із релігійних манускриптів.

Професор сів у своє шкіряне крісло навпроти мене, поставив лікті на підлокітники і склав руки хатинкою. Така поза свідчила, що якась свіжа думка вскочила до голови вченого і охолодила його розум. Він думає.

- В цьому ти маєш рацію, - вже спокійним тоном сказав мій наставник після кількох хвилин мовчазних роздумів. – У нас немає точних фактів, щоб стверджувати про те, які знання були доступні цим людям, а які – ні. Однак людський розум не може розвиватися хаотично, завжди є послідовність. Для того, щоб винайти книгу, потрібно спочатку винайти письмо.

- Я не стверджую, що їхня наука була принципово відмінною від нашої. Але якісь речі з нашого повсякденно вжитку могли бути для них міфічними. І навпаки – те, що здається міфологемою для нас, могло мати цілком реальне, практичне застосування у них. Чому ви не допускаєте факту, що вчені їхньої цивілізації думали по-іншому, ніж наші вчені? Чому вони не могли взятися за відкриття, над якими ми навіть не міркували?

Мій наставник знову почав втрачати терпець.

- Бо природа людини, кажу тобі, незмінна. У всі часи на всіх континентах люди прагнули двох речей – поживи і насолоди. У всі часи на всіх континентах люди вірили у дві речі – вищу силу і умовність слова «кінець», так звану вічність. У всі часи на всіх континентах людей мучили дві речі – цікавість і страх. І все, що ти бачиш у цій кімнаті, все, що побачиш на вулиці, на заводі чи у ресторані, виникло завдяки цим бажанням, вірі і нетерплячці. Якщо джерело – незмінне, чи може бути іншим результат?

Наша балачка віддалилася від історії і перейшла у філософське русло. Це загрожувало єдиним – ми з професором просидимо у кабінеті аж до ранку, так і не зробивши те, для чого, власне, зібралися. Терміново потрібно було все спростити і розставити крапки.