Розділ 11. Арена

Рех-Крі. Аватар безликого гравця, правитель Шак-Крі.

Антиграв стрімко рухався до одного з найнебезпечніших районів планети. Я крутив у руках ЕМД, знявши перед вильотом, нема чого провокувати Раду. Поруч сиділи Каніс і знайома п'ятірка гвардійців, що тренувалися зі мною. Мард намагався зайвий раз не дивитися в мій бік, але ні-ні, а я бачив кинутий від нього погляд. Що на нього найшло? Іноді мені хотілося розрізати його черепушку і ґрунтовно там покопатися в пошуках відповідей, ось тільки не до нього зараз. Є справи важливіші...

− Каніс, що зі служницею?

− Якою служницею?

Мені здалося чи начальник гвардійців вирішив прикинутися ідіотом, щоб не відповідати на моє запитання? Я ощерився, з горла пролунало гарчання, показуючи всім оточуючим, що краще мене не злити. І замість відповіді, відвівши вбік погляд, Каніс скинув повідомлення. Зі здивуванням я вчитався в текст:

"Стан тіла: стабільний. Відторгнення реальності спричинене сильним потрясінням. Результати гормонального тесту показують можливість вагітності, необхідне подальше спостереження, через п'ять днів буде результат.

Начальнику гвардії. З'ясовано причини нападу − Пра-Крі був для неї батьком, але рід Крі не передався їй, через що її не визнано офіційною донькою."

− І що? − я здивовано подивився на сивого шакріна, зустрівшись із його шокованим поглядом. − Навіщо було це приховувати?

− Але... можливий... − якось тихо промовив Каніс, швидко замовкнувши і подивившись на гвардійців, що сиділи.

Вони боялися, що захочу вбити її, побоявшись відповідальності? Або ж тут щось інше? Нічого не розумію. Усередині мене досі вирувала лють, та й антиграв став сповільнюватися, тому я скинув повідомлення Канісу, не ставши нічого говорити вголос:

"Можливо. Якщо дитина все-таки буде і служниця відмовиться співпрацювати, промийте їй мізки. Я прийму відповідальність, але й невдалого вбивцю поруч із собою не потерплю!"

Начальник гвардійців прочитав повідомлення і підняв на мене сумний погляд. Ще одна істота, яку я не розумів. Здавалося, що все почало сипатися з рук, і кожен із підлеглих показує свій характер.

− Виконуй. А зараз на вихід.

П'ятірка гвардійців вже вибралася назовні, чекаючи тільки на нас. Усі робили вигляд, що нічого не бачили й не чули. І добре. Вибравшись, я перевірив спорядження: гвинтівка, пістолет, меч на поясі, енергетичний щит-наруччя, підживлені енергобатереї на скафандрі − начебто готовий. Поки я перевіряв, Каніс також підготувався, вийшовши в бойовому обладунку людиноподібної форми, підносячись над усім загоном. Викликавши довідку, я здивовано подивився на начальника гвардійців. З ким він воювати зібрався? На обладунку стояв блок тактичних ракет ефективних навіть проти фрегатів. Дві плазмові гармати, здатні із залпу просадити будь-який піхотний скафандр, і стаціонарне захисне поле, що створює куполоподібний щит навколо обладунку.

− Ми ж не на війну зібралися? − я дозволив собі легку посмішку, дивлячись на Каніса.

− Хто знає, − лицьовий щиток від'їхав убік, показавши похмуре обличчя старого воїна. − Загону приготуватися, бойове шикування! Рех-Крі, прошу на борт.

Забравшись на маніпулятор у вигляді трипалої долоні, я подивився, як бійці розподіляються навколо обладунку: двоє спереду, двоє з боків і один ззаду. Гвардійці активували щити і приготувалися до бою. Ех... а я хотів якомога непомітніше пробратися до арени. Зітхнувши, я показав точку, куди потрібно рухатися, інформація, яку я вивчав до коронації, і тут стала в пригоді − існував координатор регіону, за сумісництвом він був організатором гладіаторських боїв. І ми зараз швидко рухалися до головної арени. Зустрічні шакріни намагалися обходити нас стороною, тільки кидаючи зацікавлені погляди. Обладунок Каніса явно відлякував найдопитливіших і найнахабніших.

Широка вулиця дозволяла спокійно загону просуватися вперед, я з цікавістю озирався на різні крамнички, кав'ярні, бари. У якомусь провулку шакріни влаштували бійку, не звертаючи на нас жодної уваги. Чи так цікаво бути правителем? Можливо, потрібно було продовжувати подорожувати різними світами, вивчаючи культуру істот? Заводити нових друзів або ж ворогів? Такі думки дозволили хоч трохи розслабити тиск люті зсередини. Ні, я не забував те, що сталося на далекій станції, але зараз я нічого не міг зробити, а нову інформацію мені доповідатимуть одразу ж оператори зв'язку.

Каніс зупинився біля входу в амфітеатр, я зістрибнув на землю і підійшов до розгубленого охоронця. Він швидко переводив погляд з мене і на гвардійців, що стояли на місці, найбільше затримавшись на спрямованій у його бік плазмовій гарматі.

− Я б хотів зустрітися з організатором, − якомога добріше вимовив я, не час брати все силою.

Шакрін кивнув і, намагаючись не робити різких рухів, натиснув на комунікатор біля вуха. Доповівши про ситуацію, він ще раз кивнув і показав нам на вхід осторонь від головного.

− Вас зустрінуть.

Подякувавши, я покрокував до воріт, що відкрилися, куди міг і обладунок пройти. Уперед вирвалося два гвардійці, швидко перевіряючи шлях і подавши сигнал, що все чисто. Амфітеатр зсередини був старим: колони і підлога з мармуру, скрізь виднілися тріщини, стеля була вкрита фрескою, що зображала бій шакріна з якимось міфічним чудовиськом. Я дозволив собі завмерти на кілька тактів, насолоджуючись видовищем, що відкрилося. А потім перевів погляд на старого слугу, з майже білою від сивини шерстю. Він був одягнений у розкішний одяг із візерунками із золота − зустрічаючий арени, спливло слово з пам'яті Реха.