Розділ 21. Бонуси за прагнення

Першою була Гера. І її імпульсивність зіграла з нею злий жарт. Нападаючи різкими та швидкими атаками з джгутів сили, вона швидко загрузла в моєму захисті. Енергія, вона ж пси-сила, була податливою і приймала будь-яку форму при належним поводженням. Побачивши атаки дівчини, я просто розпорошив свій звичний щит, захоплюючи її джгути, а наприкінці вдарив по мізках. І лежати їй би без свідомості, якби не вчасно поставлений блок на мій випад. Однак, другу атаку вона не витримає. Зібравши всю інформацію про короткий бій, передав її Гері, тим самим вирубуючи дівчину. На помилках треба вчитися.

Її сестра, Нел, також програла через свій тип мислення. Дуже повільно вона реагувала на мої атаки. Та й намагалася атакувати якось занадто витончено. Але в захисті стояла довго, уміло відхиляючи мої випади, навіть бувало використовуючи їх проти мене ж. Атакувавши її з різних боків, я швидко зламав її розум, даючи уявний ляпас. І завантажуючи інформацію щодо бою.

Наступним вийшов Мірт. Я б сказав, що він був ідеальний у бою. Як у захисті, так і в атаці. Також колишній шахтар мав чудову пристосованість, використовуючи мої ж прийоми, чим чимало здивував. Однак сил було замало. Я просто розбив його грубою енергією. Можливо, це було не чесно, адже я підживлювався від роду Крі, але в знаннях, що передав мені мотаті та які отримали учні, був спосіб збільшити свій запас пси-сили. І схоже, Мірт знехтував цим. Через що й пішов у небуття, не витримавши бою. Гвардійці тут же відтягли хлопця в сторону, нехай відлежується. Як зазвичай, дані по бою я разом з ударом встиг внести в його розум.

Зустрівшись поглядом з Умброю, я зрозумів, що вже переміг. Ні, його пси-сила була на висоті, як і техніка. Можливо, він нарівні вийде проти Вівера, і навіть переможе. Але не проти мене. Через те, що нас пов'язало переселення розумів, шакрін був для мене, як голограма, що працювала. І Умбра швидко це відчув, схилившись переді мною в поклоні. Як мені потім сказав Вівер, він був найсильнішим псионіком усієї ОНК, частково, тому його боялися.

Але сама його присутність в Шак-Крі всиляла в мене надію, що майбутнє для моєї раси вже прокладено. Тим паче, мати запасне тіло, яке може витримати мою силу, це… дуже корисно.

Час пролетів непомітно, Аркха вже хилилася до горизонту, забарвлюючи все в багряні тони. Я стояв з насолодою дивлячись на цей краєвид. Псионіки не відволікали, приходячи до тями. Та і мені потрібно було відновитися, після тренування тіло слухалося не дуже добре. Й думки місцями плуталися. Усе-таки контроль над пси-силою вимагає великих витрат організму.

Знову ж, якби я мав більше часу на тренування, то мабуть зміг би взяти під контроль Мейджи Фортіса, древнього псионіка. І не тільки. Я поспішив відігнати ці думки, бо не знав, на що спроможна сутність Крі. Хоча чим більше вивчав її, тим більше розумів, що можливо, вона і не проти буде мого плану. Бо сильні супротивники завжди були більш цікавими, ніж слабаки. Вірно? Наче відгукнувшись на моє питання, рід Крі заворушився, але одразу ж заспокоївся, не відчувши ніяких подій навколо. Наче короткочасна буря в океані, яку так і хочеться взяти під контроль.

− Імператор? – запитав Коуд, бачачи, що деякий час вже не рухаюсь.

− Достатньо на сьогодні, - перевівши погляд на псионіків, які вже більше усвідомлено переглядалися. – Ви всі пройшли. Але повинні виправити свої недоліки.

− Слухаємося, Імператоре, - якось синхронно відповіли всі разом. Це як же їх перемкнуло від тиску сили Крі?

Відправивши всіх відпочивати і передавши їм ще знань із псионіки, я попрямував до своїх апартаментів. Добравшись до кімнати, я побажав доброї ночі Коуду та пройшов до спальні. Швидко скинувши одяг, поліз у душ. У голові була сіра каламуть, довелося навіть промедитувати під струменями води, щоб поповнити сили і прийти до тями. Висушившись, я голяка покинув душ, маючи намір швидко завалитися спати. Але вже заходячи в спальню, зрозумів, що не звернув уваги на одну річ: Секра зайшла разом зі мною в кімнату. І зараз дивилася на мене широко розкритими очима.

− Рех... я...

На ній не було звичного бронекостюма, тільки тонкий, напівпрозорий пеньюар. Не доречно мені згадалося, що є набагато приємніший спосіб поповнити енергію. Поки я мовчки роздивлявся Секру, її думки і почуття змішалися в один клубок. Вона соромилася та боялася одночасно. Хотіла цього, але не знала, як вчинити. Ще трохи, вона б розвернулася і пішла.

Підійшовши, я притягнув дівчину до себе, ніжно цілуючи. І рукою зриваючи нікому не потрібну тканину, погладжуючи її стегна.

− Не бійся, − тихо прошепотів я, притискаючи Секру ще міцніше до себе.

Вортінг Белл, капітан найманців "Зграя". Система Ка-15.

− Ох-ре-ні-ти, − по складах вимовив чоловік у пілотському кріслі, дивлячись на видовище, що відкрилося. − Ну нахрін, звалюємо...

− Майк!

− Ні, ну ти бачив? Бачив?!

− Не можемо, − втомлено вимовив антропоморфний вовк, похмуро дивлячись на екран із трансльованою картинкою. − Ми взяли завдання і як мінімум проведемо розвідку. Ніккі, встанови зв'язок із нашим наймачем.

− Ща, хвилину... − пролунав жіночий голос із технічного люка.

Вортінг дивився, як на тактичній карті крейсер Сколль рухався краєм системи. Розвід зонди зібрали інформацію і зараз передавали чітку картинку зоряної системи Ка-15 і станції Анараб. Поки налагоджувався зв'язок, погляди двох істот були прикуті до екранів, де виднілася розбита орбітальна станція. Шматки уламків і мертві тіла висіли недалеко від каркаса, повільно розлітаючись у різні боки. Але страшніше було не це: а планета, на орбіті якої висіла Анараб. Ніби повністю вкрита білим мохом, що ворушиться. З відростками, що стирчали всюди, і величезними коконами у кілька кілометрів заввишки.