Розділ 30. Останні справи

Рех-Крі. Правитель Шак-Крі.

Я був злий через пробудження, ще трохи, і я б дізнався щось зі свого минулого! Кора, яка перебувала неподалік, відчуваючи тиск, запропонувала використати цю кімнату для покарання гвардійців, що провинилися. Заодно тренуватися будуть. Її слова дали змогу досить швидко взяти себе в руки, заспокоюючи бурхливі емоції. Подумавши, відправив запит науковцям, нехай розробляють щось, що блокує ментальний вплив, рано чи пізно таке стане в пригоді.

Привівши себе до ладу, підключився до каналу, виділеного Міхтою для розмови зі старійшиною. Представник мотаті сидів на дивному вигнутому стільці, сапфірового кольору, він був повністю закутаний у тканини, навіть закриваючи своє обличчя. Як він щось бачить − не розумів. Якщо я правильно бачив перспективу, то навіть сидячи, ця істота здіймалася наді мною, але вона була дуже худою, цього не приховувала велика кількість одягу.

− Ми не вчасно? − запитально запитав старійшина, його голос був багатошаровим і з якимось гудячим звуком. Поглянув на своє зображення − моє обличчя в масці для дихання і рідина, що плаває навколо.

− Якщо вам незручно бачити мене таким... − я зробив паузу, даючи можливість відповісти співрозмовнику.

− Дрібниці, − мотаті плавно змахнув довгою і тонкою долонею з одягненою рукавичкою. − Зараз непростий час. Що ви хотіли з нами обговорити?

− Куплені території у Варнійського союзу, що вони там шукали?

− Мені подобається ваша прямота, − старійшина похитав головою з боку в бік, ніби роздумуючи.

Раптово переді мною з'явилося зображення, яке я впізнав одразу ж. Складно не впізнати вхід у поховання Древніх. На планеті шакрінів таких знаходили кілька штук, величезні ворота з розпізнавальними знаками приховували за собою порожні напівзруйновані приміщення. Вчені досі не можуть зрозуміти, для чого вони були потрібні. Зараз же, я візуально бачив, що двері недоторкані, так, підпалені місцями, ніби їх намагалися розкрити плазмою, але відносно цілі.

− Бачу, що вам це знайомо. Варни намагалися зламати двері, але в них нічого не вийшло. А потім з'явилися ви.

− Чому? − мотаті нахилив голову на бік, запитуючи. − Чому ви мені це говорите? І якщо ви знали, що там знаходиться, навіщо передали сховище в лапи ящерів?

− Не було вибору! − старійшина не рухався, але одяг на ньому сколихнувся, невже він псионік? − Війна нам зараз не потрібна. Ми знали про частку Предтеч, і вже довгий час намагалися відкрити сховище, не пошкоджуючи його і ховаючи від усіх, тому про це знали тільки старійшини. Але Гармонія якось про прознала і викупила під виглядом нейтральних територій, через приватну корпорацію. Ми самі ж себе загнали в пастку...

− Що натомість? − я усвідомив логіку цієї істоти, інші не зрозуміють, якщо почнеш порушувати свої ж правила. І оскільки нам вдалося викупити на правах переможця майно варнів, воювати з нами Міхті не хотілося.

− Інформація, − старійшина досить швидко наблизився до камери, показуючи своє обличчя, приховане тканиною, але тепер я бачив слабке світло, яке виходило з очей. − Нам потрібно те, що приховується Предтечами. Просто так замок не розкрити, але можливо, нащадку роду Крі це вдасться. Натомість, ми передамо всю інформацію щодо Варнійського союзу і того, що нам вдалося дізнатися.

− Згоден.

Сенсу торгуватися за більше я не бачив, як казали дипломати, у такий спосіб ми тільки поліпшимо наші відносини. А якщо там буде щось цінне, що ж... ніхто не сказав, що ми передамо усе.

Уклавши договір, я переслав його радникам, нехай розгрібають, та й підключать туди шахтарів і науковців. А мені ж необхідно набратися сил, завтра повернеться флот, потрібно буде пом'янути полеглих і нагородити героїв. І я зроблю все для того, щоб стояти на своїх ногах. Попередивши всіх, занурився в розум, намагаючись спрямувати силу по всьому тілу, як це робила стародавня сутність, але малу порцію. І одразу зіткнувся з труднощами в тому, що енергія або виривалася потужним потоком, або нікуди не рухалася. Такої проблеми не було, коли доводилося працювати з кожною кінцівкою окремо. Численними спробами і через ефемерний біль, що виникав щоразу, як тільки варто було послабити контроль над родом Крі, мені вдалося домогтися потрібного результату. Слабка хвиля сили насичувала все моє тіло, викликаючи печіння, але я відчував, що це мені допомагає, а мовчазне схвалення сутності, тільки підтверджувало мої думки.

Вийшовши з трансу, одразу натрапив на Ратіо, який щось вивчав у планшеті. Також поруч стояла Кора, у повному обладунку, але без шолома і похмуро розглядала мою капсулу. Відчуваю, зараз буду отримувати по потилиці, навіть незважаючи на те, що я їхній правитель. Подивившись на час, зі здивуванням відзначив, що минуло п'ять великих тактів, Аркха вже зайшла за небосхил, і тільки я винен був, що ці два шакріни зараз не сплять.

− А-а-а-а, прийшли до тями! − радісно вигукнув Ратіо, варто було йому тільки відчути мій погляд. Ну, хоч повага в голосі залишилася − промайнула думка. − Ви хоч усвідомлюєте, що влаштували за ці півдня?

Я мовчав і не ліз до них у голови, у мене були смутні підозри щодо сплесків сили, але вирішив дочекатися відповіді від радника. Тим паче він, примружившись, так з усмішкою дивився, що не хотілося йому в цьому відмовляти. Не дочекавшись відповіді, Ратіо з ентузіазмом почав розповідати, як перша псіонічна хвиля вирубила найближчих до приміщення шакрінів і залишила сильний головний біль Корі. І така хвиля була не одна, а кілька. Але була з цього і користь − за короткий час вдалося поліпшити екран мозкової діяльності, вбудовуючи його в броню безпосередньо, дозволяючи послаблювати будь-який ментальний вплив. Поки що єдиний прототип був у Кори, але радник пообіцяв, що вже ведеться розробка матеріалу або засобу, щоб можна було повністю заблокувати псионічні імпульси.