Розділ 24. Подарунок

Рех-Крі. Аватар безликого гравця, правитель Шак-Крі.

Я стояв на тренувальному полігоні в повній броні, спостерігаючи, як Кора та Мард на чолі гвардійців женуть новобранців у марш-кидку. Взагалі, планувалося лише зустріти тут Соллу, але Дуух нав'язав нам сотню солдатів планетарного захисту. Мовляв, хай повчаться у досвідчених бійців. Тому ми й прибули раніше визначеного терміну, щоб бодай зрозуміти, що вони собою являють.

— Швидше, грудки шерсті! Що значить «втомився»?! Ворог не чекатиме, поки ти відпочинеш! — рознісся крик Марда, який, попри механізм замість серця і короткочасну кому, не втратив витривалості та сили.

Пролунав тріск електрошокера, і боєць, що відстав, заворушив лапами швидше. Гм-м... Я звик битися з ветеранами, і зараз, дивлячись на це малоорганізоване стадо, лише кривився. Нічого, мине час і, можливо, знайдуться ті, хто потрапить до корпусу гвардійців, а поки що...

— Вогонь!

За моєю командою гвардійці, що стояли неподалік, почали стріляти холостими набоями в новобранців, які пробігали повз, перед цим давши попереджувальний постріл у землю. Ті, хто встиг, припали до землі, відкриваючи вогонь у відповідь, але більшу частину просто звалило з ніг. На моєму щиті розцвіли яскраві сполохи від влучань. Схоже відбувалося й у гвардійців. Ось тільки потрібно було щось серйозніше, аби пробити енергетичний бар'єр.

— Друга фаза!

Нова команда, і гвардійці кинулися добивати новачків, що залишилися. Мард та Кора спробували зібрати навколо себе бодай якийсь оплот опору, але я спостерігав, як три десятки ветеранів методично винищують розгублених солдатів. У гвардійців замість бойових мечів у руках були шокери: один удар і ти падаєш паралізованим.

Попри технологічну перевагу ветеранів, планетарники мали шанси. Потрібно було зосередити масований вогонь на окремому гвардійці, а не гатити на всі боки. Мої наближені це розуміли, проте нічого не могли вдіяти з некерованим стадом. Буде їм уроком.

Поки дивився за знущаннями над шакрінами, думками повернувся до Вівера. Я одразу помітив: після втрати свідомості рівень його сили зріс, дозволяючи більше розкрити псионічний потенціал. Тому перед прибуттям сюди відправив його до наукового відділу готуватися до навчання обдарованих шакрінів. Мені якомога швидше треба посилити Шак-Крі, щоб вистояти на галактичній мапі…

Коли все закінчилося, на ногах залишилися тільки гвардійці та Кора. У солдатів вийшло звалити кількох ветеранів, але це не змінило їхньої долі. Та й фаворитка доклала кулака до одного гвардійця, хоча я наказав їм не братися за зброю, залишаючись лише в ролі командирів. Але дивлячись, як дівчина допомогла встати бійцю, весело сміючись під жарти оточення, я зрозумів, що вони просто вже були на своїй хвилі й той сам нарвався. Відключивши шолом, глибоко вдихнув повітря, що пропахло сталлю і хімічним газом. Щось це мені нагадувало, але ніяк не вдавалося вхопитися за думку.

— Піднімай їх та облаштовуй табір, скоро має прибути Соллу.

Мард із серйозним виразом обличчя віддав честь і вирушив виконувати наказ. Не минуло й півдня з моменту пробудження. Технології дозволили поставити тимчасове серце й підтримувати тіло в тонусі. Завдяки швидкому втручанню пошкоджень мозку вдалося уникнути: фактично гвардієць просто розплющив очі після довгого сну. Ось тільки він нічого не запам'ятав про сутичку з безликим. Натомість чудово пам'ятав, як я прийшов за ним у темряву за волею Отця. Так стверджував він сам, продовжуючи в це вірити. Мені почало здаватися, що його переклинило, і гвардієць почав обожнювати мене. Навіть коли я розповів про те, що сталося насправді.

Та й характер змінився: раніше гвардієць часто посміхався, але після пробудження став постійно похмурим і надмірно серйозним до всього.

— З волі Отця? Хм...

Пробурмотівши це, я подивився, як Мард допомагає новачкам зі встановленням табору. Раніше від нього таким фанатизмом не віяло. Можливо, на нього так вплинув Вівер, який розповів про події в Шак-Кес? Але поки він не шкодить оточенню, я можу закрити на це очі. Тим паче справ і так вистачає.

— Реху? — обернувшись, побачив Кору, яка простягає гарячий напій. — Усе думаєш про Марда?

— Він дуже змінився, — гвардієць, про якого ми говорили, розкричався на молодого бійця, одночасно показуючи, як треба робити. — Не зовні, а внутрішньо.

— Своєю вірою він намагається заповнити порожнечу від травми.

Гвардійці притягли стільці та стіл. Ми на деякий час замовкли, чекаючи, доки встановлять меблі, і тільки коли охорона відійшла, я скептично запитав:

— Ти теж віриш у мою божественну причетність?

Дівчина пирхнула, показуючи своє ставлення, та присівши до столу, все-таки висловилася. І з її словами я повністю погодився.

— Я знаю те, чого не знають вони, тому й не зациклююся на цьому. Для них же ти — могутній повелитель, що володіє незрозумілими силами й неймовірними знаннями. Навіть Ратіо, попри весь скепсис, почав поглядати на тебе як на вісника.

Я здригнувся, повторно почувши це найменування. Кора розпакувала брикет сухпайка та простягнула мені батончик, у який я із задоволенням вгризся.

— Ти став символом змін і сили для всіх шакрінів.

— Ти занадто спокійно на все це реагуєш, люба.