Розділ 24. Подарунок

Рех-Крі. Аватар безликого гравця, правитель Шак-Крі.

Я стояв на тренувальному полігоні в повній броні, спостерігаючи, як Кора і Мард на чолі гвардійців штовхали новобранців, підганяючи в марш-кидку. Перед прибуттям на полігон я відправив Вівера в науковий відділ готуватися приймати на навчання обдарованих шакрінів. Після втрати свідомості рівень його сили зріс, і він тепер самостійно міг використовувати псионіку. Взагалі, планувалося тільки зустріти тут Соллу, але Дуух накинув нам нове поповнення солдатів планетарного захисту в сотню тіл. Мовляв, хай повчаться у ветеранів. Тому ми й прибули раніше призначеного терміну, щоб хоча б зрозуміти, що вони з себе представляють.

− Швидше, грудки шерсті! Що значить втомився?! Твій ворог не чекатиме, поки ти відпочинеш! − рознісся крик Марда, який, незважаючи на механізм замість серця і короткочасну кому, не втратив своєї витривалості та сили.

Пролунав тріск електрошокера, і відсталий боєць заворушив своїми лапами швидше. Та-а-а-к... я звик битися з ветеранами, і зараз дивлячись на це мало організоване стадо, лише кривився. Нічого, мине час і, можливо, знайдуться ті, хто потрапить до корпусу гвардійців, а поки що...

− Вогонь!

За моєю командою, гвардійці, що стояли неподалік, почали стріляти холостими набоями в новобранців, які пробігали повз. Але перед цим давши попереджувальний постріл у землю. Ті, хто встиг, припали до землі, відкриваючи вогонь у відповідь, але більшу частину просто звалило з ніг. На моєму щиті розцвіли яскраві сполохи від влучень. Схоже відбувалося й у гвардійців. Ось тільки потрібно було щось серйозніше, щоб пробити енергетичний бар'єр.

− Друга фаза!

Нова команда і гвардійці кинулися добивати новачків, що залишилися. Мард та Кора спробували зібрати навколо себе хоч якийсь оплот опору, але я спостерігав, як три десятки ветеранів методично винищують розгублених солдатів. У гвардійців замість бойових мечів у руках були шокери, один удар, і ти падаєш паралізованим.

Незважаючи на технологічну перевагу у гвардійців, планетарники мали шанси. Потрібно було зосередити масований вогонь на окремому гвардійцю, а не палити на всі боки. І мої наближені це розуміли, тільки нічого не могли вдіяти з неприборканим стадом. Буде їм уроком.

Коли все закінчилося, на ногах залишилися тільки гвардійці та Кора. У солдатів вийшло звалити кілька гвардійців, але це не вирішило їхнього результату. Та й моя фаворитка приклала кулак до одного ветерана, хоч я наказав їм не братися за зброю, залишаючись тільки в ролі командира. Але дивлячись, як дівчина допомогла встати гвардійцю, весело сміючись, під жарти оточуючих бійців, я зрозумів, що вони просто вже були на своїй хвилі і той сам нарвався. Відключивши шолом, глибоко вдихнув повітря, що пропахло сталлю і хімічним газом, щось мені це нагадує, але ніяк не можу вхопитися за цю думку.

− Піднімай їх та влаштовуй табір, скоро має прибути Соллу.

Мард, практично світячись від щастя, віддав честь і вирушив виконувати наказ. Не минуло й півдня з моменту, коли він прокинувся. Технології дозволили поставити йому тимчасове серце і підтримувати тіло в тонусі, не даючи атрофуватися. Через швидке втручання пошкодження мозку також вдалося уникнути і за фактом, Мард просто розплющив очі після довгого сну. Ось тільки він нічого не запам'ятав про момент сутички з безликим. Зате прекрасно пам'ятав, як я прийшов за ним у темряву за волею Отця. Так сказав він сам, продовжуючи в це вірити. Мені навіть стало здаватися, що його переклинило, і гвардієць став обожнювати мене. Навіть коли я йому розповів про те, що сталося насправді.

− З волі Отця? Хм...

Пробурмотівши це, я подивився, як Мард допомагає новачкам зі встановленням табору. Раніше від нього таким фанатизмом не тягнуло. Можливо, на нього так вплинув Вівер, який розповів про те, що відбувається в Шак-Кес? Але, поки він не шкодить оточуючим, я можу закрити на це очі. Тим паче справ і так вистачає.

− Рех? − обернувшись, побачив Кору, яка простягає гарячий напій. − Усе думаєш про Марда?

− Він дуже змінився, − гвардієць, про якого ми говорили, розкричався на молодого бійця, одночасно показуючи, як треба робити. − Не зовні, а внутрішньо.

− Своєю вірою він намагається заповнити порожнечу, отриману від травми.

Гвардійці притягли стільці та стіл. Ми на деякий час замовкли, чекаючи, доки встановлять меблі, і тільки коли охорона відійшла, я скептично запитав:

− Ти теж віриш у мою божественну причетність?

Дівчина фиркнула, показуючи своє ставлення, і, присівши за стіл, все-таки висловилася. З чим я повністю погодився.

− Я знаю те, чого не знають вони, тому й не зациклююся на цьому. Для них же ти могутній повелитель, що володіє незрозумілими силами і неймовірними знаннями. Навіть Ратіо, попри весь свій скепсис, став поглядати на тебе, як на вісника. − я здригнувся, повторно почувши цю назву. Кора розпакувала брикет сухпайка та простягнула мені батончик, у який я із задоволенням вгризся. − Ти став символом змін і сили для всіх шакрінів.

− Ти занадто спокійно на це все реагуєш, моя люба.

Я перекочував кухоль у руках, задумливо поглядаючи на дівчину. Вона така спокійна, впевнена у своїх словах і повністю мені довіряє. Це побічний ефект сили Крі чи все-таки її характер? І ще я помітив, що Кора стала більш розважливою, ніби беручи приклад... з мене. Вона фиркнула, немов прочитавши мої думки.