Розділ 20. Минуле, яке повернулося

На мій вигук, і без того беземоційне обличчя альфарки закам'яніло. Я подумки чортихнувся і швидко взяв себе в руки. Що відбувається з моєю пам'яттю, раз так мене пробило?!

− Так до мене звертається лише близьке коло, Рех-Крі, − погляд жінки випромінював холод і, здавалося, хотів убити мене на місці. − Не хочете порозумітися?

Я задумався. Вона занадто розумна для брехні. Та й моя промашка дасть змогу впливати на мене, як на правителя в подальших переговорах. Як же все складно.... Я втомлено потер перенісся, важко зітхнувши − на цей жест Міла здригнулася. Ще б пак, такий простий спосіб продемонструвати звичку її загиблого чоловіка.

− Ви... − я спробував підібрати слова, але не зміг. − Ваші раси не вірять у подібне. Але що якщо я скажу, що існує поле або план буття, де містяться знання всіх загиблих або тих, хто коли-небудь жив у цьому світі.

− Продовжуйте, − альфарка звузила очі, уважно слухаючи.

− І якщо знати, що шукати. Або точніше: кого, то можна поглинути цю інформацію, − я вивів перед Мілою голограму зі зведенням про загибель очільника корпорації альфаріїв, а потім усі агресивні дії довговухих, які призвели до конфлікту з Імперією людей. А далі, про війну на знищення. − Мені потрібні були дані до цих подій. Усе що стосувалося внутрішньої політики альянсу. І я знайшов спосіб їх дістати завдяки своїм здібностям. І чуйності одного померлого альфара.

Я змів усі голограми, подивившись прямо на жінку, яка колись була не тільки моєю дружиною, а й правою рукою в організації корпорації. Вона думала, гарячково перебираючи факти і шукаючи у своїх знаннях відповіді на запитання. Це було видно по набряклій жилці на скроні, яку зазвичай приховував локон волосся. Її голос прозвучав різко і злегка тремтів від хвилювання. Тут не потрібно читати її думки, вона боялася і побоювалася відповіді на своє запитання.

− Що вам відомо?

Я тільки зараз звернув увагу, наскільки вона втомилася. Темні кола під очима приховував легкий макіяж, але коли ти знаєш її протягом десятиліть, це видно. Як і зблідлі кінчики вушок.

− Я прожив усе життя вашого чоловіка...

− Неможливо! − вигукнула Міла. Її спокій тріснув, вона не вірила в таке. Та й хто б повірив, якби незнайома істота стверджувала тобі про таке. − Це просто обман...

Я мовчав, даючи час жінці перетравити сказане мною. Заразом і вгамовував пам'ять, що збунтувалася, аналізуючи те, що відбувається. Найбільш емоційні події з життя альфара спливали в розумі, викликаючи бурю почуттів. Добре, що нікого не було в кабінеті, підозрюю, через мої емоції зараз тут вирував невеликий псионічний шторм. Треба буде скоріше встановити бар'єр від енергетичних сплесків.... З цією думкою на мене знайшло осяяння. Адже те, що зараз відбувалося зі мною, було схоже з падінням ментального блоку з розуму. Але... система ж не могла використовувати псионіку до моменту, коли запитувала в мене дані? Вірно? Але якщо вона спадщина Древніх і ми були для них експериментом, що заважало втрутитися стороннім у розвиток безликих, не залишаючи жодних слідів. Тоді виходить, система діє окремо від Старших рас?..

Я моргнув, зосереджуючи погляд на альфарці. Роздуми зайняли не більше кількох малих тактів, залишивши мене лише зі здогадками. Але допомогли взяти себе повністю в руки. А жінка тим часом боролася із собою. Вона не вірила мені, але при цьому допускала таку можливість.

− Мілатеріалі, − мій голос був сухий і суворий, проте це дало змогу струсити співрозмовника. − Я не думаю, що ви зв'язалися зі мною через особисту примху, перейдемо до справи. Чого ви хочете від Шак-Крі?

Переговори були тривалими, і вдалося вивідати потрібну інформацію. Міла швидко прийшла до тями, продовжуючи виступати в ролі голосу Конгломерату Альфар. Через агресивні дії Зелеваса, раніше до цього роз'єднані довговухі об'єдналися, виступаючи єдиною силою. Біля уряду перебували керівники корпорацій, виносячи рішення єдиним голосуванням. Судячи з уривків фраз Міли, вона була не тільки голосом Конгломерату, а й володіла значними активами, що дісталися їй у спадок від покійного чоловіка. Я внутрішньо радів. З моєю смертю моя корпорація не розвалилася. Так, частина перейшла під управління конкурентів, але у колишньої дружини вийшло зберегти владу і встояти на чолі компанії.

Поки що вдалося домовитися лише про обмін інформацією. Про торговельні відносини не може бути й мови: занадто далеко ми один від одного. Від мене не вимагали військової підтримки проти людей, ми обидва розуміли, що на такій відстані це безглуздо. Однак у мене були думки з цього приводу, але для цього мені потрібен був Ратіо.

Наприкінці Міла все ж не витримала і запитала:

− Як це − отримати знання з іншого плану?

− Уяви, що за один день тобі доводиться прожити десятки років, − я й сам не помітив, як зник офіціоз. − Не через усе, звісно, лише найяскравіші моменти...

− І який же був найяскравіший момент для нього? − я втомлено посміхнувся, дивлячись на жінку, готову до найгіршої відповіді. Але сказав їй лише те, що вона бажала почути.

− Той, на який я дивлюся зараз.

Злегка вклонившись зачервонілій альфарці, я відключився. Якщо для того, щоб підтримати дружні стосунки, мені потрібно буде збрехати − я зроблю це. У минулому житті мені потрібна була влада. Особисті стосунки хоч і були важливі, проте вони лише допомагали мені досягати своїх цілей. Почуття − сильний поштовх до руху вперед, але набагато важливіше розуміти, як і куди потрібно рухатися.