Розділ 25. Загибель світу

Варто було опуститися трапу, як першими вийшли гвардійці, насторожено водячи стволами з боку в бік. Слідом спустився я, спостерігаючи за маяком, що виїжджає. Він мав вигляд циліндра метр у діаметрі та заввишки. До дна кріпилася платформа з шістьма колесами. Можна було активувати антиграв, але через підвищене енергоспоживання, вирішили залишити на крайній випадок.

Перш ніж щось відчув, почув постріли важких гармат автономів. До цієї какофонії додався неголосний вереск генераторів накачування лазерного озброєння. Монстри вмирали, не встигаючи підійти. Озирнувся. Крім нашого катера, поруч стояли ще два кораблі, що доставили десант. По шістдесят бійців із судна, разом на точці висадки, з гвардійцями під двісті шакрінів. Можна було більше, але така кількість оптимальна для проникнення в тунелі. Один загін залишиться тут, для прикриття. Другий спускається разом із гвардійцями донизу, і контролюватиме численні проходи.

Земля була дивною. Здавалося б, звичайна тверда поверхня, але все ніби вкривав білий мох. Варто наступити, як невеличка біла хмарка здіймалася в повітря. Тому, ще до висадки був наказ будь-якими способами зберігати герметичність броні. Почавши спуск, повідомив:

− Дистанція пси-поля в п'ятсот метрів.

На наших тактичних картах одразу з'явилася сфера, що покриває зазначену область. Нам доведеться спуститися на сімсот метрів, і це строго вниз, а йти петляючими тунелями в рази довше. Добре, що заздалегідь вибудували маршрут...

Ми почали спуск. Майже одразу я відчув знизу монстрів, короткий імпульс пси-сили і їхній зв'язок із вуликом розривається, як і відчуття живих істот. Цікаво, раніше вони також залежали від вуликів чи це планета на них так вплинула, прив'язавши до себе?

− Ірито, як інші групи? − запитав, спостерігаючи за маяком, який спритно колесить за гвардійцям.

− Зустріли невеликий опір, але після вашої висадки наплив супротивників знизився, − через невелику паузу ШІ невдоволено додала. − Інші псионіки не здатні справлятися із загрозою так, як ви, сфера їхнього впливу менша, до двохсот метрів. Умбра спробував розширити поле придушення, але став пропускати монстрів...

− Нехай не перенапружується і дотримується оптимальної області.

Що дивно, з нападників я поки що бачив тільки звичайних тварюк. Ніяких змінених або заражених. Думки перескочили про бій над нами. Найбільшої небезпеки зазнають десантні катери, проте їхнього озброєння вистачить, щоб витримати наплив "білих". Навіть зараз на глибині, я відчував вібрацію від пострілів корабельної гармати, що скошує натовпи монстрів.

Йти було легко, пристрій зі спини скинув ще на катері, а тварюк, що потрапляли в мій радіус пси-атаки, вдавалося швидко вбивати. А ось слухаючи зведення інших загонів, хотілося прискоритися. Якщо псионіки ще тримали удар, то залишені бійці насилу витримували масовану атаку. Уся планета була ворожа нам. "Білі" діяли скоординовано, нападаючи з-під землі, атакуючи суцільною масою, завалюючи трупами. Навіть з'явилися тварюки, здатні стрибати на кілька десятків метрів. Вони швидко мутували, пристосовуючись до бою.

− Встановлюємо, − віддав команду Коуд, злегка збиваючи мене з концентрації. − Швидше-швидше.

Циліндр із шипінням опустився на землю, слідом колеса забралися на бік пристрою, почавши обертатися навколо осі маяка. Нижня частина розширилася, відкриваючи лазерний розщеплювач. Процес накачування енергії пішов.

З думок гвардійця я зрозумів, на розгортання маяка знадобитися ще кілька хвилин. А його інтуїція просто волала про небезпеку, що наближається. Через контроль над пси-полем, було не до своїх почуттів. А коли прислухався − шерсть стала на диби.

− До бою!

До кінця ще не усвідомлюючи небезпеку, відправив у найближчі тунелі пси-хвилю, спрямовану на знищення будь-якого розумного життя. Вереск вмираючих тварюк змусив бійців відкрити шквальний вогонь у тому ж напрямку. Полетіли кілька граві-гранат, з вибухом стягуючи простір і перетворюючи змінених, що виповзали, на кашу. А це були саме змінені колись люди, мутовані під білястим нальотом, але все ще впізнавані.

Чому я їх не відчуваю?! Думка билася набатом, я намагався намацати їх розумом, паралельно натискаючи на спусковий гачок. Тварини зливалися з фоном самої планети, але при цьому гинули від будь-якого пси-впливу.

− Ірито, попередь інші групи, − віддав швидкий наказ, розуміючи, що не тільки до нас могли навідатися. − Ірита? − у відповідь була тиша, щось блокувало зв'язок.

Нам пощастило, що в нас було тільки три розгалуження. І з одного ми прийшли, залишивши десантників для захисту шляху відходу. Тож невелика група гвардійців стримувала натиск ворогів без особливих проблем. Об енергетичний щит гвардійця поруч зі мною вдарився шип із-все тієї ж білої біомаси, тільки затверділої. На стелі тунелю, зачепившись гострими лапами, в нас цілився новий вид тварюки: великий мішок із довгим патрубком. Мішок різко зменшився і полетів ще один шип, збитий щитом гвардійця. Усе це відзначив краєм свідомості, як і позначку тактичного ШІ про підвищену загрозу. Майже одразу ж, хтось збив монстра, що плювався, і переключився на інших. Я ж зосередився на натовпі змінених, шукаючи ключ, як їх можна виділити із загального фону.

− Готово!

Маяк, накопичивши достатньо енергії, став швидко провертати навколо своєї осі і, випускаючи лазерний промінь, пішов під землю. Плюнувши на свої марні спроби, скомандував: