Розділ 21. Бонуси за прагнення

Першою була Гера. І її імпульсивність зіграла з нею злий жарт. Атакуючи різкими та швидкими випадами зі джгутів сили, вона швидко загрузла в моєму захисті. Енергія, вона ж пси-сила, була податливою і приймала будь-яку форму за належного контролю. Побачивши напад дівчини, я просто розпорошив свій звичний щит, захоплюючи її джгути, а наприкінці вдарив по мізках. І лежати б їй без свідомості, якби не вчасно поставлений блок на мій випад. Однак другу атаку вона б не витримала. Зібравши всю інформацію про короткий бій, я передав її Гері, тим самим відправляючи дівчину в нокаут. На помилках треба вчитися.

Її сестра, Нел, також програла через свій тип мислення. Вона занадто повільно реагувала на мої атаки. Та й намагалася нападати якось надто витончено. Але в захисті трималася довго, уміло відхиляючи мої випади й навіть вживаючи їх проти мене ж. Атакувавши з різних боків, я швидко зламав її опір, даючи ментального ляпаса і завантажуючи інформацію щодо бою.

Наступним вийшов Мірт. Я б сказав, що він був ідеальним у бою — як у захисті, так і в атаці. Також колишній шахтар мав чудову пристосованість, використовуючи мої ж прийоми, чим чимало здивував. Однак сил йому бракувало. Я просто розбив його грубою енергією. Можливо, це було нечесно, адже я підживлювався від роду Крі, але в знаннях, що передав мені мотаті й які отримали учні, був спосіб збільшити свій запас пси-сили. І, схоже, Мірт знехтував цим. Через що й знепритомнів, не витримавши бою. Гвардійці одразу відтягли хлопця вбік — нехай відлежується. Як зазвичай, дані щодо бою я разом з ударом устиг закарбувати в його розумі.

Зустрівшись поглядом з Умброю, я зрозумів, що вже переміг. Ні, його пси-сила була на висоті, як і техніка. Можливо, він нарівні бився б проти Вівера і навіть переміг би. Але не проти мене. Через те що нас пов'язало переселення розумів, шакрін був для мене мов працююча голограма. І Умбра швидко це відчув, схилившись переді мною в поклоні. Як мені потім сказав Вівер, він був найсильнішим псионіком усієї ОНК, частково тому його й боялися.

Але сама його присутність у Шак-Крі вселяла в мене надію, що майбутнє для моєї раси вже прокладено. Тим паче мати запасне тіло, яке може витримати мою силу, — це... дуже корисно.

Час пролетів непомітно, Аркха вже хилилася до горизонту, забарвлюючи все в багряні тони. Я стояв, із насолодою дивлячись на краєвид. Псионіки, приходячи до тями, не відволікали. Та й мені потрібно було відновитися: після тренування тіло слухалося не вельми добре. Й думки місцями плуталися. Усе-таки контроль над пси-силою вимагає великих витрат організму.

Знову ж, якби я мав більше часу на тренування, то, мабуть, зміг би взяти під контроль Мейджи Фортіса, древнього псионіка. І не тільки. Я поспішив відігнати ці думки, бо не знав, на що спроможна сутність Крі. Хоча що більше вивчав її, то більше розумів: можливо, вона й не проти мого плану. Бо сильні супротивники завжди були цікавішими за слабаків. Вірно? Наче відгукнувшись на моє запитання, рід Крі заворушився, але одразу ж заспокоївся, не відчувши жодних подій довкола. Наче короткочасна буря в океані, яку так і хочеться приборкати.

— Імператоре? — запитав Коуд, бачачи, що я деякий час не рухаюся.

— Достатньо на сьогодні, — я перевів погляд на псионіків, які вже приходили до тями й оглядалися довкола. — Ви всі пройшли. Але повинні виправити свої недоліки.

— Слухаємося, Імператоре, — якось синхронно відповіли всі разом. Це ж як їх перемкнуло від тиску сили Крі?

Відправивши підлеглих відпочивати і передавши їм ще знань із псионіки, я попрямував до своїх апартаментів. Діставшись кімнати, я побажав доброї ночі Коуду та пройшов до спальні. Швидко скинувши одяг, поліз у душ.

У голові була сіра каламуть, довелося навіть промедитувати під струменями води, щоб поповнити сили і прийти до тями. Обсохнувши, я голяка покинув душ, маючи намір швидко завалитися спати. Але, вже заходячи до спальні, зрозумів, що не звернув уваги на одну річ: Секра зайшла разом зі мною в кімнату. І зараз дивилася на мене широко розплющеними очима.

— Рех... я...

На ній не було звичного бронекостюма — тільки тонкий, напівпрозорий пеньюар. Недоречно мені згадалося, що є набагато приємніший спосіб поповнити енергію. Поки я мовчки роздивлявся Секру, її думки й почуття змішалися в один клубок. Вона соромилася та боялася одночасно. Хотіла цього, але не знала, як вчинити. Ще трохи — і вона б розвернулася й пішла.

Підійшовши, я пригорнув дівчину до себе, ніжно цілуючи і рукою зриваючи нікому непотрібну тканину, погладжуючи її стегна.

— Не бійся, — тихо прошепотів, притискаючи Секру ще міцніше до себе.

Вортінг Белл, капітан найманців «Зграя». Система Ка-15.

— Ох-ре-ні-ти, — по складах вимовив чоловік у пілотському кріслі, дивлячись на видовище, що відкрилося. — Ну нахрін, звалюємо...

— Майку!

— Ні, ну ти бачив? Бачив?!

— Не можемо, — втомлено мовив антропоморфний вовк, похмуро дивлячись на екран із трансльованою картинкою. — Ми взяли завдання і як мінімум проведемо розвідку. Ніккі, встанови зв'язок із нашим наймачем.

— Зараз, хвилину... — пролунав жіночий голос із технічного люка.

Вортінг дивився, як на тактичній карті крейсер Сколль рухався краєм системи. Розвідувальні зонди зібрали інформацію і зараз передавали чітку картинку зоряної системи Ка-15 і станції Анараб. Поки налагоджувався зв'язок, погляди двох істот були прикуті до екранів, де виднілася розбита орбітальна станція. Уламки й мертві тіла висіли неподалік від каркаса, повільно розлітаючись убік. Але страшнішим було не це, а планета, на орбіті якої висіла станція. Вона ніби була повністю вкрита білим мохом, що ворушився. З відростками, що стирчали звідусіль, і величезними коконами заввишки в декілька кілометрів.