Розділ 25. Культ і найманці

Рех-Крі. Аватар безликого гравця, правитель Шак-Крі.

− Прославляйте Імператора нашого, вісника волі Отця! − оратор у закритому балахоні червоного кольору з намальованим білим оскалом на спині, підніс руки, стоячи на узвишші.

− Славимо його! Славимо!

Скандував натовп, здіймаючи долоні. Сама меса відбувалася у величезній печері під ареною, дізнатися про місцезнаходження якої не становило труднощів, гвардійці знали про неї, як і Кора. Я стояв нагорі на невеликому балкончику, куди вів чорний вхід, спостерігаючи за тим, що відбувається.

− Діяння правдиві його! Віра в дітей своїх непохитна! Не підведемо Імператора!

Церемонія тривала, а я стояв та роздумував. Позаду мене статуєю застигла Кора, з почуттям захоплення вслухаючись у слова. Гвардійців залишив зовні, охороняти прохід, щоб уникнути раптових проблем. Я перебирав усі за і проти. З одного боку, варто було винищити Культ Імператора, створений шакрінами, які увірували у винятковість їхнього правителя. Адже надалі він може завдати ще більше проблем. З іншого боку, моя влада міцніла, а фанатики стануть прекрасною зброєю в майбутньому.

Мард, який вів месу, дістав два клинки та почав мірно вдаряти їх один об одного, висікаючи іскри, продовжуючи розповідати про діяння Імператора. Час, коли я перестав бути правителем, скоріш за все настав після обряду на площі. Інших варіантів не бачив, а гвардієць, своїм воскресінням, лише підлив олії в палаючий вогонь.

− Ті, хто втратив віру, знайшли її... − прошепотів я, не відводячи погляду від натовпу. Розвернувшись до Кори, яка вслухалася в мої слова, тихо додав: − І прирекли себе на невідання. Ходімо.

− Що ти будеш робити? − запитала гладіаторка, коли ми вийшли на вулицю.

− Повідом мені, коли він закінчить, хочу з ним поговорити. А поки що мені треба вирішити кілька питань в кабінеті, − і подивившись на дівчину, яка різко занудьгувала, з усмішкою сказав. − А ти по можливості не пропадай.

Дорогою до палацу надійшов сигнал про повідомлення від Максиміліана, чому я здивувався, адже зовсім недавно спілкувалися. Прочитати його зможу тільки в прихованому кабінеті − один із запобіжних заходів. Попросивши Кору організувати щось перекусити, я поспішив до кабінету. І щойно сів у крісло, переді мною висвітився текст:

"Я довго думав, розповідати тобі чи ні, але хочу, щоб ти знав. Щойно тебе оголосили відступником, перше місце впало за очками, майже опустившись до мене. Через деякий час, зовсім нещодавно, воно знову піднялося, але не досягло того числа, що було раніше. Свої думки я залишу при собі, висновки зробиш сам."

Варто було мені дочитати, як повідомлення автоматично видалилося. Я сидів, прикривши очі, намагаючись хоч якось зрозуміти й прорахувати ситуацію. У голові ж крутилося тільки одне питання: на кого могло подіяти моє протистояння з безликими? Рада? Система? Тільки ці два варіанти були в основними в голові, але я не розумів до кінця, як поєднати між собою смерть гравців, моє зречення і вплив першого місця. Адже якби гравець контролював усе від самого початку − рахунок б стрибав постійно, починаючи з моєї гри альфаром, але рух з'явився тільки після мого повстання. І знову ж таки, що недавно вплинуло на рейтинг? Модернізація системи чи щось інше?

Вирішивши тримати цю інформацію в голові, я швидко проглянув зведення по альянсу. Після розмови з Максиміліаном мало що змінилося, тому потягнувшись, пішов у вітальню, де чекала Кора. Сівши поруч із фавориткою на диванчик, потягнувся до випічки і гарячого напою-енергетика, мабуть, дівчина вирішила не наїдатися перед сном, та й підбадьоритися. Варто було тільки влаштуватися, як Кора, підпихнувши мене до краю дивана, поклала голову мені на коліна, продовживши вивчати щось у планшеті. Від неї відчувалося тільки почуття задоволення і затишку. Тому я не став обурюватися через це нахабство, а навпаки, поставив кухоль на стіл і запустив пальці в шерсть дівчини, погладжуючи за вухом. Гладіатор заплющила очі від задоволення, задоволено муркоча. Швидко доївши випічку під муркотіння дівчини, взяв її планшет, щоб зайнятися справами, і з подивом вчитався в трактат із психології шакрінів та інших рас. Кора, відкривши одне око, побачила мій здивований погляд та буркотливо проговорила.

− Я маю відповідати твоєму рівню, щоб залишатися поруч. Тому доводиться вивчати різні речі.

І штовхнула головою в мою руку, натякаючи, щоб я продовжував. Потиснувши плечима, став перебирати пасма шерсті дівчини, а звільненою рукою, копатися в планшеті, підключивши його до свого імплантату. Насамперед, поки не забув, поставив запитання до наукового корпусу щодо дхайла, пристрою безликих, але відповідь була короткою і не обнадійливою − відомий тільки приблизний напрямок з тисячами зірок у бік альянсу. Пробігшись списками справ, який я собі все ж таки створив, відправив повідомлення фінансовому раднику та Одрі-Крі, призначивши зустріч на завтра. Відклавши планшет, потягнувся до Вівера, подумки запитуючи, як справи. На що той вивалив на мене план навчання, нові знання і багато чого іншого, від чого я поспішив відгородитися, лише побажавши йому удачі. Нехай вчиться.

Кора, яка спокійно лежала, різко розплющила очі, лише одними губами прошепотівши:

− Мард прийшов.

Я і сам відчув появу гвардійця на території палацу, який сильно відрізнявся від інших енергоматрицею. Мабуть, пройшовши через ритуал, Мард щось набув, можливо, як і я, нові сили, але чи не стане це проблемою?