Розділ 16. Істина

− Не міг мене розбудити...

Ратіо продовжував бурчати у себе в кабінеті, дізнавшись, що я побував у Міаса без нього. На що йому відповів: попереджав же, сам винен. Та й якщо він готовий розлучитися не просто з життям, а й із душею, або, як кажуть шакріни, − із часткою Отця, нехай пробує особисто прийти до Міаса. Спочатку радник недовірливо вдивлявся в моє обличчя, але зрозумівши, що я не жартую, насупився.

− Що ти дізнався?

Трохи подумавши, розповів інформацію про Молодших і Старших. Про богів або ж сутностей. Також додав свої припущення щодо Міаса − суть Пустоти, космосу, можливо, смерті. Говорив я недовго, але це вибило Ратіо з колії, адже тут немає твердої науки, самі лише припущення. Зловивши втомлений погляд ученого, послав хвилю схвалення. Н-да... не шкодує його життя, постарів за час мого правління на кілька років. І якщо раніше я бачив у ньому чоловіка з невеликою сивиною на шерсті та допитливим розумом, то зараз старого: зморшки навколо очей, посіріла шерсть на обличчі та потьмянівший погляд. Ніби прочитавши мої думки Ратіо здригнувся і підібрався, його погляд став знову живим та чіпким. А далі він виклав на мене нову розробку: псионічне озброєння. Щити, які живляться ментальною силою, покращуючи сучасні моделі на двадцять відсотків. І зброя, що працює на принципах вивільнення енергії. Я намагався розібратися в технології конвертації псионічної сили в матеріальну енергію, але максимум, що зрозумів, використовується сплав, який накопичує енергію з другого плану. І не збільшує об'єм, а посилює потужність або як знехотя сказав Ратіо: підвищує концентрацію енергії. Але без звичайного підживлення, нічого працювати не буде, повністю перейти на псионіку неможливо. Радник пообіцяв зайнятися цим питанням.

Коли більшість учнів ОНК освоять цю розробку, кораблі доведеться переобладнати. Хоча Ратіо вже погодив із Дуухом кілька модифікацій на винищувачах і одному крейсері, щоб провести польові випробування. Залишилося отримати тільки мій дозвіл, на що я одразу дав добро. Заодно й випросивши собі на тест клинок і пістолет на пси-батареях.

Замислившись, запитав про застосування пси-енергії на дестабілізуючій хвилі або ж ЕМІ. Радник пояснив, що пробували, але поки що нічого не виходить, адже зберігати псионічну силу ще не навчилися, а робити смертників-шаманів, яких і так небагато, не хотілося. У кімнаті настала тиша, але Ратіо її перервав, розповівши, що в теорії, такий вплив зможе випалювати мозок, замість техніки, ось тільки є шанс і самому псионіку постраждати.

− Якщо будуть добровольці, пробуй, − тихо наказав я, не відводячи погляду від стривоженого обличчя радника. − Це може стати в пригоді в майбутньому.

Але ж раніше він би пішов на таке, не вагаючись. Що ж змінилося в ньому за цей час? Або ж це через мене?

З новою технологією було покінчено, і Ратіо, здригнувшись, з передчутливою посмішкою потер долонями, викликав якісь результати аналізів. ДНК? Я б довго намагався зрозуміти, на що тут дивитися, але радник позбавив мене цієї необхідності. Клітини були взяті з трьох місць: під час зачистки Шак-Кес, під час битви з варнами на Ка-26 і відбиття нападу на Ка-30. І якщо на Шак-Кес та Ка-30 я пам'ятав присутність паразитів, то ось із варнами якось пов'язати не вийшло. Поспостерігавши за моїми роздумами вголос, Ратіо нагадав про лабораторію з виробництва наркоти. І про її поширення по Шак-Крі. Я здивовано подивився на радника, адже не могли ж ящірки непомітно переправляти паразитів. Але за дозу наркоти шакріни, та й на той час не виявлені шпигуни, могли спокійно пронести що завгодно. Навіть на закритий об'єкт. Просто помістити "білих" разом із шахтарським обладнанням і докинути туди матеріалу для розвитку. Коли я нагадав про надрозум і схожу структуру, вчений насупився та тихо промовив:

− Тут не все так просто. Структура схожа, так, але не ідентична. У мене є теорія, що паразити були засновані на клітинах Кеса, але як вони поширилися далі... тільки Стародавні знають.

Я тільки задумливо покивав, а сам же подумав: можливо, це підготовка до третього етапу. І тут справді: тільки Древні знають. Посидівши ще з радником, обговоривши інші справи, я нагадав про збори в палаці й уточнив, чи летить він зі мною? Але Ратіо відмовився, пославшись на справи.

− Рех, − зупинившись на вході, обернувся і запитально подивився на втомленого чоловіка. Він ніби сам із собою боровся, і все-таки запитав: − Тобі Кора нічого не говорила?

− Ні, щось важливе? − учений не відповідав, нервово смикаючи вухами. Я м'яко посміхався, намагаючись заспокоїти його. − Може, хоче зробити сюрприз?

− Може...

Попрощавшись, наказав Коуду, який чекав, повертатися. З думок не виходила тривога Ратіо, що ж із Корою не так? Фізично і психічно вона повністю здорова, тим паче, що і відбитися від її плотських бажань майже неможливо. Посмішка, що проступила на обличчі від спогадів, швидко зникла, варто було зачепитися потоком думок за минуле. Служниця. Вона завагітніла за один раз, а з Корою скільки? Багато. Замиготіли уривки спогадів: боязнь лікарів, побоювальний погляд у мій бік, коли перевіряв її стан. Швидко відкривши списки підлеглих, розкрив досьє на Кору. У потрібний розділ, засекречений, потрапив одразу:

"...через травми в бою... необхідність видалення матки... подальше відновлення поточними технологіями неможливе..."

Голова заповнилася запитаннями, але відповіді приходили одразу. Чому ж вона мені не сказала? Боялася. Значить, вона мені не довіряє? Ні, довіряє. Щоразу я відповідав сам собі, намагаючись не зруйнувати віру в істоту, якій повністю довірився. Щось вимагати від неї не хотілося, розповість сама. Тим більше, сьогодні доведеться розкривати всю правду. Знову.