Розділ 18. Наслідки мовчання

З Мілошем усе виявилося просто, хоч і несподівано для мене. Хлопець м'явся, соромився, але все-таки розповів, що в таємниці від усіх він співає на сцені. І зараз він стоїть на роздоріжжі: виступати далі чи залишитися радником. Я свердлив його кілька тактів поглядом, обмірковуючи як вчинити.

− Чому ж ти тоді рвався до влади?

− Мені здавалося, що це було важливіше, − Мілош замовк, у його голові вирувала буря з емоцій і уривків думок. − Але спостерігаючи за вами, я зрозумів, потрібно намагатися бути собою і боротися за те, що подобається.

Хлопець замовк. Я ж спостерігав за ним, дивуючись внутрішньому вогню в очах дипломата. Як і твердому рішенню про своє майбутнє. Він не побоявся відкритися мені, що заслуговувало окремої поваги, хоча… я їх тут насильно змусив думати про те, що вони скривають від мене.

Якщо роздивлятись це питання загально - з вакансією радника проблем не буде, кандидат то вже є. Ось тільки в думках Мілоша розривало: він хотів бути поруч і допомагати вершити історію Шак-Крі. Але й кидати своє улюблене заняття не бажав, нарешті знайшовши щось, що йому подобається більше, ніж влада.

− І що ти пропонуєш?

Мовчання. Цілеспрямований хлопчик, і як зазвичай це буває, не знає, як досягти своєї мети. Він із благанням подивився на мене. Хм... значить хочеш перекласти все рішення на чужі плечі? Ну так не піде. Але на потрібний шлях направлю, правитель я чи хто? Заразом перевіримо його рішучість.

− Зараз прийде твій заступник. Вибачься перед ним за те, що сталося, адже я досі відчуваю в ньому образу. І заодно поділишся з ним своїми думками.

Мілош запанікував. Погляд заметушився кімнатою, вуха затремтіли, а руки вчепилися одна в одну, завдаючи відчутного болю. Але все ж він знайшов у собі сили, щоб кивнути, приймаючи мою пропозицію. Я не вилазив у нього з голови, перебираючи пам'ять, переглядаючи життя. Більше уваги приділяючи його творчому колективу. Такі ж молоді хлопці, із захопленими очима і великими планами на життя. Були й дорослі шакріни, але вони якось займалися своєю справою, не особливо привертаючи уваги. І як я побачив, він був доволі популярний у своєму середовищі. Цікаво, потрібно буде послухати його, щось до цього я якось не цікавився творчістю.

Коли прибув заступник радника з дипломатії, я м'яко торкнувся його розуму. Уважно прислухаючись до гордого шакріна. Та задоволено відзначив, що в старого не було й думки ображатися на молодь. Як він сам раніше сказав: сам винен. І заступник запропонував узяти більшу частину роботи на себе, а Мілоша залишити наближеною довіреною особою біля правителя. Хлопець залишиться лідером у дипломатичному корпусі, але втратить вплив. Сам же старий, був тільки радий цьому повороту, адже всі копняки від правителя прийматиме на себе Мілош.

− Молодь нехай буде біля молоді, − з легкою посмішкою пояснив свою позицію дипломат. Я не подав виду, що дізнався його думки, нехай тішить себе надією.

Два шакріни різних поколінь покидали мене за жвавим обговоренням. Я полегшено видихнув. Можна, звісно, через силу змусити їх спрацюватися або підшукати потрібну кандидатуру. Але результат може стати плачевним, і буде повстання за повстанням, що мені би дуже не хотілося.

Наступним зайшов адміністратор. А за ним одразу фінансовий радник. Приховувати підлеглим було нічого, навіть одне від одного, останнім часом вони часто працюють разом. І ще й сім’ями дружать. Тож виділений час я пробігся у справах, паралельно переглядаючи їхній розум. Поцікавившись будівництвом прикордонної станції та облаштуванням колонії на Шак-Дуо, зрозумів, що немає серйозних проблем. Радники підібрали хорошу команду та зараз посилено працюють над поставленими завданнями. Випровадивши їх, попросив зайти наступного.

Одрі-Крі. Пригнічувач давав повний контроль над тілом, але не розумом живої істоти. І саме цим скористався Ратіо, частково використовуючи мого родича у своїх планах. Не потрібно бути псионіком, щоб зрозуміти це. Я дивився на здавалося б зломленого шакріна, але всередині в нього вирувала лють. І як я раніше цього не помітив? Чи він перестав її приховувати?

− Чому ти ненавидиш мене? − запитав я, стоячи навпроти Одрі й роздивляючись його. − Хоча... дурне запитання.

Разом зі словами, я вторгся в його розум, змінюючи свідомість так само, як і в Ратіо. Досить залишати за спиною тих, хто може вдарити в будь-який момент. Я постарався вселити Одрі ідею про його порятунок, якщо він постарається на благополуччя Шак-Крі. І якщо доведе мені свою відданість і корисність, то заслужить прощення та свободу. Але невдоволення мною залишив, тільки перенаправив в інше русло: створення офіційної опозиції. Нехай краще так намагатиметься вплинути на мене, ніж шкодити за спиною. Під кінець промивання Одрі не міг стояти, та й я порядком втомившись, сів у крісло біля каміна. Покликавши гвардійців, велів віднести родича у свої покої, нехай відіспиться.

Задумливо дивлячись у вогонь, я погладжував меч у себе на колінах. Клинок ніби ділився зі мною силами, допомагаючи відновиться. Хотів було зануритися в це почуття, але на заваді стали підлеглі, що зайшли. Двері відчинилися, до кімнати пройшли Дуух і Каніс, при цьому дядько дбайливо ніс якусь пляшку. Я кинув на них дещо роздратований погляд. Начебто, був наказ заходити по одному? А вони тут натовпами тиняються. Дуух не зніяковівши, поставив пляшку з прозорою рідиною на стіл, а наставник гвардійців підтягнув ще один стілець ближче.

− Там залишилася тільки Кора з подружкою, − махнув рукою в бік дверей воєначальник. − Ми вирішили тебе трохи підбадьорити перед цією розмовою.