Розділ 14. Точка зору

Рех-Крі. Аватар безликого гравця, правитель Шак-Крі.

Я фізично відчував, як моя свідомість повільно повертається в тіло, але не хотів поспішати, небезпеки не відчувалося. Тому продовжував ставити собі запитання, прокручуючи в голові інформацію. Що таке система? Звідки вона взялася? Чому я не знаю конкретики: технології її виробництва, де ядро, хто її запропонував і створив? У моїй пам'яті система не існувала до Кризи і потім просто виникла як належне. Треба буде поговорити з іншими гравцями...

Залишивши думки осторонь, змусив себе зосередитися на відновленні зв'язку між розумом і тілом. Невелике зусилля і я розплющив очі, ледве розрізняючи навколишнє, разом з поверненням до свідомості прийшов головний біль. Застогнавши, потер очі, щоб хоч якось прояснити ситуацію. На мої рухи світ відповів двома яскравими помаранчевими зірками, що дивилися мені в душу, але варто було моргнути і омана зникла, залишаючи тільки стурбований погляд Кори. Вона щось сказала, але почувся тільки гул, накотилася нудота, я прикрив очі, намагаючись впоратися з організмом, що збунтувався. Розумом я все спокійно сприймав, ось тільки самопочуття тіла залишало бажати кращого. Це через втручання системи? До вух знову дійшов гул, але зі стурбованою інтонацією, намагаючись не робити різких рухів, я підняв руку, заспокоюючи фаворитку, відправив їй повідомлення, що все гаразд, просто потрібно до кінця відновитися.

Нудота минула, я почав розрізняти тихі голоси навколо, Мард приймав звіт у підлеглого, дослухавши, він відправив того з наступним дорученням. Почулися важкі кроки в мій бік, і пролунав шепіт гвардійця:

− Як він?

− Живий я, − повторно розплющивши очі, спробував посміхнутися, але через біль у голові посмішка вийшла кривуватою. − Доповідай ситуацію.

Почувши мій голос, Мард витягнувся і стукнув кулаком об груди, у його погляді, як і в Кори, я бачив радість від того, що зі мною все гаразд, обидва тепло дивилися на мене. І відчув себе з одного боку незручно, з іншого ж... древні, як же це приємно!

Зі слів гвардійця виходило, що щойно відчинилися двері, на них упало якесь заціпеніння, не даючи рухатися, хоча Кора примудрилася навіть у цьому стані вибратися з кабінки ліфта. А коли я відрубав голову головній шаманці, Мард зміг активувати тривогу і разом з гладіатором врубитися в ряди приголомшених шаманів. У залі нікого не шкодували, всі розуміли, що це була та ситуація, про яку я попереджав. А через мить до приміщення хлинули загони гвардійців, беручи під контроль усю будівлю. Більшість шакрінів на території нічого не розуміли і здавалися, тільки одиниці несподівано чинили опір гвардійцям, навіть поранивши кількох бійців. Я якраз прийшов до тями, коли збирали всіх шаманів в одному приміщенні, чекаючи мого рішення.

Вставши за допомогою Марда, озирнувся на всі боки, незважаючи на швидкоплинний бій, навколо була розруха, стіни підпалено лазерами, десь пробито кінетичними снарядами, всюди розводи і калюжі крові, в одному місці велика вибоїна, від якої розходилися тріщини по кам'яній кладці. Я підозріло покосився на Кору, тільки вона могла влаштувати таке, але у відповідь отримав нічого не розуміючий погляд, ось тільки металеві рукавички в крові натякали на її активну участь у зачистці. У приміщенні стояв запах крові та підсмаженого м'яса, вентиляція явно не справлялася з розрухою, що панувала. У кутку кімнати рядами лежали трупи вбитих шаманів, вже запакованих у мішки і готових до транспортування.

Спершись на гвардійця, я пішов у наступне приміщення, де чулися голоси шакрінів, у тілі ще відчувалася сильна слабкість, але з кожним кроком сили поверталися. Варто було тільки відчинити двері, як до мене кинувся один із полонених.

− Ти зрадник раси! Ти вбив Древн...

Удар броньованою рукавичкою відкинув того, хто кричав, на підлогу. Кора підійшла до тіла, потім підняла на мене погляд і похитала головою − вбила з першого удару. Туди йому й дорога. Я обвів поглядом притихлий натовп, розум одразу наповнився почуттями: страх, ненависть, нерозуміння, презирство. Я став чутливішим? Але ні, варто було перевести погляд на своїх бійців, як усе пропало. Присівши біля одного з шаманів, від якого тягнуло ненавистю, я попросив гвардійців притримати його. І варто було тільки нам тільки зустрітися поглядами, як розум знову спробували викинути з тіла, але ця спроба не дотягувала до минулої атаки. Поки порівнював відчуття, тіло діяло саме по собі − клинок увійшов у підборіддя шамана, пронизуючи наскрізь голову.

Коротка сутичка підбадьорила, дозволивши легко встати на ноги. Піднявшись, я відчув щось мокре над губою, провівши пальцями, побачив свою кров. І це побачили гвардійці, одразу спрямувавши зброю на бранців.

− Стояти! − крик, рознісся по кімнаті, змусивши всіх здригнутися, один з гвардійців нервово спустив курок і пролунав постріл, куля влучила в когось з натовпу. − Не стріляти, облізлі грудки шерсті!

Усі завмерли, здавалося, навіть перестали дихати.

− Ось цих трьох, − я вказав на шакрінів, які найбільше випромінювали злість. − Залишити. Усіх інших переправте до Ратіо і Каніса, нехай допитують і вивчають...

− Ми не лабораторні іграшки! − обурено вигукнув один із бранців, з подивом я впізнав у ньому того балакучого зустрічаючого.

Попросивши гвардійців вивести його до мене, я прислухався − страх і презирство. Схопивши балакучого за підборіддя, повернув голову в бік шаманських трупів і наблизився до його вуха.