Розділ 5. Зворотний бік

Рех-Крі. Аватар безликого гравця, правитель Шак-Крі.

− ...це було тренування.

− Що?! Мене ж кілька разів ледь не прикінчили!

Ліум-Крі все ніяк не міг заспокоїтися. Я, Дуух-Крі та його син перебували в палаці в одному з малих залів, перекушуючи після недавнього бою. Поки дісталися з полігону до столиці, я встиг переглянути деталі бою з шолома десантника і частково розумів його обурення. Ось тільки... ЕМІ-гармата з новими поліпшеннями показала себе в усій красі − відключивши костюми і оглушивши всю групу Б-3, хоч і вчені не сподівалися на таку ефективність через атмосферу, але точне влучання знешкодило весь загін. І добре, що командир вижив, діставшись до зенітки. З його допомогою вдалося знешкодити робота і виконати завдання від Каніса, начальника гвардійців.

Коли я підійшов до нього, попросивши навчання, подумав, що він відмовить. Занадто довго Каніс уважно дивився на мене, може запідозрив, що Реха підмінили? Але сивий шакрін просто запросив дані з віртуальних тренажерів. Переглядаючи зведення, командир гвардійців, задоволено рикаючи, дав допуск до вступного іспиту для гвардійців.

Мета завдання − знищити роботизовану зенітну систему, закуплену в системі Ка-34 у приватної корпорації. Спочатку робот брався для вивчення, шакріни швидко розібралися в механізмах, але так і не змогли зрозуміти алгоритми управління і систему передачі сигналів на дрони, через що сенсу в купленому роботі не було. Після переозброєння на менш летальну зброю, зенітка переїхала на полігон, готуючись померти.

Щоб поєднати одразу кілька справ, я використав робочий прототип ЕМІ-гармати, поставивши на робота, і сам екіпірував броню із захистом від електромагнітних імпульсів.

− Мене б розмазало від снаряда клоподава! − почувши нове слово від Ліума, я запитально подивився на Дуух-Крі.

− Клоподавом називають зенітну систему, вона може збити десятки капсул за середній такт, − і вже звертаючись до Ліума. − Зламало б щось і добре. Снаряд був порожньою болванкою, та ще й зі зменшеною силою вильоту.

− А дрони? − молодий шакрін не здавався.

− Зупинилися б, щойно розкрили броню. Та й згадай, павук тебе просто відштовхнув, реальний кінетичний снаряд міг відірвати руку, щитів-то на тобі не було.

Ліум хотів щось іще сказати, але від емоцій просто заричав, здибавши шерсть. Мені здається чи він ображається на те, що його використали? Але дивлячись на скуйовдженого шакріна з чорною шерстю і з яскраво жовтими очима, я мимоволі посміхнувся. Він мені нагадував кішок, що існували на одній із планет альянсу і були доволі популярні в альфарів у вигляді домашніх тварин.

− Що? − помітивши мою посмішку, десантник насторожився. Ще б пак, адже доволі дивно, коли на тебе посміхаючись, дивиться правитель, який зовсім нещодавно втягнув тебе в дику авантюру.

− Ти кумедний, − трохи подумавши, додав: − І милий.

У народу шакрінів не було жодних забобонів, тому мої слова просто здивували сидячих, вважаючи компліментом.

− Спасибі...

Запнувшись, пробурмотів Ліум, опустивши погляд, чомусь різко засоромившись. Дивно, мені здавалося, бравого десантника складніше збентежити... ну і най з ним. Відпивши фруктовий напій, я досить голосно поставив кухоль на стіл, змусивши родичів здригнутися.

− Повернемося до наших справ. Ліуме, у тебе чудові бали з тактики й аналітики, поясни мені, чому ти перевівся до десантників? − бачачи, що молодий шакрін зам'явся, не наважуючись відповідати, схилився до нього ближче. − Давай начистоту. Не звертай уваги на свого батька, у нього зараз буде вистачати проблем, − Дуух-Крі при цих словах обурено подивився на мене, захотівши щось сказати, але я зупинив його жестом.

− Та набридло мені! − десантник знову спалахнув. − Куди не сунься, скрізь із тобою носяться, щодня чуєш: "О! Так це син головнокомандувача!", − він кривлявся, передражнюючи когось. − Я хочу домогтися чогось сам, а на передовій усі рівні!

Судячи зі здивованої морди Дууха, про таку проблему він навіть не підозрював. Та й я сам не замислювався, мені здавалося, шакріни не мають пієтету перед правлячим родом і не дивляться на те, хто батьки.

− Я тебе почув, − задумливо побарабанив кігтями по стільниці, ця інформація ніяк не міняла моїх планів, треба тільки подати по-іншому, без умовлянь і прохань. − У мене для тебе наказ − будеш помічником начальника станції Дуо...

− Але...

Перебив мене Ліум, тільки одразу замовк під моїм злим поглядом. Спочатку це забавляло, але мене вже починає дратувати цей дитячий сад.

− Будеш. Помічником. Начальника. − вбивав я кожне слово в голову шакріна, той сидів притиснувши вуха до голови, не сміючи піднімати на мене погляд. − Мені потрібні свої люди на важливих місцях Шак-Дуо, документи я вже підписав. Тим більше скоро очікується вторгнення альянсу.

− Звідки інформація? − схаменувся головнокомандувач, усім тілом розвернувшись у мій бік.

− Інтуїція і прорахунки, − задумливо відкинувшись на спинку стільця, відповів на запитання. Якби в мене під контролем була країна альфарів, я б не упустив можливості дорватися до нових територій. − Альянс просто так нас не залишить, але прямого вторгнення можна не очікувати, у них зараз невеликий внутрішній конфлікт. А ось приватні флоти цілком можуть спробувати свою удачу.